Станція Маневичі. Коли насправді заснували селище?

Залізничний вокзал у Маневичах

wikipedia.org

Початок 90-х – то був буремний і специфічний період. Попри кардинальні суспільно-політичні трансформації і зміну державності, на той час лишалися такі сфери, до яких нові віяння ще не дісталися. Серед них – краєзнавство. Сьогодні достатньо прочитати кілька тодішніх краєзнавчих видань, щоб зрозуміти, що значних змін з часів "розвинутого соціалізму" на той час ще не відбулося.

Про інтернет тоді ще ніхто й не чув, то ж доступ до інформації, яка могла б пролити світло на краєзнавчі теми, був надто обмежений. Під час святкування 100-річчя Маневич утвердився наратив, що "Маневичі виникли у 1892 році як залізнична станція у зв'язку з будівництвом залізниці Ковель-Сарни". Ця інформація транслювалася останні 32 роки і до сьогодні міститься на офіційному сайті Маневицької селищної ради.

Дійсно, саме такими й були обставини і причини виникнення Маневич: поселення виникло разом із залізничною станцією, але чи все тут гаразд з датою?

З появою інтернету з'явилася можливість дізнаватися про історію виникнення Маневич з різних інформаційних джерел. Навіть при поверхневому ознайомленні з історією будівництва залізниці, на якій виникло селище, стає зрозуміло, що офіційно прийнята дата виникнення Маневич і хронологія будівництва залізничної магістралі абсолютно не корелюють між собою.

А все тому, що історія появи цієї залізниці досить детально зафіксована, описана і опублікована. Якщо звести до кількох слів, то варто запам'ятати буквально кілька дат: рішення про будівництво залізниці Київ‒Ковель було прийняте у 1899 році. Будівництво розпочалося в 1900-му і повністю завершилося в березні 1902 року, а в жовтні було підписано кінцевий акт введення залізниці в експлуатацію.

До речі, цієї хронології не заперечує (і навіть повторює) Маневицький краєзнавчий музей, який став моїм опонентом у цій дискусії і відстоює достовірність сьогоднішньої офіційної дати виникнення Маневич. Але в цьому контексті теза, що Маневичі "виникли у 1892 році як залізнична станція у зв'язку з будівництвом залізниці", сприймається як невірогідна, так як жодне будівництво в той час не велося, а розпочалося лише через 8 років.

Коли ми вперше, наприкінці 2018 року, озвучили у соцмережах історичні факти щодо появи залізниці і висловили сумніви щодо офіційно встановленого віку селища, директор Маневицького краєзнавчого музею спростував наші припущення, стверджуючи, що виникнення Маневич у 1892-му – факт незаперечний і підтверджений історичними джерелами.

Від того часу від опонента доводилося чути щонайменше три версії виникнення Маневич, і всі стосувалися саме 1892 року: вирубка лісу, про яку згадує енциклопедія "Історія міст і сіл Української РСР", сільськогосподарська діяльність мешканців села Маневичі (тепер – Прилісне), про яку згадували якісь старожили. Про третю версію я вперше довідався лише влітку 2024-го. Її озвучив директор краєзнавчого музею в анонсі нової книги, присвяченої історії Маневич, де стверджується, що на місці сучасних Маневич у 1892 році з'явилося поселення геологів, які займалися геологічною розвідкою території під будівництво залізниці та вивчали особливості ґрунтів Волинського Полісся.

Кожна з цих версій зводиться до ведення на цій території якоїсь діяльності (сільськогосподарської, будівельної чи інженерно-розвідувальної) щонайменше за 7 років до прийняття рішення про будівництво залізниці. Не відомо, яку із них директор музею вважає основною (тим більше, жодна з них не підтверджена документами), але жодна з них, на мою думку, не може бути підставою для початку датування Маневич. Як відомо, в Україні історична наука стверджує, що датою виникнення населеного пункту слід вважати першу згадку про нього в писемних джерелах.

