Стратегії націоналістів-емігрантів і українсько-радянські реалії

Після ліквідації організованого націоналістичного підпілля в Україні (УГВР [Українська головна визвольна рада], УПА [Українська повстанська армія], ОУН [Організація українських націоналістів]) на початку 1950-х років протягом наступних сорока років українські націоналісти в еміграції намагалися досягти спільної мети визволення України за допомогою двох різних стратегій.

Обидві стратегії мали своє раціональне зерно, а також помітні переваги й недоліки.

Представники Закордонного представництва (ЗП) УГВР разом із дослідницьким інститутом і видавництвом "Пролог", який вони заснували в 1952 році, зрозуміли, що почалася нова ера і відмовилися від ідеї створення мережі підпільних організацій у радянській Україні.

Натомість, вони обрали стратегію підготовки "мирної революції" і посилення потенціалу опозиційних сил ненасильницькими методами – за десятиліття до того, як таку стратегію було застосовано під час Помаранчевої революції.

Як діставався самвидав на Захід

Двоє керівників "Прологу" також очолювали фінансоване урядом США "Радіо Свобода", яке відіграло важливу роль у постачанні об’єктивної інформації до радянської України.

ОУН(б), у свою чергу, продовжила втілювати в життя стратегію, характерну для більшості емігрантських політичних партій – розбудову мережі підпільних організацій у радянській Україні. Як показав подальший розвиток подій, КГБ з радістю взявся допомагати їм у цьому починанні.

ЗП УГВР і "Пролог" підтримували опозиційні групи і дисидентські рухи, в тому числі націонал-комуністичне крило Комуністичної партії України. Націонал-комуністична ідеологія була важливим чинником української радянської політики з кінця 1950-х до початку 1970-х років і в другій половині 1980-х років.

Чорноволівський "Український вісник", що його перевидав за океаном Осип Зінкевич

Від 1950-х до 1980-х років двома емігрантськими видавничими центрами, які публікували основний масив дисидентської і самвидавної літератури, яка охоплювала весь ідеологічний спектр від націонал-комуністів до лібералів і націоналістів, були "Пролог" та його мюнхенське крило "Сучасність" і видавництво "Смолоскип", яке розташовувалося в Балтиморі і яким керував Осип Зінкевич.

Бандерівці, мельниківці і "двійкарі". ОУН в Україні протягом 1990-х рр.

Самвидав, який публікувала ОУН(б), обмежувався творами націоналістів із Західної України.

Проникнення радянських спецслужб в ОУН(б)

Як свідчать документи КГБ, що знаходяться в архівах СБУ, від 1950-х до 1980-х років співробітники радянських спецслужб неодноразово проникали в ОУН(б).

Багато цих документів уже знаходяться на Заході та будуть корисними для дослідників, які вивчатимуть історію контактів представників еміграції з радянською Україною протягом цього часового проміжку.

ОУН(б), утім, ніколи не буде відкритою щодо своєї діяльності і не погодиться опублікувати свої документи того періоду.

УГВР: підпільний уряд і парламент, який керував УПА

Книга колишнього глави СБ ОУН Мирона Матвієйка, скерована проти колишніх друзів

У 1951 році британська розвідка десантувала в Західну Україну керівника Служби безпеки (СБ) ОУН(б) Мирона Матвієйка.

До складу десантованої групи на чолі з Матвієнком входив агент КГБ, який привів їх прямо до рук радянської спецслужби.

Кур’єра ЗП УГВР Василя Охримовича, якого в той же період десантувало в Україну ЦРУ, 6 жовтня 1952 року спіймали агенти КГБ. У травні 1954 року його вбили – після того, як він відмовився співпрацювати з органами.

Матвієйко, в свою чергу, погодився співробітничати з КГБ і до початку 1960-х років грав роль подвійного агента. Чому на таку небезпечну місію відправили керівника СБ ОУН(б), одного з лідерів емігрантської організації, незрозуміло й досі. Якби його спіймали, він би міг розповісти КГБ усе про емігрантську ОУН(б) – що він, власне, і зробив.

Схоплення Матвієйка та його згода співпрацювати з КГБ дозволила останньому підготувати плани вбивств лідерів ОУН(з) Лева Ребета і ОУН(б) Степана Бандери в Мюнхені в 1957 і 1959 роках, відповідно.

ОУН(з) (закордонна) висловила свою підтримку демократичній платформі, прийнятій ОУН в Україні в 1943 році, відділилася від ОУН(б) в 1954 році та почала підтримувати ЗП УГВР.

Убивця Бандери і Ребета може бути ще живий

Агент КГБ Богдан Сташинський, який убив Ребета і Бандеру, втік до Німеччини в 1961 році і після короткого періоду ув’язнення нібито повернувся до Радянського Союзу.

Один із лідерів підпільної ОУН(б) протягом наступних десятиліть, Святослав Панчишин, також був радянським агентом. Наприкінці 1960-х років емігрантська ОУН(б) запропонувала Панчишину очолити свій львівський осередок. Панчишин погодився на цю пропозицію, однак одразу почав доповідати про все КГБ і до кінця 1980-х років став подвійним агентом КГБ.

Невдовзі Панчишина ввели до складу керівної ради (Проводу) ОУН(б), що дозволило йому отримати доступ до найважливішої інформації емігрантської організації. Його призначили головою Організаційного суду ОУН(б) і керівником СБ ОУН(б) в Україні. Таким чином, Панчишин повторив шлях Матвієйка.

Діяльність Панчишина в емігрантській ОУН(б) була настільки "цінною", що його нагородили медаллю "Золотий хрест" і "Срібною медаллю Бандери".

