Спецпроект

Радянська преса на сконі комуністичного віку

Брав у бібліотеці книгу заради інформації, якої в Інтернеті не знайти. Видання «Печать в СССР в 1990 году: Статистический сборник» (НПО «Всесоюзная книжная палата», «Финансы и статистика», Москва). Оскільки наступного року Союзу не стало - по факту - це був останній том серії, яка виходила кілька десятиріч.

Брав у бібліотеці книгу заради інформації, якої в Інтернеті не знайти. Видання «Печать в СССР в 1990 году: Статистический сборник» (НПО «Всесоюзная книжная палата», «Финансы и статистика», Москва). Оскільки наступного року Союзу не стало - по факту - це був останній том серії, яка виходила кілька десятиріч.

Загальна кількість радянських газет того року становила - 8434. Видавалися вони 55 мовами народів СРСР і 9-ма мовами народів зарубіжних країн. Також виходили 2973 видів бюлетенів, 1631 журнал, 94 збірники, 75 «Блокнотов агитатора» (угу, був і такий жанр у радянській пресі), 2 видання «Роман-газеты».

От, приміром, якими мовами виходили газети в Радянському Союзі на сконі його віку:

Російська - 5694

Українська - 1253

Казахська - 198

Грузинська - 154

Азербайджанська - 151

Білоруська - 135

Молдавська - 120

Латиська - 103

Татарська - 89

Вірменська - 77

Киргизька, таджицька - по 71

Туркменська - 55

Чуваська - 32

Якутська - 29

Башкірська - 23

Удмуртська - 18

Аварська, бурятська - по 15

Марійська - 14

Узбецька, чеченська - по 11

Осетинська - 9

Даргинська - 8

Кумикська, лезгинська, тувинська - по 6

Уйгурська - 5

Комі - 4

Лакська - 3

Абхазька, табасаранська, гірськомарійська, інгуська, ногайська - по 2

Абазинська, адигейська, алтайська, балкарська, гагаузька, дунганська, ерзянська, естонська, їдиш, кабардинська, калмицька, карачаївська, курдська, мансійська, мокшанська, ненецька, хакаська, хантийська, черкеська, чукотська - по 1

Як бачимо, в переліку взагалі немає литовської, а це означає, що тамтешні чиновники не стали повідомляти союзний центр про свої внутрішні майже незалежні справи. Те саме стосується і естонців з узбеками. Наведені біля їхніх мов цифри - це видання, які виходили в інших «республіках-сестрах».

Дивно, що немає в переліку кримськотатарської мови - адже газета «Ленин байрагъы» («Ленінський прапор») точно тоді виходила в Узбекистані, та газет(-и?) карельською мовою - бо такі теж були. Отже, як і на сонці бувають плями, так і у радянської статистики були свої недорахунки.

Що стосується комуністичних газет іноземними мовами, точніше - мовами народів світу, то їх було тільки 19-ть. Найбільше - шість - видавали угорською, всі - на Закарпатті. Три - англійською («The Moscow News», «News from Ukraine», цікаво, яка була третьою?). Так само три - німецькою. Дві - корейською (по одній - у Середній Азії та на Сахаліні).

І по одній газеті в Радянському Союзі можна було читати болгарською, фінською, арабською, іспанською, французькою (останні три - іншомовні випуски «Московских новостей»).

Випуск газет по республіках: у Росії - 4808, в Українській РСР - 1787 (найбільшим, якщо рахувати за назвами, був розквіт української періодики в 1960-му - 3280 титулів), найменше в Туркменистані - 72 назви.

В УРСР видавалися 19 республіканських, 78 обласних, 153 міських, 442 районних, 784 низових (вишів, заводів, підприємств тощо), 311 колгоспних. За мовою - 1253 - українською, 521 - російською, 6 - «народів СРСР», 7 - «мовами зарубіжних країн».

Найбільше газет виходило в Дніпропетровській області - 176, Донецькій - 166, Львівській - 122, Луганській - 115, Запорізькій - 106, Криму - 95, Одеській - 91, Сумській - 85, Полтавській - 82, Києві - 76...

Найменше - на Буковині та Тернопіллі - по 27, Волині - 28, Закарпатті - 29, Житомирщині - 33, Херсонщині та Рівненщині - по 34, Чернігівщині - 37...

Для порівняння - у Москві - 237, Ленінграді - 132, Тбілісі - 106, Ризі - 96, Баку - 87, Кишиневі - 71, Мінську - 49, Алма-Аті - 46, Єревані - 31, Душанбе - 27, Бішкеку (ще Фрунзе) - 22, Ашгабаті - 16. Інформації з суверенних Таллінна та Вільнюса у горбачовських статистиків вже не було.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.

Олексій Мустафін: Фантазер-підпільник. Кого спалили на римській Площі квітів?

17 лютого 1600 року на римській Площі квітів привселюдно спалили колишнього ченця Джордано (в миру - Філіппо) Бруно Ноланського. За півтора тижні до страти суд інквізиції визнав його "нерозкаяним, завзятим і непохитним єретиком", позбавив його сану та відлучив від церкви.

Олексій Мустафін: Джозеф Маккарті та «Червоний переляк»

"Червоний переляк" почався у 1947-му. Коли американські очільники і керівництво спецслужб – доволі несподівано для себе – з'ясували, що державні структури Сполучених Штатів насичені чи навіть перенасичені іноземними агентами. І з'ясували не так завдяки самим спецслужбам, як тим самим агентам, деякі з яких вирішили "змінити фронт" та поділитися наявною в них інформацією.