Спецпроект

Ким був для України націоналіст Микола Плав’юк?

Він щиро прагнув відновити єдність ОУН, переживав за розкол організації у 1940 році, бачив його згубні наслідки для сьогодення, докладав колосальних зусиль, щоб зробити історією поділ націоналістів на "мельниківців" і "бандерівців".

Вістка про смерть голови ОУН, останнього президента Української Народної Республіки на вигнанні Миколи Плав’юка застала мене у Харкові, в Свято-Дмитрівській церкві. Першою реакцією на цю звістку стала спільна молитва десятків людей, які особисто знали його і випадком долі зібралися у цей день у храмі.

А може не випадком долі, а з Божої ласки?

У Канаді помер останній президент УНР

Ким був для України Микола Плав’юк?

Відповідь на це питання ще будуть давати історики, публіцисти, дослідники його життя і боротьби. Але при цьому ніхто не заперечить кількох об’єктивних істин.

Микола Плав’юк для сучасного поління українців став живим уособленням одразу кількох етапів національно-визвольної боротьби українського народу за свою національну державність.

Передусім із його ім’ям завжди буде асоціюватися Українська революція доби УНР, зокрема її петлюрівський період, коли важити стало не тільки слово, а й зброя.

Втрачений шанс здобути державність, завдяки надзусиллям тодішньої еліти, знайшов своє логічне продовження у героїчній боротьбі спочатку УВО, а згодом ОУН. На зміну петлюрівському періоду прийшла ера Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Олега Ольжича, Олени Теліги. І знову живим уособленням їхнього подвигу став Микола Плав’юк.

На жаль, найменше, поки що, ми готові оцінити його вклад у творення новітньої державності періоду Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича.

Як він різниться від цих людей!

Як відбувалась передача клейнодів УНР першому президенту України (ВІДЕО)

На від міну від них він був справжнім романтиком Української революції, який ніколи не розчаровувся у своєму народі, вірив у нездоланність своє нації та її державну перспективу. А тому з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, не цурався зустрічей з Леонідом Кучмою, критикував Віктора Ющенка, і не отримав "шоку" від приходу до влади Віктора Януковича.

Він переконував усіх нас, президенти, прем’єри, міністри і депутати – це тимчасове, Нація і Держава – назавжди.

Йому багато вдалося зробити, але і багато не вдалося. Так завжди трапляється з людьми, які ставлять перед собою великі цілі.

Знаю з особистих зустрічей і розмов, що він щиро прагнув відновити єдність ОУН, глибоко переживав за розкол цієї організації у 1940 році, бачив його згубні наслідки для сьогодення, докладав, особливо в останні роки свого життя, колосальних зусиль, щоб, врешті-решт, зробити історією поділ націоналістів на "мельниківців" і "бандерівців".

Не судилося.

Не можу оминути визначальної риси провідника. А саме його піднесеного, майже ідилічного ставлення до молодого покоління українців. Ось на що він не шкодував часу, то це на зустрічі з молоддю. І це давало результат. В очах молоді він ніколи не був "історичним персонажем", а завжди - сучасником, який намагається зрозуміти ритим і стиль своєї доби.

Стратегії націоналістів-емігрантів і українсько-радянські реалії

Був вродженим інтелігентом. Його шляхетність, добрий естетичний смак, уміння слухати людей, їм співчувати і допомагати, інколи аж ніяк не гармонізували з усталеним образом "бойовика ОУН". Таким, напевно, і має бути сучасний український націоналіст.

Пішов із життя Микола Плав’юк. З ним відходить ціла епоха. Не віриться! Але з цим треба змиритися. І не просто змиритися, а бути гідним його світлої пам’яті.

P.S. Складаю велику подяку Архієпископу Харківськиму і Полтавськиму Ігорю (Ісіченку) за організацію спільної молитви у Харкові за упокій душі Миколи Плав’юка

Мирослав Іванек : Міф про 100 тисяч жертв на Волині та Галичині

За польською історіографією, політичними актами та навіть законодавством — 40 тисяч вбитих поляків на Галинині, які разом із 60 тисячами на Волині, становить сакральну кількість 100 тисяч польських жертв на Волині та Галичині, які загинули в рамках "Волинсько-галицького геноциду, скоєного українськими націоналістами".

Андрій Сибіга: Консульство України в Дамаску існувало ще 100 років тому

Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності.

Євген Бойко: Як Львів відновлює музей Шухевича?

Початок 2024 року став трагічною сторінкою в історії Львова. У ніч на 1 січня російські шахеди влучили в музей Генерал-хорунжого Романа Шухевича, який зазнав значних пошкоджень. До початку повномасштабної війни музей Романа Шухевича налічував 600 оригінальних експонатів.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.