Степан Терлецький - один із перших українських воїнів-добровольців

На світлині один із перших українських воїнів-добровольців. Степан Терлецький із Самбора. 17-річним пластуном влітку 1914 року зголосився до УСС. Ходив і водив багаторазово диверсійно-розвідувальні групи у глибоке вороже запілля. Учасник боїв на Маківці і в складі УГА - за Львів. Бойовик УВО, якого поляки переслідували за замах на Пілсудського.

 

Степан народився 1 січні 1897 року. Середню освіту здобував у Самбірській гімназії, де став активним членом Пласт - український скаутинг і напівтаємного учнівського гуртка політичної освіти. Такі згромадження гімназистів тоді популярно звались драгоманівськими.

Окрім рідної, знав німецьку та польську мови. До УСС зголосився 25 липня 1914 року в Самборі - учнем 6-го гімназійного класу. Вийшов на фронт 10 вересня в складі першої сотні УСС під командуванням Василя Дідушка. При подальшому розгортанні Легіону ця сотня стала 2-ю на чолі з Андрієм Мельником - майбутнім провідником ОУН.

"З сотнею Дідушка бере участь в [першому] бою [УСС] під Сянками". В наступному бою, під Веречками, що на Закарпатті, потрапляє до московського полону. "З якого утікає і в Веречках долучує[ться] до [своєї] сотні, бере участь в стежах (диверсійно-розвідувальних рейдах. – Ред.) до Комарник і околиць".

"Бере участь в боях під Синевідським вижним і нижнім… у стежах на Бескид, до Біласовиць, Кішбістри, Мишкаровець і під пров. отамана Д-ра [Степана] Шухевича (дядька Романа Шухевича. - Ред.) на [перевал] Руська Путь". З 9 до 23 січня 1915 року у відпустці. Першій відпустці за майже пів року світової війни.

"Бере участь в патрули під пров. чет. Коберського до Славська, в битвах на Маківці. Відтак у поході під Гузіїв і Болехів". Увесь цей час воює в так званій, між стрільцями, самбірській чоті УСС, яка в значній мірі складалась із неповнолітніх добровольців-пластунів із Самбора.

14 квітня 1915 року чету хорунжого Коберського введено у підпорядкування 132-ї піхотної бригади австро-угорської армії. Цю боригаду популярно називали стрільці "Больцано", в селі Бурканів на Тренопільщині є її музей, там відновлено збережений бригадний бункер, що був частиною потужного фортифікаційного району. Від 28 липня 1915 року Степан Терлецький "робить стежі", тобто диверсійно-розвідувальні рейди у вороже запілля, "до Болшовець, Библа (1.07.1915), Рудник (4.07.1915)".

Разом із бригадою Больцана чета (взвод) самбірців хорунжого Коберського "відбуває походи між Стрипою а Серетом". Фактично діє, як розвідувальний підрозділ в інтересах бригади. З 12 жовтня до 26 листопада 1915 року у другій відпустці за понад рік бойових дій.

 

Врешті Степан Терлецький повертається до Легіону, коли 14 квітня 1916 року чету хорунжого Коберського відкомандировано назад до УСС. Від 13 травня того ж року тримає фронт на позиції "Весела", що в сучасній Тернпопільщині. Від 17 до 31 липня 1916 року лікується у шпиталі. Переведений 17 серпня того ж року до 6-ї сотні УСС під командуванням одного з наймолодших офіцерів Першої свтової війни Осипа Яримовича, вихованця львівського Пласту.

У боях на горі Лисоні 3 вересня 1916 року Степан отримує поранення і відправлений до шпиталю. Десь після тих жахливих боїв, що проходили біля села Потутори, що поблизу Бережан на Тернопільщині, стрілецькі фотографи зазнимкували Степана. Ще із відзнаками піхоружного (на фото - він вгорі), тобто сучасними словами - сержантом.

За бойові заслуги, без вищої освіти, Сепан Терлецький отримує первинний старшинський ступінь - хорунжого УСС. Аналог цього ступеня у Збройних Силах України - молодший лейтенант.

В листопаді 1918 року, коли поляки атакували Львів - Степан Терлецький в епіцентрі подій. Комендант чети скорострілів, тобто сучасними словами - командир взовду кулеметників.

Потужної на той час штурмової та оборонної зброї. У 1919 році - інструктор старшинської школи УГА в Золочеві. Учасник спільного походу Армії УНР та УГА на Київ влітку 1919 року.

Пройшов польскі табори для інтернованих укрїнських вояків. Після визвольних змагань стає членом УВО під псевдом "Мизь". Організатор молоді Самібрщини. У 1921-1922 роках політв'язень польських тюрем, де перебував в справі замаху на Юзефа Пілсудського у Львові 25 вересня 1921 року.

Певний час працював в адміністрації часопису "Громадський голос" і в комітеті для допомоги політичним в'язням.

Помер після тяжкої операції на 38-му році життя 3 січня 1935 році в рідному Самборі. Вічна слава і шана героям-добровольцям!

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.