Античне коріння "шароварщини"

Шаровари були популярним одягом на території України задовго до появи перших тюрків. Та й саме слово "шаровари" – індоіранського, а не тюркського походження. Річ у тім, що досить часто за вплив тюрків на українців помилково приймають вплив скіфів і сарматів.

5 лютого 2013

Історик. Автор книг "Історія України" (2010), "Ключ до історії України" (2005)

Вішати різноманітні "тавра", з монгольської "ярлики", на представників різних національностей – заняття традиційне для країн, де бракує рівності або є надлишок національних суперечностей.

Кого в СРСР тільки не було – від "хохлів" до "чучмеків", і в кожного уявного персонажу – свій набір неприємних рис.

Особливо масово навішувати ярлики представники панівних народів, у яких з цієї причини виробилася завищена самооцінка.

Ось як, наприклад, писав про це автор видатного українського твору XVIII століття "Історія русів":

"Московські… солдати бувши ще тоді в сірячинах та в личаних постолах, неголені і в бородах, себто в усій мужичій образині, були, одначе, про себе незрозуміле високої думки і мали якийсь паскудний звичай давати всім народам презирливі прізвиська, як от: Полячишки, Татаришки і так далі.

За тим дивним звичаєм взивали вони Козаків "чубами" та "хохлами", а іноді й "безмозкими хохлами", а ті сердилися за те, аж пінилися, заводили з ними часті сварки та бійки, а врешті нажили непримиренну ворожнечу і дихали до них повсякчасною огидою".

Якщо "тавра" навішують, це комусь потрібно.

По-перше, щоб примітивізувати реальність. Навіщо знати читати безліч томів історії та літератури, якщо значно легше знати, що хохли люблять сало?

Як писав російський поет Володимир Маяковський, "Знаний груз у русского тощ – тем, кто рядом, почёта мало. Знают вот украинский борщ, знают вот украинское сало" [українською мовою цей вірш Маяковського переклав Леонід Первомайський - ІП].

Крім підвищення самооцінки за рахунок приниження інших, у таких стереотипах є дещо небезпечніше – прагнення позбавити представників інших націй статусу таких же людей, примітивізацією їхньої культури і національного способу життя підважити їхнє право на існування.

Традиційною ціллю стають, як правило, найбільш видимі, очевидні речі, зокрема національний одяг, кухня, зовнішній вигляд, психологія. В українському випадку часто йдеться про "шароварщину".

Останнім часом, за умов вивчення фактів впливу фіно-угорських народів на формування російського етносу, деякі проросійські автори намагаються "у відповідь" довести неслов‘янський характер українців.

При цьому часто згадується турецький вплив на Україну, який, мовляв, і призвів до появи в українців такого колоритного одягу.

От тільки турки вперше з‘являються епізодично на південноукраїнських землях починаючи з 1420-их років, а закріплюються в Криму лише 1475 року, із захопленням Кафи і Феодоро. Задовго до цих часів шаровари вже були звичним одягом в Україні.

А може, шаровари – це татарський чи половецький вплив?

Проблема у тому, що татари прийшли на південь України лише 1239 року. Половці – після 1061 року, під час масштабного руху тюркських народів до Європи. На відміну від Візантії, яка 1071 року зазнала нищівної поразки від тюрок при Манцикерті, що призвело до фактичного заснування Турецької держави, тоді Київ вистояв.

На початку XII століття київське військо завдало серію розгромів половцям, взявши їхні столиці та замкнувши їх у межах сучасної Харківщшини і Донбасу.

У вітчизняних літописах прокльони на адресу половецьких ханів тривають часто по півсторінки. У таких умовах серйозна етнічна взаємодія була практично неможлива.

Засновникам суздальської держави Юрію Долгорукому і Андрію Боголюбському кияни найбільше дорікали за союз із половцями. Половці були здебільшого знищені монголо-татарами, а деякі їхні хани пішли через територію України в Угорщину та Болгарію, не осідаючи на території України, напевно, в силу попередньої історії відносин з нашими предками.

А як же "чорні клобуки" – питають прихильники теорії про тюркське походження "шароварщини"?

