Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

 
Для створення колажу використано портрет Остафія Дашковича з роботи київського художника-баталіста Артура Орльонова

Один з перших організаторів українського воїнства - козацтва, герой народних дум та неперевершений розвідник, воїн, лицар, полководець. Народжений у середині XV сторіччя, від був учасником десятка битв, що визначили розвиток наших земель на сторіччя вперед.

Зміг з розрізнених воїнів створити злагоджені та добре навчені підрозділи, які були здатні на виконання військових задач високої складності. Власне, з цієї доби та за його участі слово "козак" стає широковідомим та утверджується на європейських теренах як явище.


У 1533 році він виголосив на Сеймі промову з проєктом розбудови на Дніпрі потужної військової бази, яка б захистила Європу. Остафій запропонував поставити на дніпрових порогах замок-січ, що б за допомогою найкращих українських воїнів стала нездоланною перешкодою для можливих загарбників.


Для нас пам'ять про Дашковича є важливою не лише через те, що це один з героїв української військової історії, але ще і тому, що надто багато символічно зв'язує 112-у бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ з цією постаттю.


Як за керівництва Остафія Дашкевича 500 років до того, наша бригада в 2022-му році формувалась переважно з добровольців, людей різних талантів, навичок та професій, які пішли захищати свою землю через те, що війна стояла на порозі, змогли швидко організуватись, навчитись та стати бойовим злагодженим організмом.

Прикметно, що зоною відповідальності бригади у різні періоди були, зокрема, землі Київщини, Черкащини, Чернігівщини.

А колись, наприкінці XV - початку XVI століть, коли, після років потрясінь, на цих землях залишалися тільки маленькі хутори і пасіки, майже без сіл, її ніхто не хотів брати ні за службу, ні у вислугу, то в 1503 році Великий князь Литовський і Руський Олександр Ягеллончик грамотою, даною на ім'я київського воєводи князя Дмитра Івановича Путятича, надав всю північну половину Переяславського повіту, по річкам Трубіж і Супій, у вислуги, дворянину своєму Дашку Івановичу.

Тоді ж його син, Остафій Дашко (Дашкович, Дашкевич), легендарний розвідник і воїн, організував з козацтва надійну лінію оборони від набігів саме тут, надав новий поштовх заселенню вказаних земель. Так швидко з'явились Басань, Биків і ще майже десяток сіл навколо. Великі маєтності перейшли спадкоємцям і активно розвивались. А за півтисячоліття ці землі обороняла 112-а окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович запам'ятався також як один з учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на р. Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства з усіма поселеннями аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Фактично визнавши себе "вічним данником Криму". Як ми знаємо, згодом козацькі загони ще не раз ходили військовими походами на Московщину, багато її попаливши. Зокрема, на початку XVII ст. це зробили козаки під проводом Костянтина Вишневецького, пізніше - Петра Конашевича-Сагайдачного.

Підрозділи нашої бригади, які працюють на різних напрямках фронту, знаходяться на півшляху до неї, можливо також колись дійдуть до Москви. 

Цікаво, що як і в підрозділах ТРО зараз, тоді козацький лідер міг також розраховувати лише на піхоту та легку кінноту (та і ту переважно приватну, як і "корчі" зараз). Зокрема, британець Джон Пейтон у реляції 1598 р. згадав його ім'я ("Остаф") саме в контексті обговорення питання: як захистити Річ Посполиту від татар (як зараз Європу від московитів).

Британець вважав, що ефективний спосіб показав черкаський староста Остаф, який утримував всю нижню частину Дніпра за допомогою кількох човнів, 2 тисяч піших вояків і 400 кінних (потрібних для доставки провіанту). Ну чим не ТРО? Вони, писав Пейтон, "могли затримати переправу великої армії, бо наражали її на значну небезпеку під час такої переправи". Отже, дійшла слава про лідера козаків і до Великої Британії.

Не дарма іменем видатного Остафія Дашковича названа тепер вулиця у Києві (міська влада застосувала не дуже популярну у істориків форму написання його прізвища: "Дашкевич"). Кошовий отаман був засновником колишнього села Воскресенка, де нині ця вулиця проходить.

Кожен з воїнів, який уславився спаленням Москви, має обов'язково бути увічнений в топоніміці українських населених пунктів, замінивши собою імперські-совкові.

І прикметно також, що формування 112-ї бригади відбулося у перші дні широкомасштабного російського вторгнення (в лютому 2022 року), саме недалеко від цієї київської вулиці названої на честь Остафія Дашковича.

Тоді через 112 ОБрТрО, що була єдиною київською бригадою, пройшли тисячі і тисячі добровольців, які стояли спочатку на захисті столиці, а пізніше брали й беруть участь у бойових діях по всій лінії фронту, від Києва до Миколаєва, Херсона, Лисичанська, Покровська, Лимана, Куп'янська, Сум тощо.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.