Про 60 мільйонів росіян імені Трампа та українську історичну шизофренію
З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у Радянському Союзі, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.
Лейтенант 1-ї американської армії Вільям Робертсон (США) та лейтенант 1-го українського фронту, українець з Черкащини, Олександр Сільвашко (СРСР), 25 квітня 1945 року, зустріч радянських та американських війск на р. Ельба (Німеччина)
Багатьом подобається історія про те, що український народ є народом-переможцем нацизму.
У той же час цей народ-переможець одночасно є кривавим окупантом.
Виходить, що 1-й та 2-й українські фронти звільняли Україну від нацистів, але потім ці ж самі фронти з українських перетворюються на "радянських окупантів та ґвалтівників" у Чехії, Сілезії, Угорщині та Німеччині.
У нас радянська влада окупант ще з 1917 року, але Кожедуб герой-ас і наша людина, та і капітуляцію Японії підписував Дерев'янко, який, коли треба, перетворюється з "радянського" на "українського" генерала, який поставив крапку у Другій світовій війні.
З одного боку "заміна одного окупанта на іншого", а як глянути далі – то під час Другої світової в ¾ українців предки були саме в Червоній армії.
Спочатку ми називаємо СРСР "росіянами", а потім якось згадуємо, що УРСР засновниця ООН і рахується окремою радянською державою-засновницею цієї міжнародної організації.
Сьогодні справжніми українцями, правильними, під час Другої світової війни залишились тільки бійці УПА, але й відмовлятись від статуту народу-переможця нацизму теж не хочеться.
От і маємо, що наші предки в Червоній армії для внутрішнього споживача – окупанти, а для зовнішнього – наче й ні.
З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у СРСР, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.
У світі існує консенсус: у Другій світовій війні СРСР – менше зло.
Ми можемо скільки завгодно говорити, що "ніякого звільнення не було, просто один окупант змінився іншим", але тоді будьте готові, СРСР буде дорівнювати Росії.
І тоді не треба постити ніяких алярмічних картинок з втратами радянських республік і волати, що світ не знає історії.
Так, він її не знає, але й ми теж досі не придумали, як нам поєднати в собі ці непоєднувані для нас речі.
Ми або маємо взяти на себе історичну відповідальність за УРСР і говорити про специфічну радянську квазі-державність як свою зокрема, або тоді припинити "примазуватись" до перемог СРСР.
Бо дуже зручно виходить: з одного боку– комуністи завжди окупанти, а як треба Берлін брати – то "наші", і 8 травня десь у Парижі на урочистостях хочеться постояти як народ-переможець, а не як безсуб'єктна жертва двох окупацій.
Треба або зняти хрестик, або все-таки вдягнути труси, бо оця історична шизофренія трохи бісить.