Наприклад, кандидат історичних наук, колишній завідувач кафедри історії України Київського університету ім. Бориса Грінченка професор Віталій Михайловський вказує, що це твердження "аксіоматичне і його застосовують практично в усіх працях, присвячених проблематиці літочислення населених пунктів". Цього принципу також дотримувалися і радянські історики, про що свідчить вище згадане радянське енциклопедичне видання, яке десятиліттями було найбільш авторитетним джерелом інформації під час датування населених пунктів.

Нагадаю, що саме на нього посилається Маневицький краєзнавчий музей, дивно називаючи його при цьому "першоджерелом". Окрім цього принципу, сучасні дослідники наголошують на ще одному критерії – чиннику безперервності існування поселення. Про це у своїх працях стверджують, зокрема, українська історикиня та дослідниця проблем історичної регіоналістики України, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України професор Ярослава Верменич та кандидат історичних наук, учений секретар відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України і відповідальний секретар Всеукраїнської спілки краєзнавців Володимир Дмитрук.

Торкаючись теми першої писемної згадки про населений пункт, варто чітко визначити поняття населеного пункту. Отож, згідно зі ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України", населеним пунктом є компактно заселене місце проживання людей, що утворилося внаслідок історичних традицій, господарської та іншої діяльності, має сталий склад населення, власну назву та відокремлену територію із встановленими межами.

Тож, навіть якщо припустити, що у 1892 році на місці сучасних Маневич і велася якась діяльність – чи то вирубка лісу, чи випас худоби або геологічна експедиція, підстав вважати, що це було заснування населеного пункту, немає. Жоден із таких видів діяльності не передбачав ні постійного населення, ні власної назви поселення, ні відокремленої території із встановленими межами. Природньо, що жодних документальних свідчень про існування поселення на місці сучасних Маневич не лише у 1892 році, але й у 1892‒1902 роках, немає.

Натомість, існують документальні докази, які підтверджують, що ніякого поселення на місці сучасних Маневич не було навіть у 1899-му. На це прямо вказує інформація з видання "Список населенных пунктов Волынской губернии", виданого у 1899 році Волинським губернським статистичним управлінням. У ньому вказане лише село Маневичі (тепер – Прилісне), в якому проживали 1016 мешканців. В переліку, на цій же сторінці, вказані поселення, в яких у тому році проживали 8, 5 і навіть 4 мешканці. Версія краєзнавчого музею, що Маневичі на той час вже існували 7 років, на тлі цього історичного джерела виглядає неправдоподібною.

Також легко спростовується несподівана і вперше озвучена опонентами версія про появу на місці Маневич у 1892 році поселення геологів, які займалися геологічною розвідкою території під будівництво залізниці. Справа в тому, що геологічні дослідження цієї території, пов'язані з будівництвом залізниці, дійсно проводилися, до того ж вони чудово задокументовані.

Отож, наступного року після прийняття рішення про будівництво залізниці Київ‒Ковель, тобто у 1900-му, Геологічний комітет Російської імперії доручив це зробити видатному вченому, академіку Павлу Тутковському. Вчений провів цю розвідку влітку того ж року, але до початку осені встиг реалізувати лише 79% запланованих робіт, то ж продовжив роботу влітку 1901 році. Про це він особисто пише в "Известиях геологического комитета" за 1902 рік. (т. XXI, №5‒6). Повністю його звіт під назвою "Геологические исследования вдоль строящейся Киево-Ковельской железной дороги" був опублікований у тому ж виданні лише у 1902-му, тобто в році, коли залізниця була здана в експлуатацію.

Окрім того, Павло Тутковський на початку ХХ ст. чітко зазначає, що "великі площі вздовж залізниці, яка будується, геологи ще ніколи не досліджували і про їхню геологічну будову існували лише більш чи менш вірогідні припущення". При цьому він вказує безпосередньо на залізничній магістралі лише чотири місця, які досліджувалися геологами у ХІХ ст. Але околиць Маневич (а тим більше – згадки про ціле поселення геологів) серед них немає.

В метриках перші жителі (а точніше працівники залізничної станції) зʼявляються лише у 1903 році. В клірових відомостях "ст. Маневичі" вони згадуються у 1901-му в парафії с. Оконськ і у 1902-му – в парафії с. Маневичі (тепер – Прилісне). Парафія с. Маневичі (тепер – Прилісне) продала землю під будівництво залізничного вокзалу ст. Маневичі.

Як окремий населений пункт "ст. Маневичі" стає приписаний до парафії Оконськ лише з 1909 р. Попри офіційну статистику від 1906 року, частка православного і католицького населення на станції Маневичі була мізерною - приблизно 20 осіб православного і до 5 осіб римо-католицького віросповідання. Більшість населення становили євреї, для яких саме початок функціонування станції у 1902 року став причиною почати тут економічну діяльність.

Фактично, 1892 року у цьому контексті згадується лише в одному джерелі – енциклопедичному виданні "Історія міст і сіл Української РСР", виданому понад 50 років тому. Це дійсно фундаментальне 26-томне видання на багато років стало хрестоматійним джерелом знань для кількох поколінь українських істориків і краєзнавців. Саме на це видання і посилається сьогодні директор Маневицького краєзнавчого музею, стверджуючи його незаперечність і достовірність.

Однак, виданий у 1970 році том "Волинська область" вже давно морально і предметно застарів. Сучасні історики вказують на серйозні недоліки і вади видання, його надмірну заідеологізованість, комуністичні наративи, мовчазне ігнорування або ж перекручування невигідних для тодішніх авторів та упорядників енциклопедії фактів і подій та цілу низку неточностей, спричинених багатьма об'єктивними і суб'єктивними причинами. Від часу появи цього видання минуло не лише понад пів століття, але й кардинально змінилася країна, в якій ми живемо.

За цей час з'явилися нові дослідження, стали доступними раніше невідомі джерела, в усьому світі були оцифровані величезні обсяги документів, які за допомогою новітніх технологій стали доступними для будь-якого дослідника. Наприклад, доктор історичних наук, проф. Валентина Бездрабко стверджує, що "залучення до наукового обігу окремих фактів, суджень, висновків, що містяться в "ІМіС УРСР" можливе лише за умови їх верифікації за іншими історичними джерелами.

Натомість кандидат історичних наук і авторка монографії, присвяченій процесові створення цього багатотомника, Олена Черняхівська чітко стверджує, що "зважаючи на результати новітніх досліджень, потребують перегляду "канонізовані" багатотомником дати заснувань певних населених пунктів".

"ІМіС УРСР" наводить дати перших писемних згадок абсолютної більшості населених пунктів. Правда, зустрічаються й такі випадки, коли видання повністю ігнорує цю інформацію. Зокрема, у статтях, присвячених історичним поселенням і колишнім волинським містечкам Троянівка і Мельниця – взагалі відсутня будь-яка інформація про їхнє виникнення чи першу згадку. Однак, для решти волинських населених пунктів дати їхньої першої згадки на десятиліття стали "канонічними".

Але не слід думати, що усі вказані у виданні дати досі ніхто не насмілився поставити під сумнів, особливо враховуючи той факт, що загалом наратив енциклопедії сприймається не лише як історичний довідник, але й як радянська пропаганда. Складно сказати, скільки волинських поселень все ж переглянули датування "ІМіС УРСР" і визнали його хибним. Як прецедент, наведу лише кілька прикладів.

Наприклад, перша згадка про селище Локачі, згідно з "ІМіС УРСР", датується 1542 роком. Однак, з часом дослідники виявили документи, які підтверджують більш ранню згадку про містечко – у 1508-му. Таким чином Локачі, у 2008 році офіційно відсвяткували своє 500-ліття, а у 2018-му – 510-ліття. Оновлена дата про першу згадку міститься тепер і в історичній довідці на офіційному сайті Локачинської громади.

Не менш показовий приклад можна навести і у випадку Ковеля. Радянська енциклопедія вказує, що перша письмова згадка про місто датується 1310 р. Виявилося, що радянські автори енциклопедії реанімували інформацію з видання "Живописная Россия" за 1897 року, де зазначалося, що такою є начебто перша писемна згадка про місто. Однак згодом краєзнавцям вдалося довести, що згаданий рік не має жодного відношення до волинського Ковеля, а першою письмовою згадкою про місто є 1518 рік, коли грамотою польського короля Сигізмунда І йому було надане Магдебурзьке право.

Тобто, місто виявилося насправді на 200 років молодшим. Попри аргументи, що офіційна дата заснування міста є фейком, міська влада у 2010 році все ж гучно відзначила міфічне 700-річчя міста, повністю ігноруючи протести краєзнавців. Правда, після псевдоювілею цю легендарну дату намагаються публічно не згадувати, а на офіційному сайті Ковельської міської ради дати "1310" вже не видно. Міська влада в історичній довідці почала вказувати лише 1518 рік.

Щодо Маневич, то "ІМіС УРСР" чітко не вказує дату першої згадки про селище, а лише неоднозначно повідомляє, що "у 1892 році в районі сучасного селища Маневичі розпочали вирубувати ліс для прокладання залізниці і приступили до її будівництва". Беручи до уваги хронологію будівництва залізниці, це твердження виглядає досить непереконливо, до того ж автори статті не вказують джерело такого датування. Щоправда, у наступному реченні "за перші чотири роки існування станції в селищі вже було 16 дворів і 127 чоловік" автори вже посилаються на статистичний довідник 1906 року, що абсолютно збігається з історичною хронологією.

Можна припускати, що автори, вказуючи 1892 рік, користувалися або неперевіреними даними, або сталася просто механічна одруківка, яку ніхто не спростував.

Окрім того, ознайомлюючись зі статтею "Маневичі" читач помічає не лише ідеологічно застарілі оціночні наративи комуністичної ідеології (як-от, "панування буржуазії і поміщиків тривало аж до знаменних вересневих днів 1939 року", "про непереборне прагнення трудящих селища до визволення від соціального і національного гніту свідчить радість, з якою вони зустріли воїнів Червоної Армії", "у 1939 році збулася мрія трудящих про возз'єднання з Радянською Україною і в селищі почало налагоджуватись нормальне життя", "щасливо і заможно живуть трудящі Маневичів.

Окрилені ідеями Комуністичної партії, вони роблять все, щоб внести гідний вклад у справу побудови комунізму в нашій країні"), але й очевидні неправдиві дані і маніпуляції. Наприклад, автори статті пишуть про мародерство німецько-австрійської армії під час І світової війни. Висвітлюючи польський період історії селища вони розповідають про заборону української мови, функціонування однокласної школи, вдаються до цинічної брехні про голод 1924 року і допомогу хлібом від радянських людей, яку польська влада намагалася не допустити, стверджують, що економічний і культурний розвиток Маневич до 1939 року був затриманий.

Описуючи події після вторгнення Червоної армії і встановлення радянської влади, "ІМіС УРСР" продовжує брехати про створення у 1939-1940 рр. рибгоспу, зростання кількості робітників на паркетній фабриці, відкриття дитячого санаторію, семирічної школи, будинку культури. Серед досягнень післявоєнного часу читачі дізнаються, що до 1970 року у центрі Маневич був відкритий парк відпочинку і газифіковано 213 квартир. Усі ці "факти" або не мають підтверджень в історичних джерелах, або ж легко ними спростовуються.

Підсумовуючи, пропонуємо визнати, що згаданий в статті "Маневичі" "Історії міст і сіл Української РСР" 1892 рік, з огляду на відсутність підтверджених джерел і суперечливість наведених фактів, не може вважатися роком виникнення Маневич. Пропонуємо також визнати, що дотепер не представлено жодних доказів існування населеного пункту на місці сьогоднішніх Маневич у 1892‒1902 рр.

Враховуючи, що виникнення Маневич пов'язане з будівництвом Києво-Ковельської залізниці та створенням станції, а також беручи до уваги хронологію будівництва цієї залізничної магістралі та загальноприйняту методику датування населених пунктів, пропоную вважати роком виникнення Маневич 1902 рік, тобто рік здачі в експлуатацію залізничної станції Маневичі.