Шевченківська премія для львівських плагіаторів. Початок суду

Від часу публікації "ІП" тексту про присудження Шевченківської премії Роману Гораку та Ярославові Гнатіву за працю з очевидними ознаками дослівного плагіату минуло вже майже півроку.

Шевченківська премія для львівських плагіаторів 

Відтак у відставку подав голова Шевченківської комісії Борис Олійник, Р.Горака звинуватив у плагіаті ще один вчений, а головне - 27 липня відбулося перше судове засідання в справі мого позову до лавреатів.

Засідання було коротким.

Суддя Галицького районного суду м. Львова Олег Ванівський прийняв до відома нові матеріали та аргументи сторін, і в зв'язку з необхідністю їх вивчення та своєю відпусткою оголосив перерву до 11 жовтня.

Адвокат відповідачів вручила моїй адвокатці Роксоляні Костур підписаний Р. Гораком та Я. Гнатівим розлогий документ під назвою "Заперечення на позовну заяву про стягнення компенсації за порушення авторського права, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинення дій".

За що адвокатці відповідачів пані Кравчук - велике спасибі. Оскільки цей документ віддзеркалює логіку плагіаторів, то, гадаю, його змістом може зацікавитись й ширша громадськість.

Приблизно половина тексту - це коментарі до переліку 32 скопійованих лавреатами фрагментів з моєї книги "Польсько-українська угода 1890-1894рр." (2000), що становлять предмет судового позову.

На самому початку лавреати "звертають увагу суду, що при створенні шостого тому "В поті чола" десятитомної книги "Іван Франко" вони використовували пряму мову із книги авторства Позивача, про що є відповідне посилання на стор. 300-301 шостого тому "В поті чола".

Але цей фрагмент не є предметом моїх претензій. А оскільки в інших 32 випадках ознаки цитування ("прямої мови") відсутні, то ось як вони виправдовуються.

Р. Горак і Я. Гнатів акцентують на примітках у моїй книзі, скрупульозно перераховуючи вказані мною джерела.

Цікаво зауважити в тексті "Заперечень" нотатки "текст не є ідентичним" (двічі), а також "Формулювання взагалі не співпадають" (раз).

Себто імпліцитно відповідачі визнають, що в інших 29 випадках тексти ідентичні! І якщо раніше Р.Горак трактував мої претензії до нього як "пусті балачки", "якщо ви звірите наведені ним сторінки, то не знайдете відповідників", "якщо Чорновол буде підкормлюватись певними партіями, то він ще не такі закиди буде робити", а Я. Гнатів заявив, що йому "просто смішно" ("Високий Замок", 17-23 березня 2011), то тепер їм не до сміху. Про "підкормлювання політичними партіями" нема й натяку.

А основне, лавреати погоджуються, що їхні тексти фактично співпадають з моїм, але постійно заперечують, що списували якраз із моєї книги. А водночас лише в п'яти випадках вони вказують на свої джерела (які співпадають з моїми примітками, отже, і тут плагіат).

Ще в трьох випадках посилаються на інтернет ("Дана інформація є загально доступною в мережі Інтернет"), в двох з них замовчуючи адреси електронного доступу. В одному є посилання на "Вікіпедію", але це зовсім інший текст.

В інших 24 випадках дивовижне співпадіння текстів лавреати пояснити не спромоглися.

До речі, в одному з цих фрагментів я зробив помилку, інтерпретувавши інформацію джерела не точно. Але Р. Горак і Я. Гнатів так захопились "опрацюванням" першоджерела, що переписали та повторили цю мою помилку дослівно.

Обґрунтовується думка, що мої посилання вказують на те,  що мій текст "не був створений власною творчою працею, а є запозиченим з інших джерел та в інших авторів".

Отже, підсумовують вони, оскільки проаналізована мною інформація почерпнута з різноманітних архівосховищ, преси та історіографії, моя праця оригінальною не є. А раз так, я не маю права на апеляцію до Закону про авторське право.

"Відповідачі вважаються [так у оригіналі - І.Ч.], що частини твору авторства Позивача не можна вважати оригінальними, оскільки були використані Позивачем з інших джерел, про що є  відповідні зноски [так у оригіналі - І.Ч.] у тексті самого твору".

Майже сторінка тексту присвячена переказу указу президента В. Януковича про присудження Шевченківської премії Р. Гораку та Я. Гнатіву та положення про Шевченківську премію.

