Артефакти доби Української революції, які є символічним продовженням спротиву українців

З нагоди Дня Захисників і Захисниць команда Музею Вінниці готується до тематичної виставки у Вежі Артинова, аби показати перлини фондової колекції доби Української революції. Музею було запропоновано викупити три надзвичайно рідкісні предмети, вартість яких - 70 000 гривень. Долучитись до того, аби спадщина наших Героїв Першої Республіки була збережена, може кожен!

Які асоціації у вас виникають, коли ви чуєте "медалі діда/бабусині нагороди"? У більшості випадків йтиметься про радянські бойові, відомчі чи ювілейні ордени чи медалі, отримані предками у роки Другої світової або інших часових відтинках буремного ХХ століття, коли Україна перебувала під цілковитим контролем радянської Росії.

Соціальна реклама Інституту національної пам'яті 2019 року, в якій дід–нащадок генерала Армії УНР передає онукові–військовослужбовцю ЗСУ Залізного Хреста "За Зимовий похід і бої", мала б нас переконати, що багато родин в Україні також зберігають реліквії, пов'язані з добою Перших Визвольних змагань. На жаль, такі приклади є радше виключенням з трагічної та очевидної практики, коли за збереження чи колекціонування української фалеристики у радянські часи людина могла поплатитись свободою, здоров'ям та життям, своїм і родини.

З нагоди Дня Захисників і Захисниць команда Музею Вінниці готується до тематичної виставки у Вежі Артинова (1911/1912) – найвпізнаванішої архітектурної пам'ятки міста, яка понад 110 років прикрашає середмістя. Мета команди Музею – показати перлини фондової колекції доби Української революції.

Чому команда відносно нещодавно створеної музейної інституції одним із пріоритетів своєї пошукової роботи визначила комплектування фондів предметами доби УНР? Все дуже просто. Бо для Вінниці цей період – наріжний приклад участі у боротьбі за невід'ємне право на Незалежність, соборність та суверенність українських земель. Тоді на долю міста випала важлива місія державотворчого процесу – Вінниця де-факто тричі отримувала статус Тимчасової столиці УНР і ставала центром ухвалення важливих, а часом і доленосних рішень.

Нині однією із будівель, якою опікується Музей, є садиба Боруха Львовича (1913). У її стінах у 1919-му перебувало українське Міністерство пошт і телеграфів, а у 1920 році дислокувались Військово-похідна і цивільна Канцелярії очільника Директорії УНР Симона Петлюри. Поряд із будинком було встановлено поки що єдиний повнