Спецпроект

In Memoriam. Пасіонарія: поетеса і дисидентка Ірина Калинець

Вістки про її хворобу кружляли по Львову вже давно, і щоразу, бачачи п. Ірину на громадських зібраннях знову, ми всі мимоволі відчували полегшення: "Ні, все гаразд. Виглядає вона добре, як завжди. Може, якось минеться". Не минулося… У ніч на 31 липня вона відійшла з нашого сьогодення, щоб назавжди залишитися в історії та у вічності.

Ірина Калинець увійшла у громадське життя України в ту пору, коли з-під ідеологічного "асфальту" бурхливо проривався феномен шістдесятництва.

Вона починала з поетичного слова й натхненних дискусій у дисидентських культурологічних клубах. У цих дискусіях Ірина Калинець була незмінним джерелом оригінальних ідей і, за словами Надії Світличної, "найбільше хворіла ‘пракоренями’", тобто захоплювалася скіфською історією та історією давньої Русі.

Епоха шістдесятництва була водночас і її громадянською колискою, і її творчою лабораторією. Це той щасливий випадок, коли творчий дух людини стає плодом своєї епохи і водночас сам її формує.

Померла Ірина Калинець

Уже в той час Ірина Калинець стала символом громадянської стійкості й бійцівської мужності. Проте доля готувала її до ще більших випробувань, оскільки вона без вагання прийняла присуд дисидентської долі: якщо ти здобуваєшся на власний громадянський голос і не каєшся через неминуче зіткнення з ідеологічною машиною, місце тобі – за ґратами.

Арешт Ірини Калинець, як і арешти інших шістдесятників, у тих умовах набував значення українського "нобеля": такими найвищими "преміями" радянська влада відзначала найбільш заслужених.

КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників

У таборі Ірина Калинець – знову символ мужності й незламності. Вона була в числі перших, коли йшлося про обстоювання людської гідності й національних та релігійних прав.

Якщо серед чоловіків-політв’язнів "зеківським генералом" був В'ячеслав Чорновіл, серед жінок-політбранок таким генералом, наважуся припустити, була Ірина Калинець. Не перелічити протестів, до яких вона вдавалася за час свого ув’язнення; численними були також і карцери, якими її карали за правдолюбство і вільнодумство.

 

Усі політичні табори знали про їхнє сторозтерзане кохання з чоловіком Ігорем, який також невдовзі опинився за ґратами. Тому й тішилися за них, коли вони нарешті об’єдналися …на спільному засланні в Читинській обл.

Довгих 9 років тривала і їхня розлука з донечкою Дзвениславою. По закінченні заслання з величезними труднощами пробивали собі шлях до рідного Львова.

А тоді почалося останнє буремне 25-ліття Ірини Калинець, сповнене боротьби за релігійні, національні й культурні права українців; натхненної участі в політичному протистоянні з комуністичною владою, активної парламентської діяльності, праці в державній системі освіти.

Її громадський голос звучав завжди потужно, вона обстоювала принципи, яким була вірна до кінця.

Львівська пасіонарія. До ювілею Ірини Калинець

Керівництво Українського католицького університету не раз було об’єктом критики з боку Ірини Калинець, як часом і її похвали. У ці сумні дні прощання зі спочилою ми всі хочемо подякувати їй за цю небайдужість і за відкритість в обстоюванні своєї думки.

Як завжди, в перспективі вічності всі наші земні розбіжності маліють, а голови наші схиляються перед мудрістю Господа, до стіп якого ми складаємо і здобутки наші, і гріхи, і все наше життя.

Молимося, щоб Всевишній упокоїв душу раби Божої Ірини там, де праведні спочивають. Вічная їй пам’ять і Царство Небесне!

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.