Чернетка Акта Незалежності України

Це - чернетка Акта Незалежності України. Зараз він знаходиться у музеї, під склом на спеціальному подіумі. А сімнадцять років тому цей зошит майже тиждень пролежав у мене вдома, на книжковій полиці поруч з рівними рядками якихось радянських видань.

 

Це - чернетка Акта Незалежності України.

Зараз він знаходиться у музеї, під склом на спеціальному подіумі. А сімнадцять років тому цей зошит майже тиждень пролежав у мене вдома, на книжковій полиці поруч з рівними рядками якихось радянських видань.

Вже сімнадцять років поспіль я публікую його, щоб не забути самому і нагадати усім, як просто виглядав документ, з якого все починалось для нашого покоління.

Це було у серпні 2007 року. Я готувався до ефіру і гостював у його автора - Левка Григоровича Лук'яненка. Ще до зустрічі мені розповідали, що чернетка Акту Незалежності досі зберігається у нього вдома. Під час бесіди я попросив хоча б подивитись на історичний документ. Він охоче погодився, приніс товстенну папку, сів поруч і почав її перебирати. Я очікував побачити що завгодно, але тільки не цей пожовклий від часу зошит в лінійку, від якої віяло шкільними уроками.

У цього документа цікава історія. Спочатку Акт незалежності мав називатися "Універсалом", але автори побоювались, що комуністи, згадають Універсали Грушевського і не підтримають документ у сесійній залі. (У кінцевій редакції слово "Універсал" у верхньому лівому кутку сторінки викреслять) З цих же міркувань, щоб уникнути тривалого обговорення під час голосування, текст документа свідомо скоротили до мінімального обсягу. Зрештою, надії мільйонів помістилися на одному листочку...

 

Після бесіди з Левко Григоровичем я без особливої надії попросив дозволу забрати зошит додому, щоб відсканувати для ефіру – самартфонів з потужними камерами тоді ще не було. І хоча Левко Григорович завжди ставився до мене дуже тепло, я був приголомшений тим, як легко він погодився. Повертаючись додому, мені важко було повірити, що документ, з якого починалась нова ера Незалежності цілої країни лежав просто у мене у рюкзаку.

Передаючи його у руки Левко Григорович сказав лише одну фразу: "Будьте обережні, це має цінність".

І з кожним роком ця фраза набуває все більше сенсу. Мало хто задумується, що з кожним ранком ми долаємо рекорд, продовжуючи найтриваліший період безперевної Незалежності за всю нашу історію.

І мене гріє думка, що я залишу свій слід в історії своєї країни, що він, цей слід, буде чесним і красивим, і що у нас, у нашого покоління вийде не втратити Незалежність, за яку продовжують боротися мільйони громадян в Україні і та сотні мільйонів інших людей у своїх країнах по всій планеті.

Зі Святом усіх нас.

І з днем ​​народження Левка Лук'яненка, який за дивним збігом обставин народився в один день з Незалежністю - 24 серпня 1928 року. Він помер шість років тому, 7 липня 2018 року. Цього дня йому виповнилося б 96 років.

Історія документа за посиланням

Надія Світлична: Різдво у в’язниці. Спогади Надії Світличної

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Юрій Юзич: Тенор хору Кошиця і ветеран Армії УНР

На фото – тенор хору Кошиця — ветеран Армії УНР Леонід Татарів. Задовго до війни він співав у хорі Свято-Михайлівськрго Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві. А коли прийшли окупанти – зі зброєю в руках став на захист України. Один із тих, хто своїм співом зробили "Щедрик" всесвітньо відомим українським твором. І один із небагатьох учасників хору, який опісля в США зміг відчути популярність цієї української колядки.

Іван Ольховський: Гра в одні ворота

Подвійні стандарти оцінки жертв, нехтування науковими здобутками колег, нав’язування міфів. Ось що криється за благими намірами істориків-підписантів Другого польсько-українського Комюніке про пошук спільної інтерпретації подій ХХ століття, зокрема українсько-польського конфлікту на Волині.

Юрій Юзич: Міст, через який Україна програла війну

Це залізничний міст в Перемишлі через ріку Сян. Кожен, хто вивчав хочаб в загальному причини поразки України в так званій першій польсько-українській війні 1918-1919 року, неодмінно чув - залізничний міст у Перемишлі потрібно було підірвати… Бо в результаті через цей міст йшло забезпечення оточеному з усіх боків гарнізону поляків у Львові. Завдяки цьому мосту українці втратили Львів і Галичину, а опісля Україну.