Спецпроект

Замість вінка на могилу Михайлини Коцюбинської

Блискучий літературознавець написала немислимо багато дослідницьких статей, бо як можна було встигнути стільки написати за життя, сповнене задухою цькувань, відчаєм втрат, роками вимушеного мовчання! А останніми роками вона писала всупереч хворобі й постійному болю.

Отого страшного 1984 року, коли з життя пішли знакові для українського дисидентства постаті - Борис Антоненко-Давидович, Валерій Марченко, Олекса Тихий, - мені на засланні написалося: "Що не рік, то земля від могил ріднішає...". Після 7 січня 2011 року, коли у вічність відійшла Михайлина Хомівна Коцюбинська, земля стане ще ріднішою.

Згасло земне життя, яке "було арґументом своєї філософії" (ці слова Альберта Швейцера часто повторювала Михайлина Коцюбинська). З нього, як із підручника, можна було вивчати, що таке свобода і сила духу, вірність правді й любов до України. А ще ота особлива її риса, про яку вона сама згадала, виступаючи 2004 року перед випускниками Українського католицького університету: "Внутрішня свобода допомагає виробити прямоходіння і прямостояння...". Вона стояла так рівно і впевнено, що на неї багатьом легко було спертися, до неї прихилитися.

Згасло земне життя, яке дало багато плоду. Блискучий літературознавець та есеїст, Михайлина Хомівна написала немислимо багато дослідницьких статей - кажу немислимо, бо як можна було встигнути стільки написати за життя, сповнене задухою цькувань, відчаєм втрат, роками вимушеного мовчання! А останніми роками вона писала всупереч хворобі й постійному болю.

Вона виробила свій власний стиль - точно вивірений, ретельно огранений, дбайливо викоханий, - що його не сплутаєш з іншими. Щоб у цьому переконатися, досить перегорнути "Етюди про поетику Шевченка", "Зафіксоване й нетлінне" та двотомник "Мої обрії", який увібрав, за словами Михайлини Коцюбинської, "усе гідне, як на мене, уваги з мого майже півстолітнього наукового доробку".

Згасло земне життя, яке віддавна було й навіки залишиться окрасою українського духу. Її ім'ям пишалися книговидавці та редактори журналів, навчальні заклади, де вона читала свої лекції, та Національний університет "Києво-Могилянська академія", почесним доктором якого вона стала. Її ім'я прикрашає списки лауреатів Премії імені Василя Стуса, Національної премії імені Тараса Шевченка, Премії імені Олени Теліги, Літературної премії імені Олександра Білецького.

Спільнота Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу сьогодні прощається з його співзасновницею. Спільнота Українського католицького університету вдячно згадує скарб спілкування зі своїм другом і молиться за упокій її душі. А ще квилить серце тих багатьох, кого Михайлина Коцюбинська зігріла та захистила, з ким "пройшла безтрепетно по схрещених мечах"...

: Як росія краде українські культурні цінності: сучасна історія

За оцінками ЮНЕСКО, завдані російською агресією з 2014 року збитки українській культурній спадщині становлять понад $2,6 мільярда. Вважається, що це розграбування українських музеїв є наймасштабнішим із часів Другої світової війни. Для прикладу – в той час на території України окупаційними військами було знищено і викрадено понад 500 тисяч музейних експонатів, 51 млн книг, 46 млн архівних справ, а з 2015 по 2023 рік лише в Криму рф провела понад 1 385 археологічних розкопок і вивезла приблизно 5 мільйонів артефактів.

Андрій Пишний: Гроші – те, що возвеличує та фіксує нашу історію

Як має змінитися зовнішній вигляд національної валюти, щоб «говорити» не про минуле, а про сучасне та майбутнє? Які сенси має транслювати українська гривня про цінності нашої держави та історичні події, які ми переживаємо?

Юрій Юзич: Юліан Нестайко і Віденська сотня УСС

На світлині – дядько класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка. Бойовий командир УСС поручник Юліан Нестайко. Звісно, що Всеволод чудово знав історію рідного брата свого батька – Зенона. Знав, що обидва Нестайки пішли добровольцями до УСС і пройшли всю визвольну війну, включно із боями проти білих та червоних московитів. Що обоє загинули у боротьбі з окупантами.

Радомир Мокрик: Уроки ненасильницького спротиву

Ненасильницький рух спротиву в Україні має виразну традицію – не лише успішних революцій, але й копіткої щоденної роботи, яка протягом «короткого ХХ століття» в Україні під радянською владою увійшла під загальною назвою «дисидентський рух».