У вересні 1988 року Панчишин і Юрій Іванченко, керівник київського підпілля ОУН(б), який також був подвійним агентом КГБ, провели прес-конференцію в Києві, на якій розповіли про свою діяльність радянських агентів. Операція КГБ по створенню контрольованого штучного підпілля ОУН(б) в Україні дістала кодову назву "Бумеранг".

Глава фальшивого "проводу ОУН", львівський лікар Святослав Панчишин (зліва) і глава КГБ УРСР Микола Галушко

Під час прес-конференції Панчишин та Іванченко розповіли, як вони "нейтралізували" двадцятьох агентів ОУН(б) зі США, Британії, Франції та Західної Німеччини. Одним із "нейтралізованих" агентів був молодий бельгійський емігрант Ярослав Добош зі Спілки української молоді (СУМ).

Добоша було заарештовано в січні 1972 року та звинувачено у "шпигунстві". Його публічне зізнання, підготовлене співробітниками КГБ, пов’язало українських дисидентів і культурних діячів з націоналістами в еміграції. Це фальшиве зізнання було використано для того, щоби того ж року розпочати хвилю арештів, яку самвидавний журнал "Український вісник" назвав "погромом".

Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го

Комуністична партія України потребувала "доказів" позірного зв’язку між націоналістами з еміграції та українськими дисидентами й культурними діячами заради ідеологічного виправдання масових арештів. У цьому комуністам дуже допоміг контроль, установлений КГБ над фальшивим "підпіллям ОУН(б)" у радянській Україні.

Справа Добоша мала всі ознаки внутрішньої провокації, організованої подвійним агентом КГБ, який, на думку представників ОУН(б), працював на них понад два десятиліття.

КГБ стає СБУ в незалежній Україні

Після того, як Україна здобула незалежність, емігрантська ОУН(б) стала союзницею невеликої партії "Державна самостійність України", чиї керівники мали зв’язки з Українським національним фронтом, який діяв у Західній Україні протягом 1960-х і 1970-х років.

ОУН(б) дистанціювалася від тодішньої найбільшої доморощеної націоналістичної групи, Української Міжпартійної асамблеї (яка згодом стала Українською національною асамблеєю) та її парамілітарного крила УНСО (Українська народна самооборона). Тому ОУН(б) не підтримала лідера УНА Юрія Шухевича на президентських виборах 1991 року. Юрій Шухевич провів 30 років у ГУЛАГу за те, що був сином легендарного командира УПА Романа Шухевича, який загинув у перестрілці з силами КГБ у 1950 році.

Що знайшли в Романа Шухевича після його смерті

У 1992 році ОУН(б) продовжила свою сорокалітню стратегію створення політичної структури в Україні. Вона стала єдиною українською емігрантською політичною групою, що створила свою політичну партію в незалежній Україні – Конгрес українських націоналістів (КУН).

Мельниківське "Українське слово" повернулося в Україну зі столиці Франції. Спочатку газета мала редакцію у Львові, а тепер у Києві

ОУН(з)/ЗП УГВР і ОУН(м) (Андрія Мельника), які зареєструвалися в якості неурядових організацій, у свою чергу, продовжили вести освітню й громадську діяльність. Емігрантське видавництво "Смолоскип" перебралося до Києва, де працює й по сьогодні.

У 1992 році КУН очолила лідер ОУН(б) Ярослава Стецько, яка обіймала цю посаду до своєї смерті в 2003 році. Новим лідером став газовий трейдер Олексій Івченко, який разом з іншими західними українцями брав активну участь у газовому бізнесі ще з 1990-х років.

Як Лебедь з Піховшеком Союз розвалили

У 2005 році Івченко отримав посаду голови державної енергетичної компанії "Нафтогаз України", однак невдовзі був підданий обструкції за купівлю автомобіля “Mercedes” за 250 тис. доларів і звільнений президентом Ющенком.

КУН не зміг пробитися до парламенту на виборах 1998 року, де він був однією з трьох партій блоку "Національний фронт". На чолі з новим лідером КУН пройшов до парламенту на виборах 2002 і 2006 років у складі блоку "Наша Україна", однак не приєднався до блоку "Наша Україна – Народна Самооборона" на виборах 2007 року.

У другій половині 2000-х років КУН на чолі з Івченком розірвав контакти з ОУН(б), якою почали керувати представники другого покоління українців з Німеччини і (останнім часом) Австралії. Спортивно-патріотична організація імені Степана Бандери "Тризуб" відокремилася від КУН наприкінці 1990-х років і сьогодні є окремою структурою.

Головною націоналістичною партією в Україні нині є "Свобода" – доморощена організація, не пов’язана з діаспорою. ОУН(б), у свою чергу, відновила свою діяльність в якості емігрантської структури.

Сумна іронія полягає в тому, що сьогодні в Україні та за кордоном існують чотири організації, які називають себе послідовницями Степана Бандери – "Свобода", КУН, ОУН(б) і "Тризуб" – однак вони не співпрацюють одна з одною.

1984: радянський фільм про батька Олега Тягнибока

Емігрантська ОУН(б) має погані стосунки з усіма трьома іншими організаціями. Відповідно, українські націоналісти так само розпорошені, як і українські націонал-демократи.

ОУН(б) втілювала в життя неадекватну стратегію створення підпільної мережі в радянській Україні та політичної партії в незалежній Україні. В обох випадах це призвело до проникнення в її ряди агентів КГБ і СБУ.

Емігрантські групи та партії, які обрали стратегію культурної та освітньої діяльності в радянській і незалежній Україні, такі як ЗП УГВР/"Пролог", "Смолоскип", ОУН(м) і Фундація Ольжича, були куди більш успішними. На відміну від ОУН(б), вони не давали КГБ і СБУ нагод проникати в їхні структури та перешкоджати їхній діяльності.