Назар та Луція Данилюки. Якою була українська еліта Буковини до її знищення московськими окупантами
Іконою українського визвольного руху на Буковині останніми роками вважається подружжя Назарія і Луції Данилюків, ці персонажі Шекспірівського масштабу, життя та смерть яких дасться описати трьома поняттями – любов, вірність і зрада.
Іконою українського визвольного руху на Буковині останніми роками вважається подружжя Назарія і Луції Данилюків, ці персонажі Шекспірівського масштабу, життя та смерть яких дасться описати трьома поняттями – любов, вірність і зрада. Меморіальні дошки та пам'ятні знаки, численні статті в Інтернеті, націоналістичній пресі та в грубезних виданнях – більшої уваги до себе історичним персонажам годі й чекати!
На жаль, в парі зі славою, приходить і нестримне бажання сучасних прославлювачів прикрасити життєписи своїх героїв, зробити їх "красівєнькімі". Так з'явилися нізвідкіля твердження про членство Назарія в ОУН ще з 1934 (!) року, про вигадані румунські переслідування та ув'язнення в 1938 році, про вифантазуване студіювання права Назарієм аж в Бельгії та пізнішу адвокатуру (хоча кому б міг знадобитися на Буковині адвокат, не знайомий з пануючим тоді тут правом румунського королівства!), про уявний розстріл Назарієвого батька Степана більшовиками аж в Умані, хоча ні в чернівецьких, ані в уманських розстрільних списках про це немає і натяку.
Коли ж обтрусити від цих дитячих вигадок життєписи Назарія та Луції Данилюків, нам залишаються прісні біографічні довідки, базовані на перекрученнях з енкаведистських архівів, як от наведені нижче довідки з дев'ятнадцятого тому нової серії Літопису УПА. В цьому дописі не місце для розплутування клубків вигадок, якими обплели родину Данилюків наші вороги та свої таки малописьменні "визволісти".
Натомість я хочу ознайомити читачів з документами, переданими мені ще на початку 1990-х років родичами та близькими друзями Данилюків – сестрою Луції Одаркою Терменою, її подругою Ольгою Годованською, приятелем Назарія по студентській діяльності Іваном-Романом Завадою, першим головою відновленого в 1989 році товариства "Український Народний Дім в Чернівцях".
Дуже важливі уточнення знаходяться і в метричних документах родин Данилюків і Карличуків, розшукані мною щойно нещодавно. Сподіваюся, мені вдасться переконати читачів в можливості створення альтернатичної історії визвольного руху української Буковини та її героїв, яка б не базувалася виключно на сфабрикованих в катівнях НКВС документах, таких любих для більшості сучасних дослідників.
Насамперед приглянемося до метричних документів родини Данилюків, з яких виразно видно, що і Назар Данилюк, і його батьки та інші родичі народилися і жили не в селі Витилівка, як це прийнято вважати, а в сусідньому селі Стара Лашківка, розташованому на правому березі ріки Совиця. Назарій Данилюк, як і його батько Степан та батьковий брат Корнилій, дід Теодор, прадід Теодор та незчисленні покоління його предків народилися в хаті №17 в селі Стара Лашківка, а не в Витилівці.
До цього не мало відношення те, що обидва села належали до однієї православної парохії з центром у Витилівці; навіть громадські установи створювалися для Старої Лашківки. Важливішим було те, що священник Старої Лашківки Євтимій Тофан, так само, як і священник Нової Лашківки Василь Продан був переконаним русином-українцем; навіть метричні книги в обох Лашківках велися русько-українською мовою.
Батьком обох братів був Теодор Данилюк, селянин зі Старої Лашківки, а матір'ю – Марта Ілюк, селянка з недалекого села Шипинці; вони обвінчалися 10 лютого 1872 року. Рівно через 30 років в спорудженій на тому ж місці новій церкві обвінчалися батьки Назарія – селянин зі Старої Лашківки Степан Данилюк і селянка з Шипинців Євгенія Арійчук; вони побралися 9 червня 1902 року, отримавши на це дозвіл цісарсько-королівського повітового суду в Кіцмані через неповноліття нареченої, яка мала тільки 17 років. Здавалося б – що може бути цікавого в житті тих простих селянських родин? Однак непереборний потяг до освіти впродовж одного покоління перетворював простакуватих селянських дітей на рафінованих інтелігентів.
