Друга чеченська війна. Коли почалась і чи закінчилася?

30 вересня 1999 року, тобто рівно чверть століття тому, почалася Друга російсько-чеченська війна. В усякому разі можна констатувати, що того дня російські війська приступили до повномасштабного наземного вторгнення в Чеченську Республіку Ічкерія.

 
Російські війська на марші, 2 жовтня 1999 року
adiosvoboda.org

30 вересня 1999 року, тобто рівно чверть століття тому, почалася Друга російсько-чеченська війна. В усякому разі можна констатувати, що того дня російські війська приступили до повномасштабного наземного вторгнення в ЧРІ.

Досить часто непросто датувати початок і кінець політичного процесу, який ми називаємо "війна".

Навіть з приводу датування початку теперішньої російсько-української війни й досі сперечаються. По-перше, періодично доводиться поправляти, що війна у нас з 2014-го, а не 2022-го. А по-друге, залишається дискусійною точна дата в межах того ж 2014-го.

20 лютого, як зазначено в українському законодавстві? Можливо. Але реально того дня у Криму не було явних проявів власне збройної агресії. А приховані можна згадати і до цієї "медальної" дати.

Вибір хронологічних меж війни - це також елемент війни, війни інформаційної.

Стосовно Другої російсько-чеченської часто можна побачити датування 07.08.1999 - 16.04.2009. Це суто російська оптика. Нижня хронологічна межа має вказати, що РФ не нападала, а оборонялася від нападу. Верхня - позбавити суб'єктності противника, адже вона приурочує завершення війни не до якоїсь взаємодії протиборчих сторін, а до бюрократичного рішення Москви про скасування режиму Контртерористичної операції (КТО).

Що відбулося 7 серпня я вже писав у попередньому матеріалі. Про 16 квітня більш розлогих коментарів ситуація не потребує. Ані Путін, ані тодішній президент Медведєв, ані Рамзан Кадиров ні в 2009-му, ні пізніше, акту капітуляції ні від кого не приймали.

У чеченців своя думка щодо датування війни. На початку жовтня 1999-го Парламент ЧРІ своєю постановою визначив дату початку російської агресії 27 липня того ж року. Раціо такого рішення полягало в тому, щоб заперечити російський наратив про "чеченське вторгнення 7 серпня" як початок війни. Хоча насправді "мала війна" на прикордонні РФ з ЧРІ (із взаємними обстрілами, рейдами і диверсіями) тривала у 1999 році щонайменше з травня. Згаданого 27 липня був один з епізодів цього протистояння.

Можна сказати, що стан гібридної війни Росії проти незалежної Чечні мав практично перманентний характер з 1991 року. Але ж "гібридна війна" - поняття безкінечно еластичне. Любитель символізму Аслан Масхадов у 1997-му встановив день 12 травня як щорічне свято на честь завершення 400-річної (!) війни між Росією та Чечнею. Треба визнати, українці також полюбляють розширювати хронологічні рамки своєї боротьби суттєво вглиб історії.

А що ж із завершенням розпочатої у 1999-му війни? Регулярні бойові дії - за участі великих загонів, здатних контролювати і обороняти великі населені пункти, - припинилися вже навесні 2000 року. Але досвід першої війни підказував, що це ще не кінець.

З точки зору ічкерійської політичної еміграції та сил, які продовжують боротьбу в Україні, Сирії та на Кавказі нині, війна не припинялася й досі триває. Враховуючи актуальний стан Чечні, позиція не надто переконлива. Організоване збройне підпілля розгромлене. Останній амір - Аслан Бютукаєв - загинув на початку 2021 року. Та й воював він останні роки вже під знаменами Ісламської Держави, а не ЧРІ.

Колишній міністр закордонних справ ЧРІ Ільяс Ахмадов писав, що датою чеченської поразки можна вважати зникнення самого суб'єкта конфлікту - Ічкерії. Адже її захисники у 2007 році відреклися від національної державності і далі воювали як моджахеди Імарату Кавказ. А це вже інша війна.

Та зрештою справа Імарату згасла, а справа Ічкерії навпаки - відродилася. І тепер чеченці борються проти загарбника знову під прапорами Дудаєва і Масхадова. Щоправда, поки лише в Україні. Тож історія ця все ще триває, а дату завершення своєї війни з агресором чеченцям належить визначити самим, колись у майбутньому.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.