Зупиніться!

Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експерементувати: чи цього разу Польща капітулює за 28 днів, чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.

 

У 1918 році українська державність вистояла, але впала за пару років.

З одного боку перли більшовики (спеціалісти кажуть про 1 000 000 багнетів).

З іншого - поляки. Союзники надали їм зброю для боротьби з більшовиками, але вона була використана для окупації населених українцями Галичини та Волині. Жодного міжнародного мандату для військової окупації українських земель Пілсудський не мав.

А ще були румуни, денікінці, власна українська отаманщина…

Україна впала у 1921 році. Її поділили між собою Польща Пілсудського та Росія Леніна. Потроху українського пирога дісталося Румунії та Чехословаччині.

Потім СРСР використав підневільних українців як мобілізаційний ресурс.

У 1939 році Польща капіталювала за 28 днів.

У 1945 році Польща отримала радянські танки по всій своїй території.

Можливо це урок? Можливо краще мати кремлівські танки під Бахмутом, а не під Вроцлавом?

Цей урок дуже добре засвоїло покоління, яке пережило ту війну - покоління Яцека Куроня, Анни Валентинович, покоління Солідарності.

Вони чітко розуміли звʼязок між причинами і наслідками: помилки Польщі Пілсудського коштували їм втрати державності, втрати суверенності, перетворило на сателіта Імперії Зла.

Вони усвідомлювали, що незалежність Польщі у 1918 році відбулася коштом Української незалежності.

І що цей борг треба віддавати.

Яцек Куронь писав: "Польща двічі завадила незалежності України в ХХ столітті. Вперше - внаслідок перемоги в 1918 році над Українською Галицькою Армією, вдруге - внаслідок Ризької угоди". Україна ніколи не мала цього гріха перед Польщею - українці ніколи не ставали на шляху польської незалежності.

Саме тому це покоління так поспішало першими визнати незалежність України у 1991 році.

Це була символічна сплата старого боргу українцям.

А от тепер - прийшов час платити не лише символічно.

Втрата державності коштувала українцям мільйонів життів.

Причиною того серед багатьох причин було і те про що писав Куронь: Польща два рази встала на шляху української незалежності.

І це також вимагає не тільки слів, але й дій. Звичайно, якщо поляки не зичуть собі знову російські танки під Вроцлавом.

Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експерементувати: чи цього разу Польща капітулює за 28 днів, чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.

Те, що сьогодні польські політики - незалежно від політичного спектру, і праві, і ліві, і ті, що між ними - вдаються до мови шантажу, є огидним і потенційно небезпечним.

Зупиніться!

Ціною української Незалежності. Чи окуповувала Польща Україну?

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.