Спецпроект

Це була справді чарівна ніч! Як Україна отримала Конституцію

Добре, що внизу працював буфет. Скільки чорної кави тоді було випито, лише буфетчиці знають, адже була глибока ніч, організм кожного вимагав перепочинку, а зробити цього ми не мали права.

У кожної людини є ціла низка спогадів - приємних і не дуже, випадкових і незабутніх. Напередодні Дня Конституції України кожен з причетних до її створення та прийняття не може не згадати тих історичних миттєвостей, якими супроводжувалося народження основного Закону України.

Дозволю собі поділитися своїми спогадами.

Роботу над Конституцією, як відомо, розпочала Верховна рада 12-го (за новою назвою 1-го скликання, 2000-2004 рр.) Це було найвідповідальніше завдання для першого українського парламенту.

Потрібна була Конституція Незалежної України, бо тільки вона могла розставити всі крапки над "і". А тут справді було що розставляти.

Кожна політична сила, а головними з них були дві - комуністи з соціалістами і Народний Рух України - мали своє бачення подальшого існування Української держави. І треба віддати належне депутатам 1-го скликання вони активно взялися за цю справу, правда, кожен вбачав лише свій шлях єдино вірним. 

Титульна сторінка одного з проектів Конституції УНР

Що ж,  не святі горшки ліплять. Створили комісію і розпочали складний шлях пошуку відповідей на питання, яких з кожним днем ставало все більше і більше.

Врешті підготовано перший варіант, обговорено його на засіданні Верховної Ради, внесено відповідні правки та доповнення, винесено на  всенародне обговорення у жовтні 1993 року, але довести цю роботу до завершення не вдалося у зв'язку з достроковим розпуском парламенту.   

Отже, цю роботу потрібно було завершити нашому парламенту 13-го (2-го скликання). Новообраний парламент виявився таким же заполітизованим і різновекторно направленим, як і попередній.

Так виглядав перший Основний Закон УРСР, прийнятий 1919 року

Ліві сили були категорично проти прийняття нової Конституції, їх влаштовувала Конституція УРСР 1978 року.

Довелося розпочинати все спочатку, з боротьби, з протистоянь. Правда, слід віддати належне, що ці протистояння ніколи не доходили (чи майже не доходили) до фізичних протиборств. Ні. Тут все вирішувалося результатами голосування за ту чи іншу точку зору, за ту чи іншу позицію, а вони були, як не прикро, від`ємними.

Крім наших внутрішніх непорозумінь Верховну Раду роздирали політичні інтриги та протистояння з Президентом. А це вже складніше.

Політичні протагоністи в боротьбі за нову Конституцію - голова Верховної Ради Олександр Мороз і президент Леонід Кучма

Щоб зняти напругу, 18 травня 1995 року було укладено Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", в якій справді були зафіксовані основні засади управління державою, але була в ній і одна дуже відповідальна стаття - "Визнати за необхідне створення належних умов для прискорення та успішного завершення конституційного процесу в Україні з тим, щоб прийняти нову Конституцію України в строк не пізніше одного року з дня підписання цього Конституційного Договору".

Ситуація стишилась, поточні справи захопили кожного з головою, але - чи то кому страшний сон приснився, чи може жінка щось сказала - згадали про договір і про вказані строки його виконання. 4 квітня 1996 року 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції під керівництвом заступника голови Народного Руху України О. Лавриновича.

У травні до робочої групи ввійшли соціалісти, а згодом і комуністи. На цей час вже було підготовано і узгоджено 80% статей проекту, але ленінці зажадали змінити голову комісії (їх керівництво Народного руху не влаштовувало). Довелося погодитися заради спокою. Тепер головою комісії став Михайло Сирота, царство йому небесне!

Доповідач по тексту Конституції Михайло Сирота був справжнім героєм тієї ночі

Комуністи запропонували свій альтернативний проект Конституції, довелося розглянути і його, а тоді знов починати спочатку, узгоджувати з лівими статті, які вже були до того схвалені.

Текст Конституції весь час узгоджували з Президентом, у складі комісії був його постійний представник, але Леонід Кучма вперто відстоював свою ідею двопалатного парламенту.

Нарешті, 11 травня 1996 року підготований проект Конституції був переданий на розгляд Верховної Ради. Розпочалася робота в комісіях та сесійній залі.

Обстановка була вкрай напружена. Я не пам'ятаю більшої напруги у своїй роботі і більшої відповідальності за її результати. Обговорювалися не просто окремі положення Конституції, статті, фрази, а навіть крапки та коми. Тут відверто змагалися противники, запеклі вороги.

 

Це була боротьба, гостра політична боротьба, але пряма, відверта. Були й анекдотичні пропозиції.

Комуніст Павло Кузнєцов, наприклад, запропонував замінити термін "український народ" на "руський народ", депутат Володимир Моісеєнко заявив, що досягти "громадянської злагоди неможливо без знищення антагоністичних класів". Що він мав на увазі - зрозуміло, як і зрозуміло, кого він хотів би знищити, але дивно, що такі пропозиції набирали до 50 і більше голосів.

Не влаштовували лівих згадка в преамбулі про Бога ("усвiдомлюючи вiдповiдальнiсть перед Богом, власною совiстю, попереднiми, нинiшнiм та прийдешнiми поколiннями"), про гімн України, державну символіку. Це для них були питання життя і смерті (тільки, чиєї?). А скільки емоцій було затрачено при прийнятті статті про державний статус української мови!

Пам'ятаю як один українофоб, відстоюючи свою вперту позицію, наполягав: "нельзя так торопиться и сразу придать украинскому языку статус государственного. Нужно подождать хотя бы 10 лет, за это время мы все овладеем украинским языком и заговорим на нём".