Справді, окремі тюркські племена – торки, узи, берендеї, ковуї, об‘єднані нашими літописами під іменем "чорних клобуків" – були або розбиті київськими князями після 1054 року і витіснені на територію сучасної Румунії, або поселені київськими князями як васали Київської держави у Пороссі для захисту від половців.

Водночас, вплив "чорних клобуків" на українців якщо й мав місце, то був незначним і локальним. Річ у тім, що монгольські завойовники 1240 року потрощили міста Поросся так, що головне з них – Торчеськ – навіть не відродилося.

А головне, що "чорні клобуки" були виселені між 1340 і 1390-роками золотоординськими ханами до Середньої Азії. Нині це народ каракалпаки в автономії Каракалпакстан в Узбекистані.

Каракалпаки - депортовані Золотою Ордою мешканці нинішньої Київської області. Ілюстрації надані автором

Ймовірно, ординські хани виселили "чорних клобуків" в момент підсилення Литви, аби ті, бува, згадавши лояльність Київським князям, не посилили Литовської держави і васального до неї Київського князівства.

Факти говорять, що шаровари були в русів задовго до "чорних клобуків" і половців.

Ось свідчення очевидця – арабського мандрівника Ібн-Омара Ібн-Даста, 930-ті роки, про русів Наддніпрянщини: "Шаровари носіть вони (руси) широкі: сто ліктів матерії йде на кожні. Надягаючи такі шаровари, збирають вони їх у збори коло колін, до яких потім прив‘язують".

Арабський мандрівник Ібн-Фалдан, теж очевидець, у Х столітті пише про обряд поховання знатного купця у русів, які приплили на Волгу зі своєї країни через купецькі справи: "Отже, вони наділи на нього (покійного) шаровари, і гетри, і чоботи".

Ще раніше, перський анонім в "Книзі кордонів світу", IX століття, пише: "Зі 100 ліктів бавовняної тканини, більше або менш того, шиють вони штани, які надягають, засукавши їх вище коліна. Вони носять шапки з овечої вовни, з хвостами, що спадають позаду на їхні шиї".

А може, шаровари з‘явилися в населення України під час появи на її території найперших тюрків, орієнтовно після заснування Гунської імперії 4 століття нашої ери, в 6 столітті?

Факти заперечують і це.

Заради справедливості слід визнати, що шаровари, як престижний одяг переважно заможних вершників, справді з‘явилися в українців від степовиків, тільки не від тюркських. Запозичили їх набагато раніше.

Ось, наприклад, повідомлення двохтисячолітньої давності про мешканця нинішньої Миколаївської області:

"Він носив шаровари, взагалі був одягнутий по-скіфськи, а на плечах в нього був короткий легкий чорний плащ, як заведено в борисфенітів; вони воліють одягатися в усі чорне, очевидно, дотримуючись прикладу одного скіфського племені.

І хоча самі мешканці Ольвії говорять по-грецьки не зовсім правильно, оскільки живуть серед варварів, але "Іліаду" майже всі знають напам’ять" (Діон Хрисостом, Борисфенітська промова, кінець І ст. н.е.).

Римський поет Овідій, якого було заслано імператором Августом напочатку нашої ери до містечка Томи близ гирла Дунаю, у своїх в кількох місцях згадує, що місцеві сармати і скіфи носили "широкі штани, просторі штани", "поряд гетів орда, в шаровари одягнуті скіфи".

У листі Овідій відгукується про своїх вимушених сусідів-сарматів: "Якщо навіть їх не боятися, то можна зненавидіти, побачивши груди, прикриті шкурами і довгим волоссям. Та й ті, хто, як вважають, походять з грецького міста, також носять замість вітчизняного костюма перські шаровари".

На додачу до письмових і археологічних матеріалів існує безліч зображень скіфів, одягнутих у просторі шаровари.

Скіф-цар у шароварах і верхи

Близько 530 року до нашої ери різні художники Давньої Греції одночасно починають писати з натури скіфів у шароварах на чорнофігурних, а аткож знаменитих червонофігурних вазах, які тоді тільки но з'явилися.

На останніх відбилися навіть такі деталі національного костюму, як орнаменти на шароварах та шапках. Тож, "шароварщина" була популярною на території України задовго до появи перших тюрків. Та й саме слово "шаровари" – індоіранського, а не тюркського походження.

