Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

 

30 років тому, десь 20 лютого 1990 року члени СНУМу, Товариства Лева та інші активісти зібрались у Львові на розі вул. Суворова (тепер - Сахарова) та Куликівської і Бойківської. Метою було відкопування залишків потрощених надмогильних хрестів - з могил Січових Стрільців та воїнів УГА з Янівського цвинтаря і частково з Личаківського.

Передісторія цієї акції була така: Московсько-більшовицькі окупанти, котрі повернулись до Львова в 1944-му, в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху було залито асфальт.

 

Часопис "Галицька Брама" описував ці події так: "У 1988 році робітники, викопуючи рів для водогону з вул. Суворова до вул. Куликівської, витягли на поверхню 7 надробних хрестів із стрілецьких могил. Місцеві старожили пам'ятали, звідки взялись ці хрести і згадували, що 1948-го приїжджали сюди військові, привозили хрести і вимощували ними дорогу. На запитання навіщо вони це роблять, окупанти відповідали: "Дурачьйо, не понимаєте? Чтоб вам било хорошо ходить по сухому. Згодом хрести потонули у грунті і їх залили асфальтом. Лежали вони там сотнями... На одному з подвір'їв двоповерхового будинку по вул. Куликівській уламками хрестів було вистелено дві доріжки і стежка".

 

У Лютому 1990 році я також брав участь у акції віднайдення стрілецьких хрестів разом із снумівцями Ігорем Галаєм та Данилом Бічуєю. Фото робив Данилко Бічуя. На одній із світлин зафіксовано саме той момент, коли я відколупав із землі шматок кам'яного стрілецького хреста на подвір'ї того будинку на Куликівській. Двома рядами уламків хрестів були вимощені доріжки. На тих доріжках стояла чиясь стара "Волга". Коли перевернули перший хрест, то відразу побачили напис "Стрілець УГА Дмитро Цюпка, +1918 р. і тризуб". На іншому хресті був напис, здається - Тимко Струхманчук. Саме цей момент зафіксований на фото, коли я торкаюсь рукою до хреста.

 

До речі, через кілька хвилин з будинку вибігла якась кацапомовна морда і стала обурюватись на общепанятном : "Што ви дєлаєтє, как я буду заєзджать своєй машиной". Позбігались хлопці і ледь стримувались, щоб не дати виродку лопатою по дурній голові, але він став вибачатись, що, мовляв, "нє знал что ето крести" та втік до хати. Ми тоді витягнули на поверхню кілька десятків хрестів, точніше їх уламків, на багатьох були імена, прізвища стрільців і тризуби... Про цю подію був зазнятий документальний фільм і показаний по телебаченню. Знімав його Ярослав Кендзьор. А ми з хлопцями повантажили хрести на вантажівку, сіли в кузов і поїхали на вул.Винниченка в Інститут суспільних наук АН УРСР, де вивантажили їх там на внутрішньому подвір'ї.

 

Коли наприкінці 90-х років було повністю відновлено меморіальний цвинтар УГА на Янівському кладовищі, то з тих потрощених хрестів зробили у верхній частині меморіалу таку пам'ятну композицію, як нагадування про те, як чужинці з московії підняли свою брудну руку на могили наших героїв, а ми, українці, на жаль, не змогли захистити ці могили. Можливо і тепер спокутуєм тяжко нашу провину, якщо таке відбувається в Україні!

P.S. До речі під асфальтовим покриттям на вул.Сахарова досі знаходяться ще сотні уламків стрілецьких хрестів...

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.

Олексій Мустафін: Фантазер-підпільник. Кого спалили на римській Площі квітів?

17 лютого 1600 року на римській Площі квітів привселюдно спалили колишнього ченця Джордано (в миру - Філіппо) Бруно Ноланського. За півтора тижні до страти суд інквізиції визнав його "нерозкаяним, завзятим і непохитним єретиком", позбавив його сану та відлучив від церкви.