(Не)можливість подолати історичні стереотипи щодо націй

Стереотипи щодо міжнаціональних відносин: це прояв пост-пам’яті чи наслідок набутих історичних знань? Ніцше запитував себе: "Хто говорить у мені, коли я говорю?". Хто говорить в українцях, коли вони говорять про "москалів", "жидів", "ляхів", "турків", "німців"…?

"Як можливі синтетичні судження апріорі?" – роздумував у своїй праці "Критика чистого розуму" Іммануїл Кант. То, все ж таки, знання чи досвід – першопричина історичних стереотипів у сьогоднішній Україні?

Знання історії апріорі дає відповіді практично на всі запитання, що стосуються сьогодення. Тож шукати ключі історичних стереотипів у сучасній Україні потрібно теж у минулому…

Для того, щоб зрозуміти проблему історичних стереотипів, пропоную розглянути та проаналізувати проблеми міжнаціональних та міжетнічних конфліктів, адже саме з них виникають ці стереотипи.

Логічно, історію міжнаціональних конфліктів потрібно вивчати із століття, яке більшість істориків вважає за "століття націй", тобто з ХІХ сторіччя – з часу зародження цих "політично уявлених спільнот". Хоча, безперечно, знайдуться й такі, хто з цим можуть і не погодитись, і в деякій мірі вони можуть мати рацію.

Одним із аргументів цієї правоти може бути фраза на кшталт: "Жидів завжди не любили". Але якщо поглянути в історію, то ми не знайдемо такого етносу чи нації, яка б завжди і всюди, і у всіх користувалась великою любов’ю. Це нонсенс. Тому, на прикладі євреїв, пропоную розібратись: як і чому виникали подібні стереотипи? 

Як Гітлер "розв'язував єврейське питання" в Україні

Перші прояви ворожості до євреїв нам відомі ще з античних часів. Давньоєгипетський історик і жрець Манефон, якого вважають першим теоретиком антисемітизму, ще у ІІІ ст. до н.е. вигнав євреїв із Єгипту.

Починаючи з 1449 року, в Іспанії, а пізніше і в Португалії, були видані закони, за якими на території Піренейського півострова надавались права і всі умови для життя лише "корінним християнам". Євреї це сьогодні розцінюють також як прояв антисемітизму.

Критерії любові чи нелюбові до євреїв у різні часи і на різних територіях були різними. У вищезгаданому Стародавньому Єгипті першопричиною ворожого ставлення був релігійний чинник.

Щодо формування історичних стереотипів про євреїв на Європейському континенті, то цю історію можна починати з Середньовіччя. І для того, щоб зрозуміти всі обставини цього процесу, потрібно подивитись на минуле очима минулого, а не сьогодення.

Політики ділять українців за допомогою минулого

У Середньовіччі всі великомасштабні конфлікти розгортались, практично, у релігійній площині. Чого вартують лише Хрестові походи та іспанська реконкіста проти "невірних" мусульман. У Європі жили християни, і вони робили все, щоб ця частина світу залишилась християнською. Проявлявся банальний і притаманний кожній людині інстинкт самозбереження.

Люстрація проходила навіть в самій середині християнського світу. Ще у ХІІІ сторіччі з'явилася інквізиція – судово-слідча організація, створена католицькою церквою для розслідування єресі в "християнських рядах". 

У період Нового часу на перше місце все частіше починають виходити соціальні чинники конфліктів. Під впливом антифеодальних ідей епохи Відродження у суспільстві зароджується негативне ставлення до багатих людей, які збагачувались, переважно, за рахунок третього стану – селянства.

Прикладом цього може бути близька для нас козацька революція 1648-54 рр., коли все починалось, практично, з боротьби проти "польських панів", а вже закінчувалось ідеями самостійності.

Як козаки Хмельницького євреїв убивали. "Хроніка Натана Гановера"

Прірва між соціальними верствами населення у Новий час чимраз ставала більшою, і це не могло не призвести до соціальних конфліктів. Навіть Велика французька революція 1789-99 рр., від якої бере свій відлік "століття націй", була скоріш соціальною, аніж національною.

Масла у вогонь до формування негативного стереотипу щодо євреїв додавало й те, що вони займались торгівлею. Селянин, який весь день працював на землі, заробляв значно менше від торгівця, який весь день стояв за прилавком. Така невідповідність в оцінці праці й спричиняла соціальні конфлікти.