Стверджується, що Шевченківський комітет "проводив детальний аналіз відгуків та рецензій на це видання, в тому числі, рецензії Чорновола І.П., що була опублікована в "Критиці" 2009р. (І.Чорновол. Крадіжка у поті чола // Критика, 2009 №3-4, С.35)".

Що є хоча б одна позитивна рецензія на хоч один том меґаопусу лауреатів, мені досі відомо не було. Зауважу також, що раніше лавреати стверджували, що я ніби-то звертався в Шевченківський комітет із закликами позбавити лауреатів Шевченківської премії, а тепер і ця побрехенька відпала.

Далі лавреати посилаються на "Львівську газету" від 3 березня 2011 р., яка започаткувала публічне обговорення цієї справи, і акцентують увагу на таких словах Дмитра Стуса, члена Шевченківського комітету:

"...Такої масштабної роботи, як праця Р. Горака та Я. Гнатіва, в літературознавстві вже давно не було. Два автори, по суті зробили те, чого не вдалося цілим інституціям за всі роки незалежності. Так, є некоректності, певні "блохи", але з огляду на загальний стан нашої науки книговидання, робота має дуже багато переваг - не маю в цьому жодного сумніву".

А що ж то за три крапки, що ж пропустили лавреати?

А от що: "Ви перебільшуєте, там не так уже й багато плагіату. Мова про дві-три сторінки, де автори не зробили коректного посилання на джерело. Хоча ми активно обговорювали цю проблему, ретельно зупиняючись на фактах. Я дуже вітав роботу Р. Горака та Я. Гнатіва, але особисто приніс на розгляд комітету статтю Ігоря Чорновола, опубліковану в "Критиці". Так, є в біографії "Іван Франко" списані абзаци, втім вони на загальному тлі - мінімальні".

Чи варто це коментувати?

Відтак лавреати ставлять під сумнів ціну позову - 250 тис. грн. (еквівалент Шевченківської премії) та 2 тис. доларів США (еквівалент премії Львівської обласної адміністрації ім. М.Возняка, якою нагороджено Я. Горака та Я. Гнатіва 2006 р. саме за частково переписаний з моєї книги том шостий біографії І.Франка).

Бо ціна позову, як вважають хитруваті дідусі, "не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності". Саме так!

А аргументи такі. "Національна премія в розмірі 250000, 00 грн. була надана Відповідачам за багаторічну працю - за 10-томне видання "Іван Франка", а Позивач з її розміру обґрунтовує розмір належної йому компенсації за ніби-то "плагіат" ряду абзаців, які в сукупності займуть 2-3 сторінки монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр.", яка не може бути висунута на здобуття Національної премії".

Але ж панове, хіба я претендував на Шевченківську премію? Чи я письменник який-небудь? Електротехнік? Хемик?

Між іншим, як нещодавно зауважив голова Шевченківського комітету Б. Олійник, "вже перед оприлюдненням списку в комітеті почастішали гості. А декотрі прямо, без жодних евфемізмів, заявили, що коли й цього разу не пройдуть, вдадуться ледь не до суду.(...) Нині деякі пошуковці не просто просувають, а пробивають самих себе в лауреати і, до речі, на ордени! Причому без найменшого натяку хоча б на легеньку зніченість: прямо межи віч декотрі уже й не просять, а вимагають".

Панове Романе та Ярославе Миколо, чи не про Вас мова?

То чи вміють вельмишановні лавреати рахувати до трьох?  2 чи 3 сторінки? 46? А раз так, то може, й усі 529 тому шостого? Бо, згідно принципів "справедливості, добросовісності та розумності", чи може том шостий існувати без 2, 3, 46, а без тому шостого - й уся ваша праця?

Нещодавно мені показали номер "Старожитностей Дрогобиччини", звернувши увагу на розгромну рецензію чергової повісті-есе Р. Горака "Месник Макомацький" (Львів, 2007) пера відомого знавця Дрогобича Романа Пастуха (Р. Пастух. Месник Макомацький: правда і вигадки // Старожитності Дрогобиччини, №3-4 (2010), с.40-42).

"Хоча Роман Горак нівроку вміло покористувався моїм доробкам, - обурюється Р.Пастух, - мого прізвища в повісті, як і слід було чекати, годі дошукатись". Цікаво буде дізнатись, яка ж установа нагородить скандального шевченківського лавреата цього разу. І чим.