Спецпроект

Рік без Марії

Минає рік відтоді, коли 10 квітня 2010-го не стало моєї подруги Марії Качинської. Увесь цей рік я часто згадувала її. Наші бесіди, наші візити. Коли бачила щось цікаве чи то з польського живопису на ринку, чи то цікавий шарфик у магазині, ловила себе на думці - треба купити це для Марії...

Минає рік відтоді, коли 10 квітня 2010 року не стало моєї подруги Марії Качинської.

Ми і досі не можемо усвідомити до кінця усю ту страшну трагедію, яка сталася з родиною Качинських, з усіма польськими патріотами, які летіли того дня до Росії вшанувати своїх загиблих героїв, а по великому рахунку - з польською нацією в цілому.

Рік тому ми усією родиною відвідували святі для християн місця у Дамаску. Раптом задзвонив телефон, і ми почули жахливі новини про літак та аварію.

Я була абсолютно впевнена, що цього не може бути, такого просто не може статися; чекала, коли нам повідомлять, що це якась страшна помилка.

Ми молилися у храмі Святого Апостола Павла, щоб ця звістка виявилася неправдою. Але за деякий час новини підтвердилися...

***

Я щиро сумую за Марією... Ми вперше зустрілися 28 лютого 2006 року, під час першого офіційного візиту новобраного президента Польщі Леха Качинського до України.

Поза усілякими сумнівами, я провела з пані Марією більше часу, ніж із будь-якою іншою дружиною президента - за чотири роки ми зустрічалися більше дванадцяти разів.

Катерина Ющенко і Марія Качинська

Це відбувалося не тільки тому, що Україна і Польща близькі географічно. Наші країни об'єднували спільні цінності.

Польща - і зокрема президент Качинський - були найвідданішими прихильниками України на її шляху до Європейського Союзу.

Польща та Україна разом подолали важливий і довгий шлях у пошуку порозуміння щодо складних історичних питань, у вивченні уроків минулого та визначенні способів згадати, вшанувати, простити і вибачитися.

Наші країни і наші президенти робили це з мудрістю та повагою. Ми усвідомлювали, що відновлення національної пам'яті допоможе нам зрозуміти один одного, наших сусідів, збудувати своє майбутнє та започаткувати ефективну зовнішню політику.

Катерина Ющенко, Лех Качинський, Віктор Ющенко, Марія Качинська

Мені дуже подобалась пані Марія. І я пишаюся тим, що наші з нею стосунки вийшли за межі формальних - ми стали колегами, союзниками, друзями. Ми знайшли спільну мову тому, що сповідували подібні цінності, мали схожий досвід.

***

Пані Марія була глибоко патріотичною, доброзичливою людиною, яка цікавилася дуже широким колом питань. Мене завжди вражало її почуття гумору, її посмішка і дзвінкий, заразливий сміх.

Марія була щирою католичкою, вона з повагою ставилася до свого чоловіка та підтримувала його в усіх справах і діях - з часів його активної участі у "Солідарності", протягом років політичних переслідувань, які вони пережили разом, всієї його політичної кар'єри, і, звичайно, під час його президентства.

Її батько був в Армії Крайовій, її дядька закатували в Катині.

Ми часто говорили про наших дітей на онуків, про подорожі та людей, яких нам доводилося зустрічати, про складнощі публічного життя і політики.

З губернатором Каліфорнії та його дружиною

Вона обожнювала свою доньку та онучок; іноді я передавала для них маленькі українські подаруночки. Якось вона передала мені чудове фото онуки Єви, вдягнутої у вишите платтячко, яке я їй подарувала. Ми ділилися з Марією секретами і обмінювалися порадами.

На одному з жіночих обідів, організованих Марією на мою честь, був присутній тільки один чоловік - перекладач.

Він був у захваті і зізнався, що ніколи не думав, що в годинній жіночій розмові може бути порушено стільки тем - від зовнішньої політики до дієт та фізичних вправ, від історії до виховання дітей та онуків, від меценатства та благодійності до класичної музики.

***

Я завжди захоплювалася тим, з якою відданістю пані Марія підтримувала та сприяла розвитку польської культури, музики, кіно, медицини, соціальних питань. Ми часто зустрічалися на міжнародних заходах, конференціях, форумах.

У кінці квітня 2006 року Марія брала участь у конференції, яку організував наш Фонд "Україна 3000" до 20-х роковин Чорнобильської катастрофи. Вона виступила з прекрасною, ґрунтовною промовою, а під час обіду ми разом жваво спілкувалися з іншими учасниками конференції, включаючи відомого письменника Паоло Коельо.

Під час візиту президента Польщі до Львова

У травні 2006 року пані Марія запросила мене відвідати надзвичайно сучасний Міжнародний центр проблем слуху та мови у Варшаві і познайомила з професором Генріком Скаржинським. Внаслідок цієї зустрічі головний отоларинголог України відвідав цей Центр і згодом започаткував із ним співпрацю.

У червні 2007 року пані Марія запросила мене взяти участь у міжнародній конференції під назвою "Матері, що працюють професійно".

Відомо, що Польща є глибоко католицькою країною, і що Президент Качинський дотримувався правоцентристських поглядів. Тому мені здавалося, що конференція не підтримає жінок, які поєднують материнство з професійною кар'єрою.

Але, на мій подив, саме Марія найбільш переконливо виступала від імені жінок-матерів, які мають бажання працювати, і підкреслювала роль влади та суспільства у підтримці матерів, які працюють.

Разом із Марією ми побували в Національній філармонії Варшави, етнографічному музеї, замку "Ланьцут", Інституті матері та дитини, прекрасній бібліотеці Варшавського університету.

Я була глибоко вражена ще одним дивовижним польським музеєм, який побачила завдяки пані Марії, - Музеєм Варшавського Повстання. Його створив Президент Лех Качинський, будучи мером Варшави. Цей музей є найбільш вражаючим з усіх музеїв національної пам'яті, які я бачила.

Львів. Панорама міста

Приймаючи Марію в Україні, ми показували їй наш етнографічний музей, Києво-Печерську лавру, церкву Святого Андрія та Собор Святої Софії, Національну філармонію, Львівський національний театр опери та балету.

Ми зустрічалися на Спеціальній олімпіаді у Шанхаї, конференції з питань міжнародного партнерства у Вільнюсі. Декілька разів ми бачилися у Нью-Йорку під час роботи Генеральної Асамблеї ООН.

У 2009 році на Фестивалі документальних фільмів у Стокгольмі Марія виступила із сильною промовою про Голокост у Польщі. Згодом нас разом запросили на каву до чарівної королеви Швеції Сильвії - пам'ятаю, як хвилювалася Марія, і якою щасливою почувалася під час цієї приємної зустрічі.

***

З великим теплом та сумом пригадую наш останній обід з пані Марією у вересні 2009 року, в ресторані "Бельведер" у Варшаві - з нами також були керівник її офісу Ізабелла Томашевська та голова Інституту національної пам'яті Януш Куртика.

З королевою Швеції Сильвією

Дискусія тривала навколо багатьох тем - історії, політики, вина. Ми говорили про спільні плани і проекти, про можливість побачитися та поспілкуватися родинами. Марія, сміючись, пригадувала, що у нас в Криму виготовляють вино під назвою "Качинське", і назва дуже подібна до їхнього родинного прізвища.

Це був теплий і сонячний день, в чудовому місці, з прекрасними друзями, і він запам'ятався мені назавжди.

Януш Куртика, який очолював Інститут національної пам'яті, був відомим істориком і дипломатом вищого рівня, людиною, глибокого відданої своєї державі. Для нього такі слова, як Батьківщина чи патріотизм, значили багато. Ми намітили багато цікавих планів співпраці на майбутнє за різними історичними проектами.

В приватному житті Куртика був дуже сердечною і високошляхетною людиною. Я з нетерпінням очікувала на більш тісне знайомство з ним та його родиною, цікаве і насичене спілкування поза роботою. Сподіваюсь, що Україна високо цінує його працю з відкриття білих плям в історії українсько-польських відносиню.

Ізабеллу Томашевську я знала як завжди милу, тактичну, інтелігентну, елегантну пані. Цінувала її великі організаційні здібності, досконале знання дипломатичного протоколу і чудове почуття гумору. Мала велику надію, що і Януш Куртика, і Ізабелла Томашевська залишаться близькими друзями моєї родини.

***

Рік тому вся наша родина молилися, щоб під час тієї невимовної трагедії Польська нація могла об'єднатися, пригадати своє минуле і продовжити рух до втілення мрії про процвітаючу та сильну націю. Щоб Польща залишилася нашим добрим другом і сусідом.

Фото надані прес-службою Катерини Ющенко

Увесь цей рік я часто згадувала Марію. То на очі попадались наші спільні фотографії, то згадувалися наші візити. А коли бачила щось цікаве чи то з польського живопису на ринку, чи то цікавий шарфик у магазині, ловила себе на думці - треба купити це для Марії...

Або ж хотілося просто по-щирому розповісти їй про побачене чи почуте. І тоді я розуміла, що це вже ніколи не стане реальністю...

Нехай мої дорогі друзі покояться на небесах, разом з іншими загиблими польськими героями. А ми, живі, будемо їх пам'ятати, дякувати за їхні великі справи і сумувати за тим, що лишилося нездійсненним.

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.

Олена Полідович, Микола Бривко: Сторінками Биківнянського мартиролога: Марія Нога

У колекції Заповідника, з-поміж інших артефактів, зберігається фрагмент жіночого гребінця з написом «М. В. Нога», що слугував для фіксації жіночої зачіски.