Як відновити українську школу в Росії

Як 26-го січня повідомили Українські новини, міністерства освіти і науки України і Росії мають намір відкрити школу з українською мовою навчання в Москві. Про це сказав на брифінгу міністр освіти України Дмитро Табачник:

"Питання відкриття в Москві загальноосвітнього навчального закладу з українською мовою навчання ми відпрацьовуємо з нашими колегами з Міністерства освіти і науки України, з Департаментом освіти уряду Москви та за підтримки нашого посольства".

За словами міністра, для того, щоб батьки віддавали дітей до цієї школи, Міносвіти, серед іншого, в державних умовах прийому до вищих навчальних закладів України відійшло від принципів етнічності - тепер за квотою на безкоштовне навчання можуть поступати іноземці, якщо вони навчалися у школах з українською мовою навчання.

Міністр розраховує, що відкриття такої школи може відбутися з нового навчального року.

Давайте оцінимо обіцянки міністра освіти і науки України Дмитра Табачника та першого міністра освіти і науки РФ (з 9 березня 2004 р.) Андрія Фурсенка про відкриття з 1 вересня 2011 року першої державної української школи в Росії на тлі того, що робиться з українською освітою в Москві та в інших суб'єктах Російської Федерації.

У самій Москві на початку 2008 р. під приводом відсутності необхідної документації був закритий Український освітній центр при середній школі № 124 і на сьогодні існує лише три українських недільних школи, а точніше класи:

1. при Національному культурному центрі України в Москві на вулиці Арбат, 9,

2. при державній установі культури "Бібліотека української літератури" міста Москви на вулиці Трифоновскій, 61

3. при колишньому міському Палаці піонерів - при Відділі міжнародної співпраці та міжнаціонального спілкування у Палаці дитячої (юнацької) творчості на Воробйових горах - там відкрита експериментальна група по вивченню українського мовлення (група вивчення української мови та літератури).

Не зрозуміло, якою має бути перша державна українська школа в Росії.

Бо одним батькам - тим, хто бачить свою перспективу в Україні, робітникам Посольства України для своїх діточок, треба було, щоб викладалася програма, яка повністю співпадає з програмою України. Ці діти тут у Москві тимчасово, а тому їм потрібно не відстати від свої однолітків в Україні.

Другим, змішаним російско-українським родинам, треба, щоб була програма московської освіти, але з поглибленим вивченям ряду предметів на українській мові. Їхні діти будуть навчатися у московських вищих учбових закладах, але батьки не хочуть, щоб вони відривалися від свого коріння. Третім потрібна тільки українська недільна школа.

Не зрозуміло, як у першій в Росії українській державній школі від Табачника-Фурсенка зможуть поєднати в одній єдиній школі три такі різні освітні іпостасі. Бо це учбовий заклад, а не триєдиний Бог-отець, Бог-син і Бог-святий дух...

Міністр освіти і науки РФ з 9 березня 2004 року Андрій Фурсенко, за урядування якого було знищено освітню спадщину Єльцина

Може у Москві і відкриють на 300 тисяч московських українців цю першу і одну єдину на всю Росію державну українську школу (для 200-300 школярів - більше навряд чи набереться), але як це поправить становище з українськими недільними школами, які після 2006 року в Росії перестали фінансувати і вони припинили свої існування?

Саме за роки роботи першого міністра освіти і науки РФ, сина академіка і самого доктора фізико-математичних наук із Санкт-Петербургу Андрія Фурсенка в Росії знищені створені за часів президента Бориса Єльцина (80-річний ювілей якого вчора так урочисто святкувала Росія) українські недільні школи в Пітері, Воронежі, Тюменської області, Ханти-Мансійському автономному окрузі та в деяких інших регіонах.

Нещодавно заступник голови Української Всесвітньої Координаційної Ради пан Михайло Ратушний повідомив про невтішні висновки, зроблені членами Президії УВКР після останніх ознайомчо-координаційних поїздок в українські громади російських міст Санкт-Петербурга та Воронежа.

Виявляється, ще донедавна і в Санкт-Петербурзі, і в Воронежі були українські школи. Сьогодні жодної такої школи хоча б із факультативним викладанням української мови там немає.

Вони закрилися через те, що припинено фінансування цих крихітних класів. Муніципалітети - згідно з новою редакцією Федерального закону "Про освіту" - перестали виділяти якусь частину ставок вчителям української мови і фольклору, а регіональні можновладці відмовилися фінансувати - їх за це абсолютно ніхто не питає.

