Свідок Голодомору і найстарша волонтерка України відзначила 104-ий ювілей

8 серпня 104-й день народження відзначила свідок Голодомору і найстарша волонтерка України Любов Ярош із села Ходорків на Житомирщині.

 

Вона була третьою дитиною у багатодітній сім'ї Григорія та Євдокії Лисенків. Родина жила заможно: мали п'ять гектарів землі, а також усе необхідне для її обробітку. Батьки не хотіли йти в колгосп, але не мали вибору – землю колективізували, а також забрали коней, плуги, борони. Клапоть городу біля хати не міг прогодувати сім'ю, в якій підростали п'ятеро дітей.

Тож Лисенки були змушені записатися в колгосп. "А там уже робили на ті палички. А скільки треба було виробити на той трудодень! Як казали тоді: "Сиділа баба на радні та щитала трудодні. Нащитала двісті день, один вийшов трудодень", – розповідала нашим музейникам Любов Григорівна в інтерв'ю минулого року.

У лихоліття Голодомору родина Лисенків втратила двох дітей: старшого Михалка (1914 р. н.) до смерті забили об'їждчики з сусіднього села, впіймавши неподалік колгоспного поля, а наймолодша сестричка Оля (1929 р. н.) померла від виснаження. 12-річна Люба теж була на межі життя і смерті – опухла, не могла ходити і вже марила. Вона згадує, що чула, як батьки перемовлялися між собою, що "Люба, мабуть, теж помре". "Але я вижила і живу до цих пір", – каже жінка.

Пройшовши Голодомор, Другу світову, повоєнний голод, рабську працю в колгоспі, сьогодні Любов Григорівна разом з усією Україною проживає чергове лихо – широкомасштабну війну росії. Четверо її онуків залучені до захисту України. Та і їхня бабуся не сидить без діла – разом зі своїми доньками Галиною і Валентиною вона виготовляє маскувальні "кікімори" для ЗСУ. За час своєї волонтерської роботи жінки зробили вже 60 таких костюмів! На днях знову відправили на фронт дві щойно виготовлені "кікімори".

Найбільший скарб пані Любові – це її родина. Жінка народила і виростила чотирьох дітей, має семеро онуків та семеро правнуків. За них і їхнє майбутнє щодня тривожиться бабусине серце. А тому щойно є вільна хвилина і матеріал, вона береться до діла – розплітає мішковину на нитки, з яких буде виготовлено черговий маскувальний костюм. Поки хтось каже, що втомився від війни, 104-річна жінка продовжує робити те, що може, аби довгоочікувана перемога наступила якнайшвидше.

Аліна Михайлова : Новій армії - нові ритуали. Без алкоголю

Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.

Віталій Яремчук: Чи заважає тягар історії українсько-польському порозумінню?

Рефлексії з приводу «Другого польсько-українського Комюніке».

Юрій Юзич: Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.

Володимир Бірчак: Не можна здавати своїх. Не кошерно

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".