Степан Фіґура - сотник "Карпатської Січі", замордований мадярами
Сьогодні мало хто знає, що «Карпатська Січ» в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був чоловік із фото - Степан Фіґура.

На фото - ветеран, який - як і мріяв - став чудовим вчителем. А коли окупанти позарились на нашу землю – очільником верховинської округи "Карпатської Січі". Це сотник Степан Фіґура, замордований мадярами. Досі в публічному просторі не було його якісної світлини та ряду життєписних даних.
Зокрема й сьогодні мало хто знає, що "Карпатська Січ" в березні 1939 року чинила спротив не лише угорським, але й польським окупантам. І лідером цього спротиву був ось цей чоловік із фото.
Народився Степан Фіґура 6 січня 1897 року в селі Лютовиська Самбірського повіту. Тепер це село в Бісковицькій громаді Львівщини. Виростав у бідній селянській родині. Батько Тимофій мав у валасності лише два морги поля. Але дав можливість сину навчатись у Самбірській вчительсьській семінарії.
У Першу світову війну Степан воював підхорунжим, тобто сержантом, 77-го піхотного полку австро-угорської армії. Після листопада 1918 року – хорунжий 8-ї Самбірської бригади УГА.
У червні 1919 року, разом із частинами УГА, які опинилися в оперативному оточенні на Прикарпатті – відступив до Чехословацької республіки. Перебував в таборі інтернованих українських вояків у Йозефові. Відтак навчався в Українському вільному університеті (УВУ) та на філософському факультеті Карлового університету в Празі.
Один із лідерів українського студентського життя Чехословацької республіки. Не просто належав до Української академічної громади імені Григорія Сковороди, а принаймні у 1923-1924 навчальному році – член Ради цього товариства.
Співпрацював із ветераном УГА Іваном Борковським в Інституті археології Чехословацької академії наук. Щодо вивчення кераміки "празького типу", як найдавнішої слов'янської кераміки на території Чехії. Очевидно, що був знайомим і з археологом Олегом Кандибою-Ольжичем та разом належали до ОУН.
На початку 1930-х років виїхав на Закарпаття, де оселився у Воловому (тепер – Міжгір'я). Працював вчителем місцевої "горожанської" школи, тобто початкової – чотирикласної. "Був він першорядним педагогом, серед молоді надзвичайно любленим".
Третину своєї скромної вчительської зарплати роздавав бідним учням. Власним коштом утримував в пришкільній бурсі (гуртожитку) кількох талановитих дітей, щоб вони змогли здобути освіту. Влаштовував збірки коштів на цю ж ціль. Один із учнів згадував, що Фіґура був високим, чорнявими. Ніколи не бив дітей.
Із постанням Карпатської України став професором Високої Промислової Школи, яка базувалась у Воловому. Ґренджа-Донський, із яким разом святкували Різдво 1939 року, згадував:
"Він був професором мого наймолодшого брата... Д-р Фіґура в цивільному, але зате цілий "іконостас" на грудях: декорації з української війни. Хоробрий старшина колишньої української армії... Д-р Дудикевич з молодими співпрацівниками зорганізує Волівщину політично, а д-р Фіґура військово".
У "Карпатській Січі" отримав ступінь сотника, а також призначений окружним комендантом Волівщини (Міжгірщини). Саме Фіґурі підпорядовувався найбільший на польському кордоні осередок січовиків, який очолював галичанин чотар Степан Гинилевич-"Дубик".
Упродовж всього існування Карпатської України січовики Фіґури боронили кордон із Польщею та прикордоння від польських терористів, завдаючи їм в сутичках значних втрат. А також проводили інтенсивну культурно-освітню працю серед селян. "Влаштовували лекції, відчити, освідомлювали, купували в них продукти, а навіть боронили їх проти визисків... В січовиках бідне верховинське населення бачило своїх оборонців".
14 березня 1939 року Фіґура із своїми січовиками роззброїв чеських жандармів, зокрема у Торуні та Воловому. Фактично перебрав владу в окрузі до українських рук. А вже наступного дня організував спротив польському вторгненню в Карпатську Україну – синхронізованому із мадярським. Все це робили січовики за наперед пропрацьованим Фіґурою планом дій.
"Уночі проти 15 березня польські відділи, які перейшли кордон коло Торуня у кількості коло 250 вояків, січовики відбили... На цьому відтинку операціями керує командант Січі у Торуні четар Дубик разом із районовим командантом Фігурою" - згадував очільник Національної оборони Карпатської України Сергії Єфремов.
19 березня 1939 року, Степан Фіґура разом із своїм начштабу інженером Павлом Лушненком, уродженцем Конотопу, "зголосились добровільно [мадярській] жандармерії і були заарештовані". Їм та іншим січовикам окупанти ставили в обвинувачення, що "вони хотіли підняти озброїне повстання проти мадярів, що свідками доказано".
У ніч на 22 березня 1939 року п'яні мадярські вояки забрали Степана Фіґуру і активіста Якова Завальницького (народився без лівої руки), а також двох січовиків-галичан. У в'язничній келії в Воловому, звідки забрали Фіґуру, "знайшли під солом'яником криваву сорочку, в якій були цілі жмути спеченої, згущеної крови". Сорочку винесли селяни на волю і опісля було ідентифіковано, що вона належала Фіґурі...
На четвертому кілометрі від Волового до Хусту січовиків стратили. "Ув'язненим руки були пов'язані, ледве тримались на ногах [під час конвою], ледве лізли, їх прикладами стало підштовхували… відвели їх за приселок Поточина у ліс "Тісну", зійшли з дороги у правий бік над Ріку і на одній полянці, напроти звора "Козяй", дорізали їх".
Лише на третій день окупанти вирішили поховати убитих на тій же галявині, зігнавши місцевих селян. "Люди з великим жахом сконстатували, що одному з трупів (здається д-рові Фіґурі) з рота вибрали золоті зуби ще за жива багнетом. Це тому знали, що крови, яка стікала з уст, було повно".
Сьогодні – в урочищі Тішня – на місці вбивства мадярськими окупантами беззбройних січовиків встановлено пам'ятний хрест, куди часто приносять квіти місцеві мешканці та гості Закарпаття.