Старший брат Степана Корнило Данилюк став визначним українським учителем, директором народної школи в Берегометі над Серетом, засновником і першим головою "Екзекутивного комітету руських (українських) вчитeлiв". Про суспільне значення, яке здобув собі Корнило Данилюк свідчить його досі недорозвалений монументальний надгробок на Руському цвинтарі в Чернівцях – рядових людей так не ховали!
Шипинська родина Арійчуків дала краєві численних учителів та священників, один з яких, Василь Арійчук, прославився проведеними ним археологічними розкопками, під час яких він вперше розкопав славнозвісне трипільське поселення Шипинці, яке увічнив в своїй монографії Олег Кандиба-Ольжич.
Навчаючись на правничому факультеті університету в Чернівцях Назарій Данилюк належав до Українського Академічного Козацтва "Запороже", неодноразово обирався до складу старшини цього товариства. Романтичний образ козака-студента бачимо на фотографіях Назара між 1935 і 1939 роками; таким він залишився в пам'яті сучасників – останній старший УАК "Запороже" перед вибухом Другої світової війни.
Цікавим є те, що останню згадку про Назара Данилюка та ряд його фотографій містить тоненький альманах УАК "Запороже" за 1960 рік, де про нього написано таке: " Козак Данилюк Н. помер на Угорщині внаслідок воєнних дій". Ювілейний же альманах УАК "Запороже" за 1963 рік вже не містить жодної згадки про свого останнього першого старшого. Натомість в ювілейному альманасі УАК "Чорноморе" за 1963 рік міститься фотографія керівників братніх Козацтв "Запорожа" (Назарій Данилюк) та "Чорноморе" (Отто Венке), які в 1937 році одним кінним екіпажем їдуть на Шевченківський концерт.
На кількох наступних фотографіях бачимо Назарія під час його першої еміграції з Буковини. Найціннішою є знимка буковинців в переселенському таборі Льойбус в Німеччині в 1941 році, де, крім нього можна пізнати Касіяна Богатирця та Василя Дячука. Луція Карличук, майбутня доктор медицини і майбутня дружина Назарія, сидить по центру в нижньому ряді.
Фотографія з Жабйого (теперішньої Верховини), на якій Назарій стоїть крайній праворуч, підписана румунською мовою (може, з цензурних міркувань) "Пам'ятка з Жабйого, серпень 1943 року". І остання фотографія цієї серії, на якій зображені Луція і Назар Данилюки, датована у Львові 12 березня 1944 року; її було надіслано з Жабйого родині Івана та Ольги Годованських.
Важко повірити, що через короткий час вороги знищать дощенту цю чудову родину представників української еліти, яка могла би служити зразком для своїх земляків. Знищено не лише родину Данилюків, але й родину Карличуків Назарової дружини Луції. Луція Карличук народилася в селі Кам'янка на Глибоччині, яке за часів румунської окупації було перейменоване на Петричени, в учительській родині Петра та Євгенії Карличуків.
Її мати Євгенія була донькою церковнослужителя Юрія Приймака з Коломийщини, і вже 7 жовтня 1944 року була арештована органами УМВС по Чернівецькій області як активна учасниця ОУН. В березні 1945 року за невияснених обставин на батьківщині матері загинула Луція Данилюк, в 1947 році арештували і вислали в Сибір молодшу її сестру Одарку Термену, цю небезпечну ЧСИР (член семьи изменника родины).
Найдовше вдалося протриматися Назарієві Данилюкові, який загинув в жовтні 1951 року в сутичці з румунськими прикордонниками не знати де – десь в тій Румунії, яка колись була Угорщиною, тобто на Мармарощині. Він був справжнім митцем-фотографом, який утривалив на фотокадрах 6*6 см рідкісні епізоди лісового життя повстанців в українських та в румунських Карпатах.
Хвала і слава їм усім і вічна пам'ять!