Економія для бюджету - копійки. Бо навіть на міста-мільйонери було десь по 1-2 ставки. І навіть на весь Санкт-Петербург (4,6 млн. населення), на більш ніж 87 тисячну українську діаспору цього четвертого міста Європи приблизно стільки ж - одна-дві ставки. І ті у губернатора-українки з Шепетівки Валентини Матвієнко також "дружньо" прикрили!

Президент регіонального Полтавского земляцтва Михайло Волик, заступник голови правління міської Національно-культурної автономії українців північної столиці Росії констатував: "У нашому місті Санкт-Петербурзі на сьогодні немає загальноосвітніх шкіл з вивченням української мови як предмета".

І зроблено це російськими чиновниками саме на малій батьківщині Президента Росії Дмитра Медведєва, прем'єр-міністра Росії та лідера правлячої партії "Єдина Росія" Володимира Путіна і першого міністра освіти і науки РФ Андрія Фурсенка, який тепер разом з Дмитром Табачником обіцяє першу державну українську школу в Москві.

А тепер давайте подивимось, що за часів пана Фурсенка творилося з українською освітою в найбільш українських регіонах Росії - за Уралом. На сайті "Кобза-Українці Росії" голова ради Культурно-просвітницьке товариство „Українська родина" Володимир Халімончук ще 8 вересня 2010 року виступив зі статтею "Українська освіта в Тюмені".

Він повідомив, що в нафтогазовому комплексі Західного Сибіру та інших галузях господарства працюють сотні тисяч українців, як компактно проживають у всіх містах Тюменської області та Ямало-Ненецького і Ханти-Мансійського автономних округів.

У Нижнєвартовську, Сургуті , Ноябрську, Новому Уренгої, Нєфтєюганську, Тюмені, Ялуторовську, Тобольську, та інших містах були засновані українські громадські організації, які розпочали роботу по розвитку культури, збереженню звичаїв, традицій нашого народу.

При українських організаціях вищезгаданих міст були засновані українські недільні школи, або класи з українською мовою навчання в загальних школах.

Перша українська недільна школа (УНШ) в Тюменській області була організована культурно-просвітницьким товариством "Українська родина" міста Сургута Ханти-Мансійського автономного округу в 1992 році.

Головою адміністрації міста було видане розпорядження 372 від 02.04.1992 р. про фінансування учбового процесу через управління освіти науки з бюджету міста. Заняття в українській недільній школі проводяться один раз на тиждень, (в неділю) по 3-4 години у чотирьох вікових групах, де вивчаються такі предмети: українська мова і література, історія та географія України, народознавство.

Заняття проводять вчителі, які мають вищу освіту високу кваліфікацію. Для учбового процесу використовуються типові підручники для українсько школи, видані ще в 90-ті роки, а також сучасні матеріали.

Якщо в середині 90-х років кількість учнів УНШ сягала майже 100 осіб, то на сьогодні - наполовину менше. За всі роки роботи УНШ більше п'ятдесяти учнів виїхали в Україну для навчання, а після закінчення залишилися там працювати.

В місті Нижнєвартовську Ханти-Мансійського автономного округу на базі середньої школи №30 з 1993 року проводився педагогічний експеримент. Всі діти, які побажали вивчати українську мову, почали займатися по спеціальній програмі з першого класу.

Для викладання української мови використовувалися типові програми, розраховані на навчання з 1-го по 4-й класи, українські підручники, плани, оскільки адаптованих методик посібників не було.

Оплата праці проводилася на загальній основі, як учителів додаткової освіти. В чотирьох групах проводилося вивчення українсько мови, читання та позакласна виховна робота.

В місті Тобольську Тюменської області робота української недільної школи мала іншу основу: з 1997 по 2009 рік провадилися гуртки з вивчення українсько мови, культури й історії України, а також декоративно-прикладного мистецтва - на базі Українського культурного центру при українській національно-культурній автономії міста Тобольська.

Факультативні заняття проводилися в учбово-виховному комбінаті після основних занять, а також в неділю, в приміщенні українського культурного центру.

На базі українського відділу центру національних культур адміністрації міста Ялуторовська Тюменської області шість років (з 1996 по 2002 р.) проводилися заняття в недільній школі "Веселка".

