Війна переможця
Після нещодавнього піар-прориву російського прем'єра на українському фронті в душах моїх співвітчизників народилася багата гамма почуттів, яка коливалася між справедливою злобою та неприхованою образою.
Кажу не про всіх, адже певні люди в нашій владі просто по-лакейському змовчали або й кинулись "пояснювати" позицію Путіна.
Я про його вислів щодо особливої ролі Росії у "Великій Вітчизняній війні" (беру це поняття в лапки, оскільки саме про цю війну, а не про Другу Світову йшлося прем'єрові Росії), а відтак і очевидне приниження інших республік колишнього Союзу, зокрема, України: "Россия победила бы в Великой Отечественной войне, даже если бы Украина не входила в состав Советского Союза" .
Я теж було образився на Владіміра Путіна. Образився по-дитячому, наче малий хлопчик, що ніколи не бачив свого дідуся, який загинув - смішно сказати таке про дідуся! - у віці 25 років у перші місяці війни.
Й таких синів та онуків по всій Україні багато: і тих, що дочекалися своїх із фронту, і тих, хто отримали "похоронки", і тих, хто - як, приміром, моя родина - навіть і "похоронки" не дістали.
Але образа тривала кілька секунд і дуже швидко минулася. Я вважаю, що можна скільки завгодно розводити родинні сентименти, пред'являти рахунки й закликати когось там у Білокам'яній до совісті. Це, на мій погляд, реакція хоч і по-людському справедлива, але в нашому цинічному світі - інфантильна й цілком непродуктивна.
Головний висновок зі слів Путіна може бути тільки один: із нами не рахуються - ні з сьогоднішніми, ні вчорашніми, ні позавчорашніми. А із завтрашніми й поготів. Ось його головний месидж, звернений і до "помаранчевих", і до кремлівських сателітів із владного синьо-білого табору.
Просто в його ставленні до останніх відверта огида примішується до погано прихованої ненависті. Адже такими словами бійці невидимого фронту ні сіло, ні впало розкидатися не стануть.
І справді, навіщо такі ескапади? При владі в нас давно не Ющенко, а вже рік, як "свій" Янукович - з виводком газових олігархів та ідеологічно правильних "табачників" уздовж усієї владної вертикалі.
Путін дає чітко зрозуміти також просту річ, відсутню безпосередньо у словах, але дану нам у відчуттях. Я маю на увазі імперський дискурс, від імені і в імені якого робляться такі заяви.
Насправді російський прем'єр не про минулу війну говорить. (Бо скільки можна про неї говорити?) Він натякає на роль і місце України в сучасній геополітичній архітектурі.
Й не розуміти, не відчути цього приниження можуть лише або останні негідники, або українські пропагандисти "руського мира", що в нашій ситуації дуже часто виявляються тими самими особами.
Скільки ще нашим політичним малоросам і хохлам треба отримати на голову помиїв, щоб зрозуміти: роль холуїв "русского мира" - принизлива і неприйнятна, що в будь-якому разі як не дадуть по морді, то витруть ноги?
Що будь-яку братню романтику першою чергою вони, кремлівські хазяї, завершують жорсткою прагматикою: у стосунках імператор-васал неможливе інше поводження.
Насправді Путін своїм, здавалося б, цілком необережним висловом зробив для нас ще дві неоціненні послуги, з яких просто конче необхідно винести правильні висновки.
Перша з послуг полягає в тому, що тепер ніхто нам не зможе закинути, мовляв, Україна переписує історію на догоду ідеологічній кон'юнктурі. Здається, так, як наважився переписати її Путін, не робив іще жоден російський політик або ідеолог.
Ось де справжня ревізія: вже навіть не весь совєтський народ переміг Гітлера - одна-єдина Росія. Отакий-от умовний спосіб минулого часу. Я б навіть сказав, умовно-наказовий.
Тобто, Путін із подібним успіхом він міг би сказати, що Росія перемогла у Великій Вітчизняній війні ОУН-УПА з вічними жупелами Бандерою та Шухевичем на чолі. І нам слід погодитися з Путіним. Приблизно так само, як можна було погодитися з ідеологічним наповненням фільму Алєксєя Балабанова "Брат-2", де українців змальовано іншими, чужими і ворожими.
Відмінність, однак, у тому, що тепер разом із "нацистськими посіпаками" Бандерою і Шухевичем у війні з Путіним програли і Ковпак із Руднєвим, і генерал-полковник Жмаченко із маршалом Тимошенком, і мільйони простих солдат та мирних мешканців Української РСР.
Звідси випливає друга послуга: слід залишити Путіну та Росії міфи про Велику Перемогу, а разом із ним - усі психологічні комплекси совєтського минулого.
Звісна річ, із сьогоднішньою українською владою таке зробити не вдасться: разом із "розпилом" газових грошей не можна не говорити про духовність, спільну історію і "русский мир", в якому нам усім було, є і буде дуже добре.
Але не буде історичного непорозуміння під назвою Україна з власною історією, обличчям і правом на існування.
Однак, можливо, вже завтра буде новий день, у якому дуже добре треба пам'ятати ці слова прем'єра-ревізіоніста.
Тому слід визнати: Путін правий, бо він - єдиний на сьогоднішній день переможець у Великій Вітчизняній війні.
І це був плювок вічного переможця в обличчя вічних переможених.
А в нас, українців, і справді була інша війна - Друга Світова.
