Чернетка Акта Незалежності України

Це - чернетка Акта Незалежності України. Зараз він знаходиться у музеї, під склом на спеціальному подіумі. А сімнадцять років тому цей зошит майже тиждень пролежав у мене вдома, на книжковій полиці поруч з рівними рядками якихось радянських видань.

 

Це - чернетка Акта Незалежності України.

Зараз він знаходиться у музеї, під склом на спеціальному подіумі. А сімнадцять років тому цей зошит майже тиждень пролежав у мене вдома, на книжковій полиці поруч з рівними рядками якихось радянських видань.

Вже сімнадцять років поспіль я публікую його, щоб не забути самому і нагадати усім, як просто виглядав документ, з якого все починалось для нашого покоління.

Це було у серпні 2007 року. Я готувався до ефіру і гостював у його автора - Левка Григоровича Лук'яненка. Ще до зустрічі мені розповідали, що чернетка Акту Незалежності досі зберігається у нього вдома. Під час бесіди я попросив хоча б подивитись на історичний документ. Він охоче погодився, приніс товстенну папку, сів поруч і почав її перебирати. Я очікував побачити що завгодно, але тільки не цей пожовклий від часу зошит в лінійку, від якої віяло шкільними уроками.

У цього документа цікава історія. Спочатку Акт незалежності мав називатися "Універсалом", але автори побоювались, що комуністи, згадають Універсали Грушевського і не підтримають документ у сесійній залі. (У кінцевій редакції слово "Універсал" у верхньому лівому кутку сторінки викреслять) З цих же міркувань, щоб уникнути тривалого обговорення під час голосування, текст документа свідомо скоротили до мінімального обсягу. Зрештою, надії мільйонів помістилися на одному листочку...

 

Після бесіди з Левко Григоровичем я без особливої надії попросив дозволу забрати зошит додому, щоб відсканувати для ефіру – самартфонів з потужними камерами тоді ще не було. І хоча Левко Григорович завжди ставився до мене дуже тепло, я був приголомшений тим, як легко він погодився. Повертаючись додому, мені важко було повірити, що документ, з якого починалась нова ера Незалежності цілої країни лежав просто у мене у рюкзаку.

Передаючи його у руки Левко Григорович сказав лише одну фразу: "Будьте обережні, це має цінність".

І з кожним роком ця фраза набуває все більше сенсу. Мало хто задумується, що з кожним ранком ми долаємо рекорд, продовжуючи найтриваліший період безперевної Незалежності за всю нашу історію.

І мене гріє думка, що я залишу свій слід в історії своєї країни, що він, цей слід, буде чесним і красивим, і що у нас, у нашого покоління вийде не втратити Незалежність, за яку продовжують боротися мільйони громадян в Україні і та сотні мільйонів інших людей у своїх країнах по всій планеті.

Зі Святом усіх нас.

І з днем ​​народження Левка Лук'яненка, який за дивним збігом обставин народився в один день з Незалежністю - 24 серпня 1928 року. Він помер шість років тому, 7 липня 2018 року. Цього дня йому виповнилося б 96 років.

Історія документа за посиланням

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.