Тож нелюбов до євреїв у Європі була викликана двома чинниками: вони не були християнами у Середньовіччі і вони займались торгівлею у Нові часи. І критеріями цієї нелюбові був скоріш не етнічний чинник, а релігійний та соціальний.

Нелюбов була не тільки до них, а й до всіх, хто не відповідав тогочасним нормам писаних та неписаних правил.

Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - це паршива вівця. Женіть його!"

Чи не найкращими умовами для "перезавантаження" старих порядків у всі часи були військові конфлікти. Апогеєм цих намагань у "столітті націй" стали події Першої світової війни. І якщо проаналізувати національне питання у імперії та на території, звідки ця війна розпочалась, то тут навіть важко собі уявити інший хід розвитку цих подій.

В історії ще багато питань до закулісного сценарію Першої світової війни. Але сам лише факт того, що ця війна була розпочата саме на "пороховій бочці Європи" – Балканах, і у найбільш міжнаціональній імперії тогочасної Європи – Австро-Угорщині – про щось все ж таки говорить.

Тогочасна імперія Габсбургів, станом на 1908 рік, налічувала більше 25 народностей. Але після її розпаду у 1918-му її землі розділили між собою всього 8 держав: Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Румунія, Італія, ЗУНР і Королівство сербів, хорватів та словенців (Югославія).

Відповідно, розв’язання міжнаціональних конфліктів не відбулось. Як і не відбулось після Другої світової війни. Закономірним стає той факт, що міжнаціональні конфлікти, починаючи з ХІХ сторіччя, є там, де є імперія.

"Розпад імперій завжди проходить непросто" - російський історик

Міжнаціональні конфлікти у сьогоднішньому світі можна поділити на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх зараховуємо конфлікти всередині країни. До зовнішніх – конфлікти між державними утвореннями.

Внутрішніх міжнаціональних чи міжетнічних конфліктів у Європі на сьогодні залишилось не так і багато. Найгучніші з них у Північній Ірландії та Іспанії. У цих країнах і досі діють нелегальні політичні організації ІРА та ЕТА, які виступають за об’єднання розділеної Ірландії та, відповідно, незалежність Країни Басків.

Щодо зовнішніх конфліктів, то вони зумовлені, передусім, неспіввідношенням кордонів держави до етнічних земель її титульної нації та імперіалістичною політикою окремих країн.

З імперіалізмом тут усе зрозуміло. Яскравим прикладом такої політики і досі виступає Росія. Чого варті лише слова очільника Кремля Володимира Путіна про те, що "Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык".

Як створити образ ворога? Україна у російських підручниках

Прикладів таких намагань відновлення status quo в сьогоднішній Україні зі сторони наших сусідів є вдосталь. І якщо не всі вони зосереджені на просуванні своєї політики у територіальну площину нашої держави, то у культурну та історичну – із великим задоволенням. До прикладу:

- відкритий у червні 2005-го меморіал польським орлятам на львівському Личаківському кладовищі. Великого обурення серед українців викликав напис на центральній плиті меморіалу: "Tu leży żołnierz polski poległy za Ojczyznę" ("Тут лежить польський солдат, полеглий за Вітчизну"). З цього напису виходить так, що Галичина – це батьківщина поляків. Бо у 1918-1919 рр. ці поховані польські солдати "визволяли" Львів від ЗУНР;

- пам’ятник в Одесі російській імператриці Катерині, яка зруйнувала Запорізьку Січ.

Таких зразків в Україні, насправді, є безліч. І більшість сьогоднішніх українських історичних стереотипів зумовлені якраз міжнаціональними проблемами з нашими сусідами. Оскільки вони і досі не можуть усвідомити те, що задекларував Шевченко більше півтори століття тому: "В своїй хаті своя правда, і сила, і воля".

А що у нас? Наталя Яковенко про образ сусіда в українських підручниках історії

Якщо ж брати загалом, то вважаю, що історичні стереотипи, які формувались впродовж віків, не можна так просто захотіти і стерти з людської підсвідомості.

По-перше, навіть з прагматичного погляду, це зробити "за одним махом" не реально. А по-друге, дуже важко провести межу між "потрібним" та "непотрібним" у нашій історії. І по-третє, історичні стереотипи, сформовані на досвіді минулого, доволі часто, відіграють роль імунітету у сучасності.

Тому, не поспішаймо виривати свої сторінки з історії – радше переосмислюймо і переписуймо їх.