Я згадав при цьому, як Насредін обіцяв за десять років навчити віслюка читати й розмовляти, хитро розраховуючи, що за цей час або господар помре або віслюк загине.

Мабуть, такий підступний задум був і у цього депутата, бо ж пройшло майже 15 років від цього виступу, а ні він, ні його однопартійці так і не заговорили українською. Та конструктивно налаштовані депутати не здавалися.

 

Декілька разів справа доходила майже до бійки, до зриву засідання. Тут вже ми, більш помірковані, вклинювалися наче буфер, лише б гарячі голови (чи просто провокатори) не зірвали складний і болючий робочий процес.

Ми твердо усвідомлювали, що допустити до зриву прийняття Конституції - це втратити Україну.

З великими труднощами 4 червня 1996 р. 258 народних депутатів проголосували за прийняття проекту Конституції в першому читанні.

Друге читання проекту, до якого надійшло понад п'ять тисяч пропозицій та зауважень, було найдраматичнішою подією в її прийнятті.

 Хоч історія Основного Закону вже написана, окремі сторінки ще пишуться учасниками події

Врешті-решт 25 червня конституційною більшістю (306 голосами) було прийнято перше положення преамбули. І, здавалося, справа пішла. Та до 20-ї години було прийнято лише 30 статей.

Але і це насторожило Президента, і він підписав 26 червня указ про винесення президентського варіанту Конституції на референдум і провів з цього питання нараду з головами обласних адміністрацій. Їм було рекомендовано відкликати можливу кількість депутатів із сесії. Тримісячна наполеглива робота Верховної Ради була під загрозою зриву.

От тепер машинка закрутилася. Тут уже Олександр Мороз використовував усі засоби своєї дипломатії, лише б прийняти Конституцію, бо інакше пахло розпуском парламенту. Залишався один вихід: не здаватися і працювати.

 27 червня 1996 р. до Верховної Ради просочилася інформація, що в адміністрації Президента підготовлено указ про розпуск Верховної Ради. Стрілка барометра зашкалила.

О. Мороз, відкриваючи вранці засідання Ради, запропонував працювати без перерви аж до прийняття Конституції. Іншого виходу не було. Хто кого!

Розпочалося найгарячіше засідання. Кожен депутат стежив один за одним - чи є в залі, чи голосує і як голосує. Ми сперечалися, гарячкували, просили слова, доводили, агітували і просувалися вперед.

Я, побачивши, що мої хмельницькі земляки блокують прийняття Конституції, накричав на них. Вони понакривалися з головами своїми піджаками і голосували далі по-своєму.

На балконі сесійного залу зібралося дуже багато журналістів, вони стежили за кожним нашим порухом, кожним натисканням кнопки. Якось, пам'ятаю, ліві дружно натиснули кнопку "проти" якоїсь визначальної статті - журналісти голосно ахнули. О.Мороз попередив їх, що при повторенні подібного вони будуть виведені з залу засідань.

Найважче було демократичній частині, ми тут виглядали як партизани в німецькому оточенні. У окремих депутатів руки опускалися, та ми підтримували один одного.

Я якось стояв годину з піднятою рукою, просячи слова, але головуючий мене свідомо не бачив. Тоді ми з В'ячеславом Чорноволом (а ми сиділи поряд) впросили Валентина Симоненка, щоб він виступив і сказав своє розумне слово на захист Конституції, йому легше було отримати слово. І він, молодець, виступив і критикнув соціалістів за їхнє блокування роботи.

Добре, що внизу працював буфет. Скільки чорної кави тоді було випито, лише буфетчиці знають, адже була глибока ніч, організм кожного вимагав перепочинку, а зробити цього ми не мали права.

Поступово, крок за кроком, після багатьох виступів, голосувань у "пакеті", знаходили компроміс за найскладнішими статтями і 28 червня 1996 р. о 7 годині 01 хвилині раптом на табло з'явилася цифра 302!

Далі пішло, як по маслу і о 9 годині 19 хвилин Конституцію було проголосовано. "За" - 321, "проти" - 45, утримались - 12.

Остаточне прийняття Конституції зайняло 23 години часу без перерви. Цих 23 години треба було вистояти за трибуною Михайлові Сироті, нам усім треба було "витримати облогу у своїх окопах" - депутатських місцях.

За кілька хвилин до прийняття останньої статті в залі з'явився Л.Кучма і, як згадує Петро Осадчук, - йому не залишалося іншого, як вибачитися перед депутатами "за те, що не зовсім коректно стимулював цей процес" та запропонувати нагородити усіх нас вищими нагородами України.

Обіцянка - цяцянка, та ми не задля цього працювали. О.Мороз, як досвідчений майстер слова, подякував Л.Кучмі за "оригінальну участь у конституційному процесі" і врешті всі разом вийшли і сфотографувалися, як одна сім'я.

Це була перемога, велика перемога. Люди на вулиці нас вітали, дякували за наполегливість, бажали дальших успіхів.

За час прийняття Конституції  змужнів і депутатський корпус, люди наче виросли. Багато з тих, хто на початках блокував прийняття Конституції  в кінці голосував за неї.

Прийняту нами Конституцію високо оцінили експерти, міжнародні спостерігачі, бо це справді був витвір українського народу.

Прикро, що з часом можновладці не розкрили її можливостей повністю, вдалися до її переписування, а вірніше - до її погіршення. Та такі ми є, у кожного своя мета в житті, не всі українці відчули себе українцями, а це боляче.

Що ж, будемо сподіватися на краще.

Дивіться також інші матеріали за темою "Депутати"

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.