Що нам робити зі злочинами на Волині?

Отже, почну з непопулярного в націоналістичному (національно-демократичному, патріотичному і т.д.) середовищі тезису: ОУН та УПА здійснювала злочини проти мирного населення.

Це стосується як вбивств за етнічною ознакою, так і за ідеологічною: жертвами ОУН та УПА стали тисячі етнічних поляків та етнічні українці, погляди котрих видавались відповідним бандерівським "органам" ворожими. Ці факти ніхто з наших істориків не заперечує, лише намагається тим чи інакшим способом ці злочини виправдати. 

Виправдання будується переважно на праві українського народу на визвольну боротьбу. Виглядає так, ніби колись давно на землях Галичини та Волині жили виключно етнічні українці, котрі мали свою державу, потім туди прийшли польські загарбники, котрі знищили українську державність і тривалий час визискували українців. Потім українці повстали і прогнали окупантів назад у Польщу. 

Волинська трагедія. Пошук між "двома правдами"

Насправді ж все було набагато більш складно і менш однозначно. За часів Русі місцеві племена навряд чи відчували себе "поляками" чи "українцями" - якісь поділи з'явились щойно після приходу християнства, численних конфліктів між Польщею та Руссю, католицького та православного освоєння колишніх язичницьких територій.

І поляки (католики) з'явились на території сучасної України не набагато пізніше, ніж українці (православні). 

Тому розглядати поляків як виключно таких собі колоністів-чужинців є, м'яко кажучи, неправильно. Звісно, польський колоніалізм був - але не надто сильніший, ніж колоніалізм українців, котрі освоювали колишні татарські степи.

Два береги одного степу. Про дружбу козаків і татар

Мало хто з українських патріотів погодиться, що національно-визвольна боротьба татар може цілком логічно включати винищення українських сіл в Таврії з гаслом "забирайтесь в свою Україну", чи не так? 

Будь-яка війна - як "національно-визвольна" так й "імперіалістична" - має певну межу, за котрою - незалежно від рівня благородності мети - військові дії стають злочинними.

Радянський партизан Василь Кононов зі своїм загоном знищив 9 мешканців села Малі Бати у Латвії, за що був визнаний латвійським судом воєнним злочинцем. Європейський суд з прав людини визнав вирок справедливим - не зважаючи на те, що дехто з селян співпрацював з окупаційною поліцією. 

На смерть карателя. Помер партизан Кононов

Як у світлі такого рішення можна сприймати знищення бандерівцями польських сіл за звинуваченням у "прагненні відродити передвоєнну Польщу"? Логіка проста: раз поляки - значить, хочуть тут Польщі, раз хочуть Польщі - їх треба знищити.

Що й казати: Кононов просто аматор у порівнянні з деякими командирами УПА, котрі в рапортах писали доволі відверто: "Після проведеної чистки поляків на території рідко можна зустріти якогось ляшка" або "Вбито понад 180 ляхів, поранено коло 200, решта згоріла у вогні. Село спалено у 80%. Уціліли лише муровані будинки і костел". 

Існує навіть інструкція Центрального проводу про знищення усіх дорослих поляків чоловічої статі:

"З огляду на офіційне становище польського уряду у справі співробітництва із совєтами, з наших земель поляків слід усувати. Прошу це розуміти так: наказати польському населенню переселитися на чисто польські землі. Якщо воно цього не зробить, тоді вислати боївки, які будуть ліквідувати мужчин, а хати і майно палити (розбирати)." 

Тобто, фактично етнічних поляків було визнано заручниками політики уряду держави, котра проіснувала якихось 20 років - не зважаючи на те, що більшість із них жили в Галичині та на Волині багато поколінь, задовго до утворення цієї держави. 

Нагадаю, що вбивство чоловіків за етнічною належністю у боснійській Сребрениці було визнано актом геноциду на міжнародному рівні. 

Перейдемо до репресій проти етнічних українців. Як відомо, під час сумнозвісної пацифікації 1930 року було вбито кільканадцять українців, при чому декотрі з них були членами ОУН і зустрічали пацифікаторів зі зброєю в руках.

Польська окупація 1918-1939 років. Як це було

Порівняймо цю кількість зі спогадами Данила Шумука, а саме з його розмовою із районовим референтом СБ ОУН "Чумаком". 

--  (...)Мене цікавить от що. Вчора я був за річкою, он на тамтих хуторах, -- показавши головою в бік хуторів, -- там я довідався про жахливі речі. У тому селі щезло 16 сімей повністю зі старими й дітьми. Я хотів би знати, чому і в ім'я чого чиняться такі нечувані страхіття ?