Управленням культури було виділено 0,5 ставки методиста, діти вивчали українську мову і культуру українського народу, його обряди і традиції. Заняття проходили в вихідні дні по 2-3 години, їх відвідувало 25 дітей віком від 6 до15 років.

При культурно-просвітницькому товаристві "Дніпро" міста Нєфтєюганська Ханти-Мансійського автономного округу з 2002 по 2006 р. працювала українська недільна школа "Родослав", де у трьох групах займалося по 15 учнів у віці від 6 до 15 років, заняття проводили досвідчені педагоги.

В школі проводилися традиційні свята: "Козацькому роду нема переводу", "День святого Миколая", "Святвечір", "Мамо моя, рідна мамо" та "Квітуй, свята моя Україно".

Ціллю програми занять являлося: відродження і збереження культурних традицій народу, формування духовної культури, патріотичного відношення до радної землі, поваги до народних традицій і звичаїв українського народу.

У 2003-2006 роках вивчали українську мову діти середньої школи №26 міста Тюмені Тюменської області (3-й клас - 20 учнів).

Всім типам названих українських шкіл (факультативів, гуртків, класів) присутня загальна закономірність - вони створювалися українськими громадами, а фінансувалися місцевими адміністраціями.

Подібна практика співпраці проіснувала до 2006 року, коли згідно з Федеральним законом про освіту, фінансування всіх учбових закладів було передане від муніципальних бюджетів в розпорядження адміністрацій суб'єктів Федерацій, тобто областей, країв і округів.

Фінансування українських недільних шкіл було припинено і керівництво українських громадських організацій, багато в чому залежне від адміністрацій своїх міст і неспроможне утримувати за свій рахунок недільні школи, змушені булио припинити їхню діяльність.

В Тюменській області та Ямало-Ненецькому і Ханти-Мансійському автономних округах поки що працює єдина українська недільна школа в місті Сургуті - за рахунок батьків і спонсорів.

Обкладинка одного з видань того самого закону РФ "Про освіту" 2006 року

Але в Російській Федерації, згідно чинного законодавства, існує така форма діяльності громадських організацій, як національно-культурна автономія (НКА). В порівнянні з іншими громадськими організаціями, НКА фінансується з державного бюджету і має широкі права для реалізації потреб в освітній та культурній сферах своєї діяльності.

Згідно з Федеральним законом від 17 червня 1996 року № 74-ФЗ "Про національно-культурну автономію", органи влади суб'єктів РФ забезпечують:

- за необхідності створення груп в державних муніципальних закладах, класів, або учбових груп в державних освітніх закладах з навчанням на національній (рідній) мові;

- з врахуванням пропозицій НКА і конкретних умов регіону створюють освітні заклади з навчанням національною (рідною) мовою, російською мовою з поглибленим вивченням рідної мови, національної історії та культури, а також заклади додатково освіти (недільні школи, факультативи, культурно-освітні центри та інші освітні заклади), для вивчення і пропаганди національної мови та культури;

- співпрацюють в розробці, виданні та придбанні навчальних програм, підручників, методичних посібників та іншої навчальної літератури, необхідної для навчання рідною мовою;

- надають матеріальну, правову, організаційну допомогу НКА у створенні недержавних освітніх закладів та розвитку інших форм виховання і навчання рідною мовою, сприяють у виданні та придбанні учбових програм, методичних посібників, літератури, необхідної для навчання рідною мовою;

- надають матеріальну, правову, організаційну допомогу НКА у створенні недержавних освітніх закладів та розвитку інших форм виховання і навчання національною (рідною) мові.

Як видно з вищезгаданих розділів Федерального закону, регіональні і місцеві НКА мають всі законні підстави вимагати від органів влади суб'єктів РФ створення учбових закладів з викладанням українською мовою.

В Україні із бюджетів всіх рівнів на розвиток освіти з російською мовою навчання виділяється більше трьох мільярдів гривень. В Тюменській області на освіту українською - нуль копійок.

Враховуючи це, можна визнати, що українці Тюменської області та Ямало-Ненецького і Ханти-Мансійського автономних округів просто принижені, не маючи з державного бюджету жодної підтримки для розвитку освіти з українською мовою навчання, робить висновок Володимир Халімончук.

На його погляд, основною причиною проблем з українською освітою в Тюменській області та Ямало-Ненецькому і Ханти-Мансійському автономних округах є байдужість, породжена зневірою українців у власні сили та відсутність у російсько влади будь-якого бажання допомогти громадським організаціям у створенні українських шкіл або класів з викладанням українською мовою.

