Чернетка Акта Незалежності України

Це - чернетка Акта Незалежності України. Зараз він знаходиться у музеї, під склом на спеціальному подіумі. А сімнадцять років тому цей зошит майже тиждень пролежав у мене вдома, на книжковій полиці поруч з рівними рядками якихось радянських видань.

 

Це - чернетка Акта Незалежності України.

Зараз він знаходиться у музеї, під склом на спеціальному подіумі. А сімнадцять років тому цей зошит майже тиждень пролежав у мене вдома, на книжковій полиці поруч з рівними рядками якихось радянських видань.

Вже сімнадцять років поспіль я публікую його, щоб не забути самому і нагадати усім, як просто виглядав документ, з якого все починалось для нашого покоління.

Це було у серпні 2007 року. Я готувався до ефіру і гостював у його автора - Левка Григоровича Лук'яненка. Ще до зустрічі мені розповідали, що чернетка Акту Незалежності досі зберігається у нього вдома. Під час бесіди я попросив хоча б подивитись на історичний документ. Він охоче погодився, приніс товстенну папку, сів поруч і почав її перебирати. Я очікував побачити що завгодно, але тільки не цей пожовклий від часу зошит в лінійку, від якої віяло шкільними уроками.

У цього документа цікава історія. Спочатку Акт незалежності мав називатися "Універсалом", але автори побоювались, що комуністи, згадають Універсали Грушевського і не підтримають документ у сесійній залі. (У кінцевій редакції слово "Універсал" у верхньому лівому кутку сторінки викреслять) З цих же міркувань, щоб уникнути тривалого обговорення під час голосування, текст документа свідомо скоротили до мінімального обсягу. Зрештою, надії мільйонів помістилися на одному листочку...

 

Після бесіди з Левко Григоровичем я без особливої надії попросив дозволу забрати зошит додому, щоб відсканувати для ефіру – самартфонів з потужними камерами тоді ще не було. І хоча Левко Григорович завжди ставився до мене дуже тепло, я був приголомшений тим, як легко він погодився. Повертаючись додому, мені важко було повірити, що документ, з якого починалась нова ера Незалежності цілої країни лежав просто у мене у рюкзаку.

Передаючи його у руки Левко Григорович сказав лише одну фразу: "Будьте обережні, це має цінність".

І з кожним роком ця фраза набуває все більше сенсу. Мало хто задумується, що з кожним ранком ми долаємо рекорд, продовжуючи найтриваліший період безперевної Незалежності за всю нашу історію.

І мене гріє думка, що я залишу свій слід в історії своєї країни, що він, цей слід, буде чесним і красивим, і що у нас, у нашого покоління вийде не втратити Незалежність, за яку продовжують боротися мільйони громадян в Україні і та сотні мільйонів інших людей у своїх країнах по всій планеті.

Зі Святом усіх нас.

І з днем ​​народження Левка Лук'яненка, який за дивним збігом обставин народився в один день з Незалежністю - 24 серпня 1928 року. Він помер шість років тому, 7 липня 2018 року. Цього дня йому виповнилося б 96 років.

Історія документа за посиланням

Роман Кабачій: Прецедент Пужників

Чим відомі Пужники – колишнє польське село, де у квітні має розпочатися процес ексгумації загиблих у 1945-му мешканців?

Ігор Полуектов: Остафій Дашкович і 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ

Черкаський і канівський староста Остафій Дашкович був одним із учасників військового походу на Московію 1521 року. Союзницькі українсько-татарські війська перемогли московське військо на річці Ока, зруйнували Володимир, Нижній Новгород та понищили територію Московського князівства аж до самої Москви. Тоді, 504 роки тому, за результатами відчайдушної звитяги українців та кримських татар, московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов'язався платити йому данину.

Олег Пустовгар: Художник, архітектор, етнограф, засновник Миргородського музею: до 170-річчя Опанаса Сластіона

1884 року в журналі "Нива" Опанас Сластіон надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до подальшої роботи над ілюструванням творів Шевченка. Ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Тараса Шевченка.

Віктор Остапчук: На схилі літ пожив в самостійній Україні. Пам'яті Петра Остапчука

30 тому відійшов у вічність мій батько Петро Остапчук. В статті коротко його життєвий шлях від с. Верби в 1915-му до тої самої Верби в 1994 році: хутір, семінарія в Крем'янці, в'язниця в Дубні, просвітянство на Холмщині, філософія в Берліні, газета "Волинь" у Рівному та "Пінська правда" на Поліссі, втечі від НКВД та німецького СД, еміграція і повернення в Україну. Там і Гоголь, і Берестечко, Штуль і Самчук, та Сеник і Сціборський. Та після смерті з гробу удар по УПЦ-МП...