Василі
Серед тих, хто долучився до протесту в кінотеатрі у вересні 1965 був молодий, але вже популярний у творчих колах поет, аспірант Інституту літератури, Василь Стус. Вияв непокори коштував йому навчання в аспірантурі і відтак подальшої наукової карʼєри. Шукаючи, де прилаштуватися після звільнення, Стус на початку 1966 потрапив на роботу в історичний архів, де вже пʼятий рік працював Василь Кук.
Серед тих, хто долучився до протесту в кінотеатрі у вересні 1965 був молодий, але вже популярний у творчих колах поет, аспірант Інституту літератури, Василь Стус. Вияв непокори коштував йому навчання в аспірантурі і відтак подальшої наукової карʼєри. Шукаючи, де прилаштуватися після звільнення, Стус на початку 1966 потрапив на роботу в історичний архів, де вже пʼятий рік працював Василь Кук.
Невідомо як сталося, що чекісти допустили, аби молодий опозиційно налаштований поет опинився в одній установі із старшим на чверть століття давнім ворогом совєтської влади. Можливо, хтось із них потім поплатився за це. Але поки ситуацію поправили, обидва Василі встигли півроку попрацювати поруч.
Їм відразу було про що поговорити. Адже кілька місяців тому рішенням влади так само грубо поставили крапку на можливій науковій карʼєрі Кука. Він на той час встиг підготувати кандидатську дисертацію на тему "Роль селянського поземельного банку в проведені Столипінської аграрної реформи в Україні", яка була продовженням його дипломної роботи, здав усі потрібні іспити і готувався до захисту.
Але 2 липня 1965 року його покликав на розмову заступник керівника КГБ УРСР Борис Шульженко. "Це не та тема, яку ви повинні були обрати для себе, щоб стати радянським вченим" - безапеляційно заявив чекіст, дізнавшись про наукову роботу Кука. Він мав би писати лише щось повʼязане з боротьбою проти українського націоналізму.
Шульженко навіть запропонував приблизні теми (про агентурні звʼязки націоналістичних організацій чи буржуазний характер націоналізму) і дав час подумати з рішенням до завтра. Кук не погоджувався писати іншу роботу. Наступного дня чекіст раптом змінив тональність розмови, перевівши її на цілком дружню і заявивши Куку, що він звісно має право досліджувати, що хоче.
Через кілька місяців стало зрозуміло, що Шульженко відверто брехав - за його вказівкою вилучили документи про здачу кандидатських іспитів, і Василя під приводом їх відсутності не допустили до захисту дисертації. Кук зрозумів, КГБ не дозволить йому отримати наукове звання, допоки він не погодиться написати під виглядом наукової роботи те, що було потрібно їм у боротьбі проти націоналізму.
І саме в цей час він зустрівся із таким же впертим і завзятим, але ще зовсім молодим поетом, якому влада лиш почала ламати життя. Радикалізм Стуса спершу насторожив Кука. Він був певен, що той - підісланий до нього агент, який мав за завдання провокувати його на якісь антивладні кроки чи вислови. Але згодом змінив свою думку. Стус запросив його на творчий вечір. Виступ поета переконав старого підпільника в його щирості. Кук допоміг новому співробітнику у пошуку в архіві матеріалів про Тараса Шевченка, які його цікавили. Той, демонструючи свою довіру, показував власні вірші, які відмовлялися друкувати офіційні видавництва і кружляли серед читачів у формі самвидаву.
Незабаром розмови між ними вийшли за межі поезії та історії, продовжувалися вже поза стінами архіву і стосувалися політики. Звісно говорили про зміни у ставленні влади до представників культури, про репресії проти них, які набирали обертів. Виявилося, що Стус знав ким раніше був його колега з архіву. Відтак розмова зайшла про те, як протистояти владі. Кук у розмовах застерігав не творити жодних підпільних організацій, так як сам факт приналежності до них давав підстави для арештів та вироків із тривалими строками увʼязнення. Невідомо чи ці рекомендації колишнього керівника націоналістичного руху вплинули на Стуса та інших учасників дисидентського руху, чи власне розуміння безперспективності підпільних форм боротьби, але вони не намагалися повторити в якісь формі досвід ОУН. І фактично зберегли особливості руху радше як неформального середовища, де багато чого трималося на особистих звʼязках, ніж організації із визначеною структурою.
Через півроку роботи у червні 1966 Стуса звільнили з архіву. Знову таки, невідомо, чи відіграли в цьому роль його контакти з Куком, чи чекісти самі усвідомили загрозу перебування в одній установі представників двох поколінь "ворогів народу". Втім Василі і після того підтримували контакт між собою, аж до арешту Стуса. І навіть після цього в 1973 Кук зустрічався з "дисидентською матірʼю" Оксаною Мешко, передаючи через неї допомогу заарештованому Стусові.
Через тридцять років Василь Кук у листі до Степана Галамая, згадуючи про поета, підкреслював його більшу близькість до революціонерів часів ОУН як інших представників покоління шестидесятників. "Стус був наш - писав він - тому його вбили". Про свої зустрічі із ним Кук згадував і у розмовах з Петром Дужим. Товариш по підпіллю дізнавшись про контакти між обома Василями писав йому: "Тобі треба і то обовʼязково треба подрібно написати про Твої зустрічі з Василем Стусом. Радше, не так про зустрічі, а про розмови, які великою мірою не були тільки інформативного характеру (хоча і це далеко немаловажна річ), а мали головний вплив на формування його політичних поглядів".
На жаль, детальні спогади про контакти між ними здається так і не були написані, або принаймні їх поки не виявлено. Лиш в записах Кука за 1990 рік є згадка про річницю перепоховання Стуса попереднього року на Байковому кладовищі. Могилу поета на цвинтарі позначив великий козацький хрест, авторства відомого скульптора Миколи Малишка.
Кук відвідував це в місце, пригадував їхні зустрічі, схиливши голову перед красивим памʼятником.
Трохи менше, як через двадцять років схожий козацький хрест роботи того ж Малишка постане на могилі самого Кука.
З книги "Василь Кук. Біографія покоління"