Прецедент Пужників
Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?
Влітку 2023 р. в рамках особистих домовленостей між президентами Анджеєм Дудою та Володимиром Зеленським, за особистої ініціативи міністра Кабінету міністрів Польщі Міхала Дворчика рушив процес пошуків місця масового поховання поляків, що загинули під час пацифікації села Пужники.
У ніч на 13 лютого 1945 р. відділ УПА "Сірі вовки" під керівництвом Петра Хамчука "Бистрого" атакував це село. Внаслідок атаки загинуло більше 50 осіб польської національності. Їх поховали в спільній могилі на краю цвинтаря. У листопаді 2023 р. після важких пошуків на зарослій території села в його північно- східній частині було знайдено рештки п'ятьох загиблих, а також дерев'яні частини скринь, у яких переносили і поховали людей. Місце було законсервоване "до проведення ексгумацій".
Чому така увага саме до цього села, і чому в лютому 1945 р. стався напад на нього? До укрупнення районів територія, де колись було село Пужники, належала до Монастириського р-ну Тернопільської обл., зараз належить до Коропецької громади Чортківського, а в міжвоєнний період село перебувало у складі Бучацького повіту ІІ Польської Республіки.
Засноване с. Пужники (в польській вимові "Пужьнíкі" – Puźniki) в 1775 р. здрібнілою римо-католицькою шляхтою. Переважно польський характер села зберігався до червня 1945 р., коли вцілілих поляків із Пужників переселено в рамках т. зв. "обміну населення" під Вроцлав. Зараз нащадки пужничан є одними з промоуторів ексгумаційного процесу. Підназва сайту вихідців з цього села звучить як "шляхетський закуток між Бучачем і Коропцем". Якщо в ХІХ-му ст. в селі ще були українці і євреї (у 1880 р. 9,8 і 2,8% відповідно), то після І світової війни євреї виїхали, а українців на момент 1939 р. лишилося 2%.
Село було назагал дуже свідомим в польському національному розумінні: вже з 1908 р. там діяла польська читальня, в міжвоєнний час християнські товариства на кшталт "Акція католицька" та "Католицьке товариство молоді". Діяла Каса Стефчика, оркестр, аматорський театр та парамілітарна організація "Стрілець". На короткий час перед війною діяв "Cоюз шляхти загродової".
Протистояння між поляками і українцями, як відомо, відкрито вибухло в 1918 р., а в період міжвоєнної Польщі "мешканці околиць стверджували, що досить часто за часів ІІ-ї Речі Посполитої під час проїзду українців селом на них здійснювались напади зі сторони екзальтованих поляків (кидання камінням, образи, лайка, побиття)".
Коли прийшли перші совіти, вони депортували польських осадників (прибулих з центральної Польщі) – за сайтом вихідців, це було 6 родин, біля 40 осіб; українська вікіпедія повідомляє, що осадників проживало біля 130 осіб – це на 1040 осіб загалом.
Зокрема, в число вивезених до Іркутської області належала родина 15-річної Анелі Кшивонь, котра після нападу Німеччини на СРСР використала шанс вступити в 1943 р. до 1-ї польської дивізії імені Тадеуша Костюшка у складі Червоної Армії. Проте в бою в Могилевській області в Білорусі Анеля загинула.
Радянська пропаганда використала смерть молодої польки у своїх цілях: їй надано посмертно звання Героя Радянського Союзу (єдиній жінці – громадянці Польщі), у м. Канськ в Сибіру, де Анеля працювала на лісорозробному комбінаті, названо вулицю і поставлено погруддя в Канську та в с. Садове неподалік Пужників.
Під час німецької окупації природним чином село Пужники було однією з баз Армії Крайової в регіоні: "Під час війни у селі перебував великий і добре організований підрозділ Армії Крайової під керівництвом поручника Мечислава Варунка пс. "Янек"". Коли зайшли другі совєти, яких Армія Крайова хотіла прийняти як союзників – з метою відновлення довоєнного порядку, "відділ був совітами розброєний, а пор. М. Варунек вивезений на Сибір, з якого він повернувся в сер. 1950-х рр.".