Річ у тім, що досить часто за вплив тюрків на українців помилково приймають вплив скіфів і сарматів.

Історична правда в тім, що задовго до тюрків, довгі тисячоліття степова зона України була місцем розселення іранських племен, лісова – слов'янських. А в лісостеповій зоні відбувалася найбільш інтенсивна взаємодія праслов'ян та так званих "іранців" – скіфів і сарматів.

Історик Михайло Грушевський виводить українців від антського, слов'яно-сарматського союзу племен, який у IV-VII столітті нашої ери охоплював більшу частину території України.

За його теорією українці утворилися в період після початку поселення сарматів у Центральній Україні, і до Х століття нашої ери, моменту завершення асиміляції русів, яких він вважав нащадками сарматів, серед місцевого слов'янського населення.

Відомий український москвофіл Петро Толочко теж вважає, що "Русь" – дуже давнє слово іраномовного походження, пов'язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани).

Десь на межі VIII-IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перейшло на слов'ян. Не випадково літописець писав: "... поляни іже нині зовомая Русь”… Вочевидь, зі словом Русь пов'язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці".

Ця гіпотеза добре пояснює, чому у вітчизняних літописах руси чітко відокремлювалися від варягів, коли в літописах Русь подається в переліку племен як окрема етнічна одиниця поряд з варягами, полянами та іншими племенами.

Та й візантійці ніколи не називали варягів русами. Руси чи роси у них – це завжди населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор’я, а не скандинави з будь-яких інших територій – самої Скандинавії, Італії, Франції тощо, яких було чимало в Константинополі.

Вочевидь, якась частина сарматського племені роксолан, що входила до антського союзу племен, сармато-слов’янського за своєю суттю, поселилася на середньому Дніпрі в часи між ІІ століттям до нашої ери і піком Великого переселення народів у IV-V столітті нашої ери.

Цей лісовий і подекуди заболочений регіон став одним із місць, куди відступили уламки сарматів після початку Великого переселення народів. Тут вони змогли закріпитися та згодом, на фінішній прямій своєї асиміляції із слов’янами, дати могутній імпульс творенню великої держави Київської Русі, на додачу "подарувавши" їй шаровари – одяг на той час і теплий, і зручний, і престижний – не кожен-бо в ті часи міг витратити на штани по десятку квадратних метрів тканини.

Цікаво, що тезу про мінімальні тюркські впливи на етногенез українців повністю підтверджують дослідження російської Лабораторії популяційної генетики людини від 2007 року:

Дані Російської академії медичних наук

Скіфо-сарматський вплив на Русь в жодному випадку не підважує унікальну за значенням вагу слов'ян в етногенезі українців. Зрештою, саме слов'яни асимілювали, насамперед у мовному сенсі, представників північноіранських народностей – скіфів і сарматів.

Тож, український народ виник, в першу чергу, внаслідок поширення слов'ян з прабатьківщини на Волині і Північній Галичині.

До речі, цю тезу підтримав Володимир Путін, який заявив, що з Карпат "в первых тысячелетиях после Рождества Христова, и пошло распространение славянства. Кто-то пошел на запад, и этих славян называли "ляхи", кто-то пошел на восток – это были поляне, древляне, и так далее, и так далее".

Дуже велика кількість специфічних рис української культури й мови мають індоіранське скіфо-сарматське походження, починаючи від звіриного стилю образотворчого мистецтва Київської Русі і закінчуючи "ікавізмом" і фрикативним "г" в українській мові.

Навіть тризуб як царський знак вперше був зафіксований у Боспорському царстві в часи панування там сарматської династії.

І хто-зна, чи не підгледіли його варяги під час своїх мандрівок "у греки". Цікаво, а що значить тризуб на лобах сучасних індійських дівчаток?

Тризубці на чолах

Таких питань чимало щодо цілком автентичних українських рис. Взяти той же "хохол" – "оселедець" князя Святослава Завойовника і запорожців, як пише візантійський автор Х століття, "ознака знатності роду".

Це – зовсім не запорожці, а сучасні малі індуси з вищої касти: