Сергій Король. Приклад гідного військового командира
"Військове лідерство – це не про амбітність когось, а про відповідальність за кожного", - вважає військовий капелан Андрій Зелінський. Що може спонукати одну людину охоче слідувати за іншою? Які якості та вміння притаманні хорошому воєначальнику? Російсько-українська війна сприяла консолідації української нації та стала полем для появи покоління військових авторитетів. Серед них легендарний командир – Сергій Король з позивним "Махно".
"Військове лідерство – це не про амбітність когось, а про відповідальність за кожного", - вважає військовий капелан Андрій Зелінський. Що може спонукати одну людину охоче слідувати за іншою? Які якості та вміння притаманні хорошому воєначальнику? Командирами народжуються? Вони "плекаються" в лоні сім'ї? Чи зростаються силами свого життєвого та військового досвіду?
Російсько-українська війна, попри всю свою несправедливість, сприяла консолідації української нації та стала полем для появи покоління військових авторитетів, які так полюбились солдатам. Серед них легендарний командир – Сергій Король з позивним "Махно".
Сергій Король народився 1 жовтня 1970 року в місті Тернополі у сім'ї українських переселенців з Холмщини. Рідна сестра Олена Шестопалко стверджує, що саме сім'я мала значний вплив на становлення особистості брата: "Батьки для нього, сім'я для нього – це було щось сакральне… Думаю вони прищепили йому ту любов до життя і до людей, і якусь ту доброту, і водночас таку мужність". Батько Володимир Артемович, в професійному житті – начальник управління механізації тресту Тернопільміськбуд, серйозний та відповідальний, був авторитетом для усієї сім'ї. Мати Олександра Василівна, начальник відділу кадрів ПМК Облспоживспілки, водночас лагідна та добра у родинному колі.
В сім'ї панувала атмосфера довіри та взаєморозуміння між батьками та дітьми. Змалечку їм прищепили відкритість у спілкуванні, вміння висловлювати свою позицію та шукати вірне рішення. Олена визнає: "Ми могли домовлятися про все, ми могли з батьками обговорювати різні моменти життєві, з ними радитися, вони нам підказували все, що нам потрібно, якось нас зкориговували".
Загальну освіту здобув у середній школі № 9 міста Тернополя. В силу свого характеру, вміння спілкуватись, співпереживати та прийти в будь-який момент на допомогу, Сергій Король став негласним лідером в класі, опорою та захистом для рідної сестри.
Сестра з теплом пригадує: "От я ще в школі пам'ятаю, коли в мене були змагання… мені прийшлось бігти якусь таку естафету. І от він прийшов на ці змагання разом зі мною. І от я бігла по правій доріжці. І от він цю всю мою дистанцію біг прямо разом зі мною. Мене підтримував, підбадьорював. Потрібні слова говорив, щоб я не сходила з дистанції і бігла, і прибігла як найшвидше. Він мене підтримував. І от це в мене таке відчуття, що він цю дистанцію біг біля мене на протязі всього мого життя".
У шкільні роки на першому місці для нього був спорт, серед якого –стрибки з трампліну на лижах, веслування на байдарках, біг. Був неодноразовим учасником спортивних змагань. Саме в шкільні роки проявився інтерес Сергія до військової справи, розповідає Олена: "Він якісь доставав такі журнали про військову техніку. Щось такого плану. Це його цікавило завжди. І якщо зараз підняти, там лишилися ще навіть зошити його шкільні, то можна побачити, що на полях він малював якісь танчики, солдатиків". Важливий вплив у колі найближчих родичів на вибір професії здійснював особистим прикладом його дядько – Мирон Васильович Павлишин, генерал-лейтенант Начальник військ зв'язку Збройних Сил СРСР.
Після завершення 10 класу Сергій Король здійснив першу спробу поступити на військову спеціальність в Рязанське військове училище. Намагання не увінчалось успіхом в силу власних патріотичних переконань. У той час з Тернополя поїхало поступати 4 хлопців, серед яких – Сергій Король. Проживали вони у військовому таборі, де готувались до здачі фізичних нормативів та екзаменів. "І ось одного ранку хлопці стали, пішли помитися… І коли побачили один одного вони привіталися: "Слава Україні!", "Героям слава!". Ще це був 1987 рік. Рязань. Після цих таких привітань їх "попросили" поїхати назад додому", - сміється сестра.
Успішно здавши вступні іспити, 1 серпня 1988 року, Сергій Король став курсантом Полтавського вищого військового командного училища зв'язку. Навчальний заклад був закритого типу, курсантам заборонялось покидати межі училища без дозволу, зв'язок з родиною підтримував під час приїзду на канікули та через листування.
Учбовий процес будувався навколо фізичної та військової підготовки, теоретичних дисциплін. "Я пригадую, що він дуже похудав. Коли приїхали, ну це просто ми його не впізнали… навчання і оця вся атмосфера військова, і оце закритий цей простір, і притирка один до одного, і це все… такий стрес для нього був дуже", - пригадує присягу брата Олена.
Сергій Король поступово здобув авторитет серед однокурсників. У роки навчання в училищі проявилось бажання захищати слабших та загострене відчуття справедливості, розповідає сестра: " Це був… скоріше, що це був третій курс навчання. Коли хлопці були в "увальнєнії", вони потрапили в таку ситуацію, що на якійсь із дискотек відбулася бійка. І от коли хлопці-курсанти побачили, що вони опинилися в значній меншості від суперників, вони вирішили грубо кажучи, втекти, щоби не виникло більших проблем…
Сергій відірвавшись досить далеко від тих, хто його наздоганяв, обернувся і побачив, що його друга практично вже наздогнали і що він там лишився один. І він приймає рішення не залишати свого друга, а вернутися… Тобто прийняти удар на себе… дуже йому там прийшлось не солодко. От скажемо так, що після цього всього інциденту він потрапив в госпіталь, де провів біля трьох місяців".
24 липня 1992 року, у званні лейтенанта, Сергій Король зарахований на службу в 14 окремий батальйон 5 дивізії Національної гвардії України на посаду командира взводу зв'язку роти бойового забезпечення. Згодом, у 1994 році піднімається у званні до старшого лейтенанта, у 2000 році – капітана. 1997 року пішов на підвищення на посаду Начальника зв'язку.
Командуючи взводом, а згодом ротою Сергій Король проявляв, на думку друга і побратима Андрія Гащака, "вміння самоорганізуватися, організувати кругом себе людей", що допомагало йому в рамках власного військового підрозділу досягти необхідного результату в роботі. Важливу роль у комунікації з солдатами у командира відігравав "власний приклад". При виконанні завдань не завжди слідував прийнятим в рамках військового статуту нормам.
Андрій констатує: "Ну любив він всі такі, як правильно сказати, трудності, а от певні завдання, він виконував в своєму розумінні, по своєму… Він завжди хотів на крок вперед йти, бо це правильно, умовно кажучи, для виконання якихось певних бойових завдань, якоїсь такої службової діяльності. Старався якісь вносити такі, не то що "батярські", а такі певні нестандартні методи".
Віталій Третяк, друг та побратим Сергія Короля, відзначає його постійну роботу над собою, прагнення до перемоги, індивідуальної та підрозділу: "Настільки людина, якщо починає чимось займатися, то досконало хоче всього і перемогти хоче завжди. Це такий дух переможця. І в роті всі ці речі відчували і за ним тягнулися. Він був авторитетом для кожного. Навіть для старших і за віком, і за званням".
Пригадує один з футбольних матчів, що проходив в межах військової частини: "Раз грали до того моменту, поки Сергій ногу не зламав! Не було в нас воріт якихось, ми ставили 30-ти кілограмові гирі замість воріт. І ситуація була така спірна – м'яч пролетів над гирею і якби була вища штанга, міг залетіти, а міг не залетіти. І почався спір – було чи ні. В результаті нашого з ним спору Сергій трошки "психанув" і ту гирю посунув".
Самовдосконалення Сергій Король проявляв у вивченні та аналізі тактичних нововведень. "Ми получали зброю от наприклад так. І носіння зброї завжди було на ремінь… То він придумав той двохточковий щоби був", - зауважує Андрій Гащак.
Виконуючи завдання військової служби, брав участь у здійсненні спеціальних доручень. Зокрема в 1997 – 1999 роках – співучасник операцій прикордонників по затриманню груп осіб, що здійснювали незаконні перевезення через українсько-молдавський кордон. 1998 року залучений до ліквідації наслідків повені на Закарпатті в районі населених пунктів Тересва – Тячів.
У зв'язку із розформуванням 14 окремого батальйону спеціального призначення 5 дивізії Національної гвардії України у 2000 році Сергій Король звільнився з дійсної військової служби в запас Збройних Сил України. Вирішив зайнятись підприємницькою діяльністю, став директором товариства з обмеженою відповідальністю.
Любов до всього, що втілює українську ідентичність – одна з ключових рис Сергія Короля на протязі всього життя. "Все українське найкраще! Люди, країна. Цій країні нічого не бракує: в нас є гори, в нас є Карпати, у нас є море, у нас степи, у нас пустеля є. У нас є все. Як не любити цю країну?", - переповідає думки друга Віталій Третьяк. В часи, коли українська культура перебувала під тиском російського "експорту", Сергій насолоджувався і черпав натхнення в українських рок-гуртах ("ВВ", "Океан Ельзи", "Брати Гадюкіни" тощо) та окремих зразках українського кінематографу ("Пропала грамота").
У спірних ситуаціях та конфліктах використовував характерну українську лайку, сміється, розповідаючи, Андрій Гащак: "В нього я не пам'ятаю, щоб матом покривав якусь там людину… Такого не було. Ні. Я за життя таке не пам'ятаю. Я тепер от згадую так, в нього якесь таке "ганебний", "потворний", якісь слова такі. Де він то хапав? В ті часи якось інакше було. Та "руска" попса. А в нього таке, проукраїнські групи і особливо такі революційні такі. В нього оце проскакувало. Постійно ті всякі слова такі… "реп'ях на тілі України", такі от вислови в нього були".
Щирий патріотизм та бажанням захищати Україну підштовхнули Сергія Короля з початком російської агресії в 2014 – 2015 роках стати добровольцем та повернутись до військової служби. 4 вересня 2014 року, перебуваючи у званні капітана на посаді заступника командира стрілецької роти по роботі з особовим складом 6 батальйону територіальної оборони "Збруч", а з 10 грудня 2014 року – командира мотопіхотної роти 6 окремого мотопіхотного батальйону "Збруч" 128 окремої гірськопіхотної бригади, брав участь у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності на Півдні та Сході України.
Друг і побратим Ігор Дрозд пригадує: "Це, скажемо, була найкраща рота завдяки йому. І я не перебільшую – це була краща рота в нашому підрозділі. Деякі були напружені бойові завдання призначені командуванням. То туди висувалася рота Сергія Короля. І завжди всі завдання вони виконували на відмінно".
У вересні 2014 – лютому 2015 років Сергій Король разом із бойовим підрозділом в Херсонській області на межі з Кримом, забезпечував охорону перекритих дамб для постачання води до окупованого півострова від ворожих ДРГ, захищав прохідні ділянки від потенційного прориву зосереджених сил противника.
Відсутність активних бойових дій командир вирішив використати як можливість для фізичної та тактичної підготовки власної бойової одиниці. "Де сховатись, куди втекти, як собі життя зберегти. Оце було основне. Зараз воно підтягнуте в армії. Раніше цього не було. І Сергій почав це робити… Навчав наступати, навчав оборонятися, навчав все… Він готувався до бою, готувався до війни", - згадує його друг та побратим Юрій Кравчук.
У цей час виник позивний командира. "Самі розумієте, це були добровольці, мобілізовані. В кожного там, не знаючи що таке армія… Каже: "Це капець якийсь! Це махновці! Це не військовослужбовці! Це махновці!". І назвали рота "Махно". Ну от. Хто очолює роту? "Махно". Роту "Махно", очолює "Махно"", - розповідає Ігор Дрозд.
В лютому 2015 року Сергій Король разом із ротою направлений на позиції поблизу села Гранітне Волноваського району Донецької області для оборони підходів до Маріуполя, де й завершив службу, будучи демобілізованим 15 травня 2015 року. При підготовці бойових позицій трапилась ситуація, яка на думку Ігоря Дрозда, характеризує командира "Махно" як людину та військового:
"Генерали на карті намалювали позиції. Карта є карта. Це папір. Яка не показує там сильно рельєф і так далі… Приїхали інженера з технікою копати ті позиції. Вийшов Сергій Король і вигнав їх. І сказав: "Ви не будете тут копати позиції, тому, що це не правильно". Ну так в двох словах позиції мають бути десь на верху на якісь височині щоби підходи були знизу. А ті хотіли почати десь в якійсь ямі, в низині, копати ті позиції, в яких не було ніякого сенсу і загроза для особового складу і так далі. Вони казали: "Це наказ командувача". А він: "Ні, не буде. Це загроза для людей".
Ті передзвонили командуючому. Пів години прилетів генерал. Сам особисто. Я як раз при тому присутній був. Ну і він був, як це слово "возмущон": "Хто тут, хто тут відміняє мої накази?!". Виходить Сергій Король, дивлячись в очі каже: "Я!". Це дуже велика рідкість. Ну мало хто так може вийти і сказати… І командувач каже: "А що не так?". І він показує: "Я вважаю, що правильно буде там". І командувач погодився".
Оскільки "в першу чергу для нього були люди", командир "Махно" проявляв сміливість особисто протистояти неправильним судженням вищого керівництва, рішення щодо виконання бойових завдання приймав зважено. Юрій Кравчук підсумовує: "Розумієте, він все розраховував наперед. Всю ніч провів, розрахунки робив, що йому рано робити. Оце коли, бо в армії воюють головою. Потім йде зброя. Спочатку голова, потім зброя. Він зберіг особовий склад, коли він продумував як рано його збережеш, коли ти рано продумав, куди тобі йти, як тобі захищатися, все розказав по позиціях. Особовий склад буде збережений".
Характеризуючи бойовий досвід роти "Махно" на позиціях поблизу села Гранітне Юрій визнає: "От там бої йшли. Не такі сильні і інтенсивні, як зараз. Розумієте, це зовсім не та війна, що раніше було. От. Але це був початок". Водночас, пригадує неодноразові спроби ворога підійти ближче до наших позицій, роботу танку, прильоти снарядів.
Під час одного з них – ворогу вдалось розбити "зеушку": "Сергій перший туди побіг. Слава Богу, особовий склад сховався. Вони не загинули, але установка, установка була розбита. Сергій був там перший. Хоча, скажем так, по статуту він не повинен був цього робити. Він мав би когось відправити, а самому продовжувати управляти з ротного опорного пункту. Але Сергій мусив це зробити сам", - доповнює історію Ігор Дрозд.
З початком повномасштабної фази російсько-української війни, 25 лютого 2022 року призваний на військову службу відповідно до Указу Президента України "Про загальну мобілізацію", у званні капітана на посаду командира 2 роти 83 батальйону 105 окремої бригади територіальної оборони. У березні – травні 2022 року виконував обов'язки командира зведеної роти, що виїхала на фронт швидше для здійснення воєнних розпорядження на території Сумської та Харківської областей. З травня 2022 по лютий 2023 року виконував доручення в Донецькій та Харківській областях.
Бойові завдання вирішував аналітично, враховуючи тактичні новаторства, власний досвід, зміну підходів ворога до ведення війни. Водночас, зважав на аргументовану думку авторитетних підлеглих у роті, пригадує Андрій Гащак: "Він збирав основний керівний склад… більш авторитетніших людей, які показали себе при виконанні службових бойових задач. І у них це був як такий круглий стіл. Вони там сиділи і підводили підсумки. Що, наприклад, як краще зробити, як по зв'язку краще зробити, як з дроном краще працювати… Він ну так аналітично до того підходив… Він говорив: "Можеш говорити про мене, що я там не правильно щось зробив"".
Виконання воєнних розпоряджень старався забезпечити достатньою, проте за можливістю меншою кількістю людей. "Для чого? Щоб інші могли відпочити і якісь мікроротації робити. Якщо не позиція на позицію, то хоча б там три позиції лишаються на місці, а дві можна поміняти на свіжих. І от таким чином хоча б люди мали можливість відпочити. Собі він такого відпочинку не давав", - стверджує Віталій Третьяк.
Відповідальність за власних людей утвердилась у підході: завжди бути разом із особовим складом при виконанні стратегічних та бойових завдань. "Але от мається на увазі, що він перший заходить. Поки він подивиться, що там чекає на людей. А потім заводить людей. Тобто не йде разом з людьми невідомо куди. Навіть якщо є наказ завести людей в ліс вночі – звичайно він не поведе людей. Він сам іде, з інженером як правило, інженерну розвідку проводять бо там мін накидано було завжди море. А коли буде впевнений що стежка зроблена до позицій, тільки тоді поведе людей.
Скільки сперечався він з командирами, скільки його не намагалися примусити заходити вночі на невідомі, свіжі позиції він ніколи того не робив. Він за людей завжди думав. Спочатку дивився сам, а тоді заводив людей. Та його фраза, в кого в роті спитати, ніколи не казав: "Вперед хлопці!", він завжди казав: "За мною!". Це його позиція. Він ніколи людей вперед, а я тут посиджу, подивлюсь. "За мною!", тільки так. Ні одного бою без нього", - пригадує Віталій Третьяк.
Захоплення і повагу у солдат викликала простота командира. Друг та побратим Василь Прусік роздумує: "Я ним був вражений, як людиною, військовим, правильним військовим "до мозга кастєй". Він не мав ніяких, ну як правильно сказати, "ізлішеств". Він от мав у всьому якусь межу свою.
Поїсти – значить поїсти, там спати – значить спати, дежурити – значить дежурим, графік такий – значить по графіку такому. Значить, якщо всі пацани за кермом їдуть, всі їдемо і міняємся – значить я теж їду і міняюсь. Він не давав попуск собі, що він може там розслабитись: "Пацани, ви їдьте, а я там "камандір", рішаю якісь глобальні питання". Ні, він був, він мав якусь таку от людяність, вихованість воєнну".
Правильний підхід Сергія Короля, як командира, до роботи з особовим складом сприяв перетворенню роти "Махно" у найпотужніший підрозділ 83 батальйону 105 окремої бригади територіальної оборони. 4 липня 2022 року під час прориву ворогом лінії оборони поблизу населеного пункту Краснопілля Краматорського району Донецької області відбулось "бойове хрещення" роти.
Командир "Махно", очоливши групу військовослужбовців, зі стрілецькою зброєю та протитанковими засобами протистояв переважаючим силам противника, що діяв за підтримки техніки. Під час бою, що тривав близько 4 годин, вдалось відбити ворожий наступ та здійснив контрнаступ у результаті якого знищено 2 танки, 4 БМП, значну кількість особового складу противника, вилучено трофейну зброю.
Виконуючи стратегічне завдання батальйону поблизу населеного пункту Масютівка Куп'янського району Харківської області восени 2022 року рота "Махно" не тільки досягла поставлених цілей – зайняти позиції поблизу залізної дороги, але й перейшла її. На чолі свого підрозділу Сергій Король протистояв неодноразовим спробам захоплення позицій ворогом. Прикладом грамотної роботи командира є стрілецький бій 22 жовтня 2022 року.
Отримавши попередження від сусіднього підрозділу про пересування в сторону власних позицій диверсійно-розвідувальної групи противника у складі 7 осіб, командир "Махно" разом із ще одним військовослужбовцем висунувся у сторону ворога. У результаті стрілецького бою, який тривав 10 хвилин, вдалось відбити наступ групи, захопити двох солдат армії РФ, зброю та планшет із стратегічною інформацією щодо місць дислокації противника.
Загинув 24 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Масютівка. Командуючи бойовим підрозділом, під час 6 годинного бою не допустив захоплення позицій переважаючими силами ворога, що діяв за підтримки артилерії та снайперів. Похований 27 лютого 2023 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища міста Тернополя.
За особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Сергію Королю присвоєно звання "Почесний громадянин міста Тернополя", "Почесний громадянин Тернопільської області", "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота зірка".
Василь Прусік пригадує: "Всі казали: "Так, Сєрьога зараз тут – ми з Сєрьогою. Сєрьога десь буде переводитись в інше місце – ми переведемось". В нас була така думка…". На питання, що ж спонукає так без сумніву міркувати, відповідає: "Віра в командира. Ми всі йому вірили". Командир "Махно" залишається прикладом гідного військового офіцера для своїх побратимів.
Сергій Король з дитинства відзначався позитивними якостями характеру, зокрема, чесністю, справедливістю, відповідальністю, цілеспрямованістю, добросердечністю та життєвим оптимізмом, завдяки яким згодом зумів добитись дисципліни, високого морального та емоційного стану солдат на передових позиціях. В силу власної комунікабельності, вміння співпереживати та прийти в будь-який момент на допомогу, командиру вдалось ефективно взаємодіяти з власним особовим складом. Не останнє значення у цьому відіграла сім'я та близьке оточення.
Водночас, ключову роль у становленні командира "Махно", як військового авторитета, відіграла самодисципліна та постійна робота над собою. Головним принципом Сергія Короля було виконання воєнних доручень за умови максимального збереження особового складу власного підрозділу.
До вирішення бойових завдань підходив аналітично, враховуючи натівські стандарти, тактичні новаторства, власний досвід, ідеї авторитетних підлеглих у роті, зміну підходів ворога до ведення війни. Одним із перших серед керівного складу впроваджував використання технічних новинок. В рамках власного підрозділу проводив фізичні та тактичні навчання. При виконанні бойових завдань першим йшов у бій. Ніколи не казав: "Вперед хлопці!", завжди: "За мною!".