У вирішенні цієї проблеми проект "Українська освіта в Росі " започаткувало не міністерство освіти та науки Росії п. Андрія Фурсенка, а Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка".

Його мета - сприяння розвитку українського шкільництва в Російській Федерації.

Українська діаспора Тюменської області та Ямало-Ненецького і Ханти-Мансійського автономних округів має достатній педагогічний потенціал, де в сотнях учбових закладів працюють педагоги - українці.

Як вважає Володимир Халімончук, першим кроком відновлення української освіти може бути проведення конференції педагогів-українців, активу українських громадських організацій Тюменської області та Ямало-Ненецького і Ханти-Мансійского автономних округів з залученням органів державної влади цих регіонів Російської Федерації та представників Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою.

Саме про це керівники федеральних українських об'єднань ОУР і ФНКА УР ні слова не сказали. І жодним чином не поставили ці питання ані перед Державною Думою, ані перед Радою Федерації, ані перед генпрокуратурою, ані перед урядом і президентом Росії.

Мабуть, тому, що це не політичне питання і не святкування в Росії військових "перемог" України над Росією.

Хотілось почути коментарі не тільки від наших провідників уже майже неіснуючих федеральних, а перш за все регіональних і місцевих національно-культурних організацій та автономій українців.

І питати конкретно: "А що саме, шановні пані і панове, ви зробили після 2006 року, щоб запрацював федеральний Закон "Про освіту" стосовно закладів української освіти - недільних шкіл, створених регіональними і місцевими українськими громадами, які в тому ж 2006 році перестали фінансуватися із муніципальних бюджетів, а не відновилося, не продовжилося їх фінансування із регіональних бюджетів?".

Це питання, на які не тільки колегам, а й самим собі повинні відповісти:

- голова громадської організації українців Тюменської області "Батьківщина" Тирпак Олександр Павлович,

- голова Національно-культурної автономії українців міста Тобольська та Тобольського району Федчук Олексій Іванович,

- голова Національно-культурна автономії українців міста Ялуторовська та Ялуторовського району та керівник української недільної школи „Веселка" міста Ялуторовська Кареліна Лариса Федорівна,

- голова громадської організації „Національно-культурна автономія "Українська родина" міста Сургуту Ганущак Микола Васильович,

- керівник Української недільної школи Павлевич Анатолій Антонович,

- голова Регіональної української національно-культурної автономії Ханти-Мансійського автономного округу Яремчук Петро Павлович,

- голова громадської організації "Дніпро" міста Нєфтєюганська Пилецький Володимир Валентинович,

- голова Культурно-просвітницького товариства "Україна" в місті Нижнєвартовську Широкопояс Людмила Семенівна,

- голова Міського українського товариства "Криниця" міста Лангепасу Павлюк Олеся Павлівна,

- голова Національно-культурного центру "Водограй" міста Лянтор Пасєчник Віра Сергіївна,

- голова Українського культурно-ділового центру "Новий Уренгой" Ямало-Ненецького автономного округу Потока Олександр Іванович,

- голова Місцевої національно-культурної автономії міста Ноябрська Ямало-Ненецького автономного округу Мельник Наталія Юхимівна...

Володимир Халімончук, як координатор Об'єднання українців Росії по Ханти-Мансійському, Ямало-Ненецькому автономних округах та Тюменській області ще в 2009 році стверджував:

"В регіоні існують недільні школи в Сургуті і Тобольську без фінансової підтримки держави на кошти батьків, у Новому Уренгої, Ноябрьску, Нижньовартовську, Ханти-Мансійську українська мова не вивчається. В Тюменському державному університеті українська мова вже не вивчається".

І зробив висновок: "національно-культурні автономії мають усі законні підстави вимагати від органів влади суб'єктів РФ створення учбових закладів з викладанням українською мовою".

А які висновки зробив для себе мій дорогий товариш і колега пан Стефан Паняк з Єкатеринбургу, як член президії УВКР і куратор Тюменської області? А які висновки для себе зробила моя дорога товаришка і колега пані Мирослава Філіппова з міста Томська, як голова комісії з питань освіти ОУР?

Два роки тому вона писала: "для національної освіти в Росії формально перешкод немає, але інформаційна війна російських ЗМІ проти України значно ускладнює проблему української освіти. Були випадки, коли вже після набору в клас з вивченням української мови батьки через безупинний негатив ЗМІ про Україну забирали дітей. Зустрічаються випадки відкритого ворожого ставлення до України, а потім і до української мови".