Тернопільський історик Сергій Волянюк розповів Суспільному, що у документах ОУН 1943 року, зокрема, йшлося про те, що в Пужниках і біля лісу був табір на 200 осіб, в якому проводили заняття й "вони чинили тиск на українське громадянство".
У вересні 1943 р. УПА вперше нападає на Пужники, напад був відбитий, але біля 10 хат було спалено.
Український дослідник з Канади Мирослав Іваник пише про те, що "у грудні 1943 р. члени польського підпілля, перебуваючи в селі у стані алкогольного сп'яніння, завдали тортур місцевому українцеві. Зокрема, вирізали йому на спині тризуб. На третій день ледь живого та понівеченого юнака вивели за село, дали лопату і змусили копати собі могилу. Коли чоловік виконував цю вказівку, котрийсь зі згаданої групи поляків добив його пострілом із револьвера у потилицю. 1 лютого 1944 р. на околиці Пужників патруль № 2 АК у складі шести осіб убив трьох місцевих українців. 4 лютого 1944 р. члени АК затримали у селі одного українця. Дальша доля невідома".
При цьому ж таки окремі мешканці Пужників увійшли до історії як ті, хто рятував євреїв. Зокрема, титул Праведника народів світу отримали шестеро членів родини Коризнів, за переховування єврейської дитини, Антоніні Дзялошинській (посмертно) та її дітям за переховування єврейської матері з дитиною, ксьондз Казимир Слупський переховував три роки Розалію Бауер на плебанії, монахиня монастиря францисканок Анеля Весоловська стала Праведницею народів світу за переховування трьох євреїв.
Що відбувається після повернення совєтів? За словами Мирослава Іванека, у 1944 р. 120 поляків з цього села вступило до "істрєбітєльного отряда" НКВД й займалося пацифікацією навколишніх українських сіл". Як відомо, народна назва цих допоміжних загонів – "стрибки". Волянюк уточнює, що це той же загін АК, який лишень "з приходом радянської влади на терен нашої області автоматично трансформувався у так званий "істребітєльний батальйон""
Сайт вихідців пише про таке: "У той час радянська влада розпочала набір до війська, і до контрольованих совітами відділів Війська Польського потрапило більшість чоловіків до 50 року".
У ніч з 12 на 13 лютого 1945 р. відділ УПА нападає на село. Сергій Волянюк говорить: "Хто похований, яка кількість жертв, наразі складно сказати. У повстанських джерелах, зокрема, ОУН та УПА, зазначається, що кільканадцять вислужників та більшовиків". Натомість нащадки вихідців з Пужників мають список у 88 осіб, серед яких чимало дітей, яких сподіваються віднайти під час ексгумації.
Напад відбувається вже після оголошеного "обміну населенням", коли українці з Закерзоння мають покинути свої малі батьківщини, а поляки з земель міжвоєнної Польщі що відійшли до СРСР, свої. У червні 1945 р. поляки з Пужників виїздять назавжди на т.зв. "Зємє Одзискане" (тобто ті які відійшли Польщі від Німеччини за рішенням Ялтинської конференції) під Вроцлав у с. Ратовіце.
У Пужники, в рамках того ж обміну населенням, намагаються заселити українців з Польщі, найімовірніше, лемків. Але "щось пішло не так", і в 1949 р. радянська влада ліквідовує село і стирає його з мапи.
Зараз на місці села і цвинтаря, де ймовірно поховані жертви нападу, зарості. На місці колишнього костелу поставлений хрест, поклонитися якому в липні 2023 р. приїздив тодішній прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький. Поруч із групою 4 польських і 4 українських археологів, що шукали збірну могилу, на рештках цвинтаря працювала група волонтерів, що кілька років поспіль приїздила чистити цвинтар та відновлювати надгробки.
Процес ексгумації в Пужниках має організувати фонд "Свобода і демократія", який очолює Міхал Дворчик. Він же є одним із авторів постанови Сейму про встановлення 11 липня Національного дня пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян ІІ Речі Посполитої.