-- Мене дивує, що ви з такими питаннями прийшли до мене. Ви ж зустрічаєтесь іноді навіть з найбільшими нашими зверхниками, оце їх і питайте, -- відповів Чумак.

-- Це "найбільше" начальство не приказувало вам винищувати тих 16 сімей, це вже безпосередньо ваша робота.

-- Я ж виконую накази і все! Зрозуміло ?

-- Ви вершите судьби людей, -- жити їм чи не жити і кому саме. Ви вбиваєте дітей. Розумієте, що це значить, вбивати дітей? -- з обуренням сказав я і, не прощаючись, вийшов. 

Отже, лише в одному селі було знищено 16 сімей - щонайменше втричі більше українців, ніж загинуло від рук польських пацифікаторів у 1930 році по всій Галичині та Волині. Яка ж причина знищення цілих родин? Про це йдеться далі. 

Я розповів їм обом все з самого початку. Про те, що зліквідовано 16 сімей без суду й слідства разом з малесенькими дітьми і за свою розмову з районовим референтом Безпеки -- Чумаком. Митла весь час хмурився і ламав пальці на руках, що аж лускали. Крилач також вислуховував мене з явною неприхильністю.

-- Совіти незадовго захоплять всю Волинь, отож, -- якби ви хотіли, щоб ми залишили їм готову аґентурну сітку ?

-- Поки є змога, ми повинні з корінням виривати все те, на чому може закріпитися совітська влада, -- сказав Митла. 

Звісно, можна при пустити, що Шумук бреше і нічого такого не було.

Осип Зінкевич про спогади Данила Шумука і "всезнаюче" КГБ

Однак репресії проти інакомислячих (інакомислення визначалось на ходу, навіть не сумнозвісними "трійками", а місцевими референтами СБ) приховати важко: їх можна побачити і в звітах СБ, і в спогадах селян.

Не даремно в багатьох селах на Волині (в Галичині не бачив, тому не стверджуватиму) досі стоять доглянуті пам'ятники жертвам націоналістів. 

Радянський меморіал в одному з сіл Радивилівського району (межа Волині та Галичини). Варто звернути увагу на кількість жінок серед жертв націоналістів. Фото автора

Знову ж таки: порівняймо 16 родин із "подвигом" червоного партизана Кононова, котрий вибив "лише" дев'ятьох селян. 

Таким чином, списати все виключно на "деякі перегини" визвольної боротьби та "провокації переодягнених НКВДстів" - явно не вдасться. Злочинні накази керівництва ОУН та УПА - факт, злочинні дії бойових підрозділів - теж факт. Питання в тому, як до цього ставитись. 

Польські націоналісти в Україні - теж не без гріха

Можна намагатись переконати Європу і схід України, що бандерівська фракція ОУН була настільки чудовою, що мала право винищувати мешканців України на власний розгляд в ім'я свободи українського народу.

От тільки важко пояснити логічно, хто дав таке право одній з фракцій однієї з організацій. І чому націоналісти в ім'я світлої мети можуть вбивати українців, а комуністи в ім'я світлої мети - вбивати їх не можуть. 

Сучасна Європа не має єдиного трактування історії: на ті самі події французи і британці можуть мати різні погляди.

Володимир В'ятрович: "Волинь - це частина українсько-польської війни 1942-47 рр."

Однак поняття злочину - надто в ХХ столітті - окреслено доволі чітко. Тому навряд чи комусь вдасться переконати європейців у тому, що українські націоналісти мають якусь особливу систему координат, яка дивним чином розчиняє їхні злочини в благородній меті самостійної соборної державності. 

Важко переконати в чомусь подібному і українців на Сході - надто з огляду інформаційного впливу Москви.

Я є рішучим противником самоприниження в ім'я "євроінтеграції" чи "єдності України" - проте в даній ситуації самоприниженням є якраз не визнання очевидного, а маніакальне тримання за "світлий і непорочний" образ "національно-визвольної боротьби ОУН-УПА" - всупереч загальновідомим і загальнодоступним фактам. 

 Волинська трагедія. Про український комплекс жертви з чистим сумлінням

Пора перейти межу, що відокремлює красиву пропагандистську казку від суворої, але справжньої історичної правди. І перехід цієї межі - перший крок до виходу з безпросвітної "націоналістичної" марґінальності.