А що зараз думає пані Мирослава?

Чи зверталися провідники ОУР і ФНКА українців Росії за період після 2006 року з якимись офіційними листами і запитами про стан фінансування українських недільних шкіл хоча б одного цього сибірського регіону - Тюменської області до:

- голови комітету з питань національностей уряду Тюменської області пана Євгена Воробйова?

- до директора департаменту освіти уряду Тюменської області пані Ірини Лисакової?

- до голови комітету з соціальних питаннь Тюменської обласної думи пана Володимира Столярова?

- до голови Тюменської обласної Думи пана Сергія Корепанова?

- до губернатора Тюменської області пана Володимира Якушева?

- до головного федерального інспектора (тобто - представника президента РФ) в Тюменські області пана Андрія Руцинського?

Чи зверталися колишні співголови ОУР і ФНКА Василь Бабенко та Валерій Семененко з письмовими чи усними запитами про виконання Федерального Закону "Про освіту" саме в Тюменській області, Санкт-Петербурзі та Воронежі:

- до міністра освіти і науки РФ пана Андрія Фурсенка?

- до голови комітету з питань освіти, культури і науки Державної Думи РФ пані Любові Рожкової?

- до голови Державної Думи РФ пана Бориса Гризлова?

- до голів комітету з питань освіти і науки Ради Федерації за ці роки - панів Володимира Никитова, Віктора Шудегова, Хусейна Чеченова?

- до голови Ради Федерації РФ пана Сергія Миронова?

З таким питанням про виконання Федерального закону РФ за ці роки (2006-2010) можна і треба було звертатися і до Генеральних прокурорів РФ Володимира Устинова і Юрія Чайки - бо офіційно нагляд за виконанням законів на теренах Росії у їхній компетенції.

І навіть до гарантів виконання Конституції РФ президентів РФ Володимира Путіна і Дмитра Мєдведєва після цього можна було звертатися.

Але розумію, що з нашого боку це будуть суто риторичні питання до наших обраних Конгресом ОУР і З'їздом ФНКА УР 2005 року провідникам - вони приречені на зарані відому вам відповідь: "Ні, не зверталися".

Хоча це право прописане було в статтях Статутів ФНКА українців Росії та ОУР. Але і я ніде не бачив таких листів і не чув про них. Оце такий рівень відповідальної і сумлінної громадської "роботи" з боку керівників провідних органів федеральних громадських об'єднань української діаспори в Російській Федерації.

Таке керівництво абсолютно на рівні крилатого виразу Тараса Шевченка - "дивитись, плакать і мовчать". Тільки і залишається констатувати: плакальники є, а громадської роботи по захисту української освіти в Росії нема.

Ніхто з керівників федеральних, регіональних та місцевих українських громадських організацій не питає з російських можновладців із виконавчої, законодавчої та судової гілок влади, не питає з Президента Росії Дмитра Медведєва, як гаранта виконання Конституції, про виконання Федерального закону РФ "Про освіту" стосовно українців Росії.

Чому про московську державну установу культури "Бібліотека української літератури", яка працювала і працювати буде, такий величезний хай підняли, а про фактичну ліквідацію в Російській Федерації більше десятка установ української освіти - майже повне мовчання?

Українські недільні школи, створені регіональними і місцевими українськими громадами, в 2006 році перестали фінансуватися із муніципальних бюджетів. Не відновилося, не продовжилося їх фінансування із регіональних бюджетів.

Регіональні і місцеві НКА українців Росії та українські національно-культурні громадські організації мають всі законні підстави вимагати від органів влади суб'єктів РФ відновлення роботи та створення нових учбових закладів з викладанням українською мовою. (Там, де створені чи можуть бути створені хоч невеликі - до 25 осіб учбові групи).

Для цього потрібні звернення комісії з питань освіти Об'єднання українців Росії пані Мирослави Філіппової та голів регіональних і місцевих національно-культурних організацій та автономій українців з офіційними листами і запитами про стан фінансування українських недільних шкіл до російських можновладців різного рівні, щоб запрацював Федеральний Закон "Про освіту" стосовно закладів української освіти.

Інакше будемо всі разом святкувати цей величний "подвиг" російських чиновників та самого міністра освіти і науки Російської Федерації пана Андрія Фурсенка. І разом всі будемо суто по-шевченківські "дивитись, плакать і мовчать".