Перший єврей, який загинув за Україну

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: «Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака». Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.

 

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: "Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака". Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.

Ще раніше вдалось знайти в реєстрі УСС, який зберігався у архіві НТШ, згадку про січового стрільця Йосипа Литвака. Але без облікової картки до якої було там посилання. Прізвище одне й те ж, але імена – різні. Тому продовжував пошуки. І от недавно пощастило – вдалось відшукати в Центральному державному історичному архіві України, м. Львів некролог про загиблого січового стрільця Осипа Литвака, якого побратими поховали на єврейському кладовищі.

Виявилось, що перший єврей-доброволець, який загинув за Україну у модерну епоху був не галичанином, як абсолютна більшість його побратимів-українців в УСС. В некролозі, створеному на основі стрілецької облікової картки, зазначається – народився він у 1898 році на Волині. У місті Володимирі Волинському, яке тоді перебувало в складі московської імперії.

 

За фахом Осип Литвак був кравцем. Коли у 1916 році на звільнену від московської влади Волинь прийшли Січові стрільці, то почали розгортати там українське шкільництво для діток. І зустріли цього волинського єврея. Який вирішив, що його покликання – боротись за кращу долю українського народу в складі УСС. Що євреї загалом, що українці з Волині, м'яко кажучи, не спішили в той час долучатись добровольцями до українського легіону в складі Австро-Угорської армії.

А єврей Литвак був одним із перших. Зрозумів суть визвольної боротьби українського народу краще за багатьох своїх однолітків-українців в оточенні яких виростав на Волині. Та за багатьох своїх одновірців (відомо, що в УСС було ще 6-ро євреїв-галичан, а загалом у легіоні було 0,25% "віри мойсеєвої" від загального складу добровольців). Так, 9 березня 1916 року Осип став добровольцем УСС. Можливо ще був неповнолітнім і мав, як багато інших Січових стрільців, лише 17 років (дату народження встановити ще не вдалось, щоб це ствердити).

У той час УСС стояли на фронтових позиціях біля Бережан у сучасній Тернопільщині. Через пів року після свого зголошення Литвак "помер наслідком рани в груди". Тобто був поранений, можливо в боях на горі Лисоні. І від отриманої травми закінчив своє земне життя в одному із шпиталів поблизу фронту. Січові Стрільці поховали свого побратима-єврея "в Рогатині на жидівському кладовищі".

Похорони здійснено "з великими почестями". В некролозі зазначалось: "сотня стрільців, офіцирський корпус і музика відпроводили його на вічний спочинок, далеко від рідної української Волині".

Наша честь вимагає від нас пам'ятати про кожного загиблого в боротьбі за Україну. Сподіваюсь, що колись вдасться знайти більше інформації про Осипа Литвака, його дитинство і юність на Волині. Можливо й могилу. І пам'ять про цього українського Героя буде вічною. Слава Україні!

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.