Коментар на чергову інтелектуальну крадіжку Вадима Колесниченка

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

На початку квітня цього року моя стаття "Дружественные вмешательства: борьба с мифами в украинской истории XX в." з'явилася у книжці, виданій Вадимом Колесніченком під заголовким "Война или военная преступность". У книжку також включено статтю іншого історика, Пера Андерса Рудлінґа.

Пан Колесніченко не питав ані мене, ані доктора Рудлінґа дозволу передрукувати наші роботи. Не звертався він і до редакторів і видавництва, які видали збірку, де вперше появилася моя стаття.

Це тільки чергова інтелектуальна крадіжка на рахунку відомого політика Партії регіонів - бо у травні 2012 року він уже видав збірник, у якому з'явилися - без їхньої згоди - роботи науковців Ґжеґожа Россоліньского-Лібе, Пера Андерса Рудлінґа, і Тимоті Снайдера (і ще в жахливих перекладах).

До цього першого збірника пан Колесніченко хотів ще й мене запрягти, і написав з цією метою лист 27 березня 2012 року. Я йому відразу відмовив.

Повний текст моєї відмови:

"Я вважаю, що Ви занадто політизуєте цю чутливу справу. Я намагаюся опрацьовувати ці теми як науковець, і я також намагаюся противитися культові ОУН-УПА, але боюся, що Ви поляризуєте справу, заважаючи діалогу і раціональній думці в Україні".

Хочу дещо ще додати.

Я не можу погодитися з тим, коли політичні діячі використовують величезні людські трагедії на кшталт Голокосту або Голодомору як інструменти для осягнення цілей, значно нижчих у значенні від власне тих трагедій.

Маю рефлективну відразу на таке, ніби віруючий на богохульство. І, на жаль, точно такою дешевою інструменталізацією [використанням історії з політичною метою - ІП] трагічної долі мільйонів невинних людей займається п. Колесніченко.  

Я написав у своїй статті, передрукованій тепер п. Колесніченком, слова, які написані майже на його адресу:

"На мой взгляд, этот исторический и идентификационный антагонизм [протилежна історична політика помаранчевих і "регіоналів"] очень опасен для Украины.

Для политиков возможность мобилизации населения с помощью исторических символов представляет слишком большой соблазн,и они все глубже вбивают клин между регионами и еще больше поляризуют позиции.

Обеспечить людей символами всегда легче, нежели достойной медицинской помощью или доступным жильем.

Я считаю, что разрушение исторической мифологии в обоих лагерях было бы не только полезным упражнением, но также и необходимым лекарством для украинского политического контекста".

Нехай п. Колесніченко робить те саме, що я – вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт.

А поки не прийде те свято, нехай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Дивіться також:

Як Колесніченко оскандалився перед західними істориками

Історія використовується політиками, щоб люди забули про соціальні проблеми

Як політики використовують Голодомор

Сергій Жадан про те, як влада влаштовує "війну пам'ятників"

Колесніченко вставив у "науковий" збірник фальшиві ілюстрації. ФОТО

Радомир Мокрик: Чи можливий справедливий мир?

Тепер багато говорять про "справедливий мир". Хоча очевидно, що кожен вкладає в це поняття якесь власне уявлення. Справедливого миру не буде. Бо неможливо відшкодувати українцям те, що вчинили росіяни. Коли ми говоримо останніми тижнями про "мир", ми зазвичай чомусь говоримо про територіальні поступки України. Ми говоримо про корисні копалини. Але ми не говоримо про українських військовополонених. Ми не говоримо про викрадених дітей. Ігнорування цих питань залишить жахливе відчуття кривди в українців.

Остап Українець: Стійкість віртуального

Одні ключові союзники підтримують ворога, інші друзі досі кволі на рішучі рішення. Напередодні третьої річниці вторгнення ми знову зіткнулися з тривогою, що спиратися залишається лише на власні сили. Найближчим джерелом сили для нас тут має стати наш власний досвід, пам'ять про всі попередні випадки, коли ми не встояли - нагадування про те, наскільки страшні наслідки може мати наша зневіра сьогодні.

Сергій Громенко: Гірше, ніж злочин. Чому Росія почала велику війну з Україною

Повномасштабне вторгнення в Україну — фатальна помилка Кремля. Якби Володимир Путін знав, що не візьме Київ за три дні, він, напевно, не ризикнув би напасти. Однак і самим лише волюнтаризмом диктатора ситуацію не пояснити. Насправді велика війна стала підсумком внутрішніх процесів, які тривали в російській владі упродовж останніх 20 років. І без усвідомлення цього годі й сподіватися, що у Європі укладуть тривалий мир.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.