Коли робота - Вовк. Нотатки про видатного науковця

На початку 1990 року молода викладачка історії України принесла на пару нам, студентам-історикам Запорізького університету, двотомник "Украинский народ в его прошлом и настоящем", виданий у Петрограді 1916 року.

Тоді тільки поховали кремлівського наглядача в Україні Володимира Щербицького, КПРС не поспішала прощатися з роллю головної спрямовуючої сили тоді ще соціалістичного суспільства, і тому цей хід з демонстрацією двотомника міг би мати не зовсім приємні наслідки для нашої викладачки.

Бо в авторах значилися страшні українські буржуазні націоналісти.

Втім, багатьох авторів ми не чули (а звідки нам чути), а стукати до 1-го відділу (уповноважений КДБ у вишах) уже ніхто не збирався. І тому майже всю пару не випускали ці двотомники з рук.

Ми ще не знали, що побачили найкраще дослідження про українців за всю історію нашого існування на світі (досі я не зустрічав більш сучасної наукової праці подібного рівня). У величезних томах, крім безлічі таблиць, географічних, адміністративних, лінгвістичних мап були малюнки і світлини антропологічних типів українців.

Нічого подібного до того ми не бачили, тому розглядали їх колективно, навіть вставши зі своїх місць.

- Це дослідження Федора Вовка - пояснила викладачка. - Хтось з вас чув про нього?

Виявилося, що не чув ніхто. Ім'я видатного вченого весь час комуністичного панування Україною було заборонено. Хоча на початку радянської влади земляк Вовка нарком освіти Анатолій Луначарський вибив у Леніна особистий дозвіл на недоторканість петроградської квартири вченого, беручи до уваги унікальні матеріали з народознавства, які там зберігались.

Проте за 20 років незалежності Федір (писався як Хведір) Вовк не став ближче до загалу. Його ім'я досі відомо тільки вузькому колу істориків, археологів і антропологів. Єдине, що покращилось -  можливість фахівцям користуватися малою частиною величезного доробку вченого.  

Свій життєвий шлях Хведір Вовк розпочав 17 березня 1847 року у селі Крячківці Пирятинського району на Полтавщині.  

Його родина була козацькою, отже не бідувала. Про це говорить і освітній рівень Вовка - він закінчив легендарну Ніжинську гімназію, яка колись відкрила життєвий шлях ще одному знаменитому полтавцеві Миколі Гоголю (щоправда, тоді це був ліцей князя Безбородька), потім навчався у Новоросійському (Одеса) та Київському університетах.

Захоплення студента еволюціонували від ботаніки і зоології до етнографії та культурології. Цьому сприяв ще один полтавець, вірніше, гадяччанин Михайло Драгоманов.

Тоді широкомасштабні реформи в імперії сприяли новому зародженню національно-демократичного руху у вигляді громад. Хведір Вовк стає активістом "Київської громади", знайомиться з Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, Павлом Чубинським, організовує недільні школи, збирає етнографічний матеріал.

Останнє заняття дає йому змогу брати участь у розбудові структур Російського географічного товариства, які в Україні стали справжніми дослідницькими центрами з географії, історії, етнографії, антропології, культурології.

1874 року Вовк робить свою знамениту доповідь про історію українського орнаменту, яка поклала початок українській орнаменталістиці.

Активна робота громад привернула до себе увагу не тільки науковців, але і "компетентних органів". Жандарми вбачали у громадах зародки "новой мазєпінщіни", і накинулись на них, щойно Олександр ІІ поставив підпис під Емським указом.

"Жидо-мазепинцы" як предки "жидо-бандеровцев"

До речі, цей указ спричинив своїм доносом наш брат - незнищений досі малорос в особі голови... наукової комісії з розгляду давніх актів Михайла Юзефовича, за іронією долі - теж уродженця Полтавщини, тобто земляка Котляревського, Лисенка і того ж Вовка.

Юзефовичу після цього гидували подати руку не лише "приховані мазепинці" (так, нагадаю, до Симона Петлюри називали прихильників незалежної України), але й цілком лояльні до царату науковці. "Что-то от вас, батенька, воняет" - чув Юзефович замість відповіді на простягнуту для вітання руку.

Крім занять етнографією і служби в Київській контрольній палаті, Хведір пробував переправити в Україну підпільну друкарню, за що йому прийшлось податися за Драгомановим в еміграцію, де він сповна віддається науці.

І при клятому царському режимі його етнографічні праці видаються в петербурзьких наукових журналах!

Вовк майже пішки проходить усю Європу, вивчає етнографічні і археологічні колекції музеїв Відня, Софії, Риму, Парижа, Женеви, піднімає українську етнографію і етнологію на вищий ступінь, запропонувавши їхню нову методологію: він уперше вивчав і описував не тільки духовні, але й матеріальні здобутки нашого народу.

Йому повезло оселитися в тодішній столиці європейського мистецтва - Парижі. У чотирьох наукових інституціях Вовк вивчає анатомічну антропологію, порівняльну етнографію, археологію і відкриває для наукової Європи обряди невідомого широкому загалу слов'янського народу в Центрі та Сході Європи, видавши монографію "Шлюбний ритуал та обряди на Україні".

1899 року Хведір стає дійсним членом неофіційної української Академії Наук - Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) і багато працює над поєднанням славістичних досліджень українських та французьких вчених.

Федір Кіндратович Вовк народився 164 роки тому у Крячківці на Полтавщині. До речі, це село відоме ще одними своїми уродженцями - хором "Древо", чиє багатоголосся відоме всім, хто дивився, скажімо, мультик "Жив-був пес..."

1903 року Вовку вдалося після майже 30-річної еміграції повернутися в Україну - щоправда, в її австрійську її частину. За запрошенням голови НТШ Михайла Грушевського він разом з учнями зробив дослідження Галичини, Буковини та Закарпаття.  Результати висвітлив в окремій праці.

Нарешті під час революції 1905 року йому було дозволено повернутися до Росії, де Вовка відразу ж взяли викладачем Вищої школи Лестгафта, а через рік - до Петербурзького університету. Але і там свого "мазепинства" не покинув - організував український розділ в Російському музеї і всіляко підтримував вивчення арктичних народів, тоді мало кому відомих.

Протягом трьох років Хведір Вовк обійшов буквально всю Україну з науковими експедиціями. Але і це ще не все - за дорученням Російського музею він об'їздив у пошуках експонатів Скандинавію і Балкани.  

Він працював так, наче перепрошував за банальне прислів'я: "Робота не вовк". Хведір Вовк був саме втіленням роботи.

Ще одним характерним штрихом біографії цього великого українця (якому не знайшлося місця в недавньому шоу на телеканалі "Інтер") було вивчення архітектури, образотворчого мистецтва, літератури. Пробував себе Вовк і в публіцистиці, і у видавничій справі.

Знамените перше безцензурне видання "Кобзаря" Тараса Шевченка у Женеві 1876 року відбулося за активної участі Вовка. Саме він уперше вказав на роль Шевченка в національно-визвольній боротьбі українського народу.

Шевченко неполіткоректний: "москалі" і "полукацапи"

Сімдесятилітній вчений із захватом сприйняв постання Української Народньої Республіки, керівником якої був його давній знайомий і колега Михайло Грушевський. За його запрошенням Вовк вирішив остаточно переїхати на батьківщину і віддати їй всю свою непогасну енергію. Тим паче, що в Петрограді вже хазяйнували більшовики.

Хведір Кіндратович вирушив у путь, але за нез'ясованих обставин раптово помер у білоруському місті Жлобин на Могилівщині 30 червня 1918 року. Офіційна версія смерті великого вченого від нежиті в розпал літа не витримує жодної критики. Але іншої не маємо.

Дуже непевним було літо 1918 року, яке відібрало життя багатьом патріотам України, що прагнули працювати для неї: Іванові Стешенку, Олександрові Мурашку, Іванові Нечую-Левицькому.

Зараз праці Хведора Вовка повинні повернутися до нащадків, щоб відкрити історію предків.