Фантазер-підпільник. Кого спалили на римській Площі квітів?

17 лютого 1600 року на римській Площі квітів привселюдно спалили колишнього ченця Джордано (в миру - Філіппо) Бруно Ноланського. За півтора тижні до страти суд інквізиції визнав його "нерозкаяним, завзятим і непохитним єретиком", позбавив його сану та відлучив від церкви.

Про спалення у вердикті теж ішлось. Але стосувався цей вирок вже не самого Бруно, а написаних ним творів. Книжки мали урочисто спалити на Площі Святого Петра – тобто перед головним храмом усього католицького світу і палацем самого папи.

Що ж до багаття на Площі квітів, то його влаштувала світська влада, якій Бруно передапли для покарання "без пролиття крові" - формула, що нам здається відверто блюзнірською.

Майже через три століття на місці страти був встановлений пам'ятник Бруно – попри рішучі протести церкви. Подейкували, що Лев XIII, тодішній папа римський, цілий день простояв на колінах в молитві. Та навіть погрожував залишити Рим.

Однак тогочасний італійський прем'єр Джованні Джентіле попередив понтифіка, що той ризикує просто не повернутися до своєї резиденції і завершити свої дні у вигнанні. Папа зрештою передумав. Попри численні прохання церковних ієрархів прибрати статую відмовився – вже згодом, звісно - навіть Беніто Муссоліні, загалом налаштований на замирення з Ватиканом.

Втім, усі баталії навколо пам'ятника до справи реального Бруно мали дуже віддалений стосунок. Бо з часів Просвітництва його ім'я перетворилося на символ – не лише вільнодумства та боротьби проти всевладдя католицької церкви (яка й справді відповідала йому за це лютою ненавистю), а непереможного поступу науки.

Те, що вченим страчений чернець не був, для легенди вже не мало значення. Важила мужність, з якою він зустрів вирок, категорична (на переконання авторів) відмова змінити свої погляди та героїчна смерть.

До того ж безсумнівні "наукові революціонери" Миколай Коперник та Галілео Галілей спалення (на щастя для них) уникнули. Останньому, щоправда, теж намагалися приписати фразу "і все ж вона крутиться", але й заперечити проти того, що старий з вироком суду погодився, все ж не могли.

Ким же тоді був Бруно насправді і навіщо тоді його спалили? Мандрівним вчителем (зараз його назвали б тренером чи коучем), алхіміком, навіть магом - за його власними переконаннями, трохи філософом, а ще більше авантюрником та прожектером…

Саме сповідувані Бруно ідеї "нової Реформації", яка б подолала розбіжності між католиками і протестантами й утвердила зовсім інше віровчення, засноване на все на тій же стародавній магії, успадкованій ще з язичницьких часів, і викликали до нього таку увагу інквізиторів.

В літературі можна зустріти твердження, що інквізиція мало не заманила Бруно в пастку, заславши до нього шпигуна, який його викрив і ув'язнив. Проте джерела цієї версії не підтримують.

Скарги на Бруно, що більше нагадували доноси, написав венецієць Джованні Моченіго, який запросив його до свого рідного міста, сподіваючись навчитися в Бруно практикам запам'ятовування, якими той і справді володів досконало і охоче ділився своїми знаннями.

Колишній чернець, звісно, був не проти заробити, але, судячи з усього, на той момент уся його увага була зосереджена на вже згаданих "реформаторських" ідеях, якими він ділився з учнем замість обіцяного навчання.

Моченіго був людиною начитаною (власне тому й хотів тренувати пам'ять), але поверховою. Масштаб міркувань Бруно його просто налякав. Тож він і почав "строчити" - але, що показово, до місцевої інквізиції. І лише коли венеційські слідчі зрозуміли, про що насправді йдеться – вони передали справу (разом із ув'язненим) "по інстанції" - до Рима.

З книжкою Коперника про обертання небесних сфер Бруно, звичайно, був знайомий. І захоплювався нею – бо бачив в системі, запропонованій польским астрономом, ще один аргумент проти тверджень богословів, які йому не подобалися з релігійної точки зору. При цьому самому Копернику… "дорікав", бо вважав, що той не розуміє, яка зброя опинилася в його руках.

Бруно і справді був переконаний, що існує безліч світів, але для нього у цій тезі важливішою була на ідея множинності галактик, а заперечення звичного ієрархічного розуміння світоустрою.

Зрештою, навіть в тогочасній Європі, яка з початком Реформації розсипалася на кілька конкуруючих "світів" Бруно почувався комфортніше, бо мав поле для маневру.

Він багато мандрував Європою, виступав у Женеві, Парижі, Лондоні, Віттенберзі, Празі, намагався привернути на свій бік володарів Англії і Франції, кайзера і навіть папу римського – і це вочевидь свідчить, що насправді єретиком він себе не вважав.

Щоб бути переконливішим, він почав розповідати, що існує таємна спілка його однодумців, готова до збройної боротьби. І це інквізиторів, можливо, налякало навіть більше, аніж ідеї Бруно. А його самого зрештою і привело на ешафот - навіть якщо це були суцільні фантазії

Перед стратою як і на суді, він справді поводився з величезною мужністю. Яка не може не викликати щирого захвату (як, власне, і без "учених заслуг" Бруно залишається борцем за свободу думок та висловлювань, спалювати за які вже точно не слід).

От тільки повіривши в існування законспірованої організації інквізитори надалі почали всюди шукати її сліди. І досить було необережного чи не усвідомленого до кінця натяку, злю на потенційного її учасника навалювалися усією масою.

Саме так, між іншим, жертвою надмірної пильності став вже згаданий Галілей. Бо згоду на оприлюднення його твору свою папа римський дав особисто. Але видавець вирішив прикрасити його обкладинку символом, в якому слідчі угледіли таємний знак підпільників. Та з завзяттями взялися шукати підступи вже в самому тексті – й, зрозуміло, знайшли. Навіть папа в цих умовах допомогти не зміг.

Втім, можливо, що саме "гнучкість" вченого, що не вкладалася в легенду, зрештою врятувала йому життя. Та і його самого - для науки. Бо ж завзяті судді цілком могли повести справу за "брунівським" сценарієм. Безумовно, героїчним, але безжально жорстоким і вже точно незаслуженим для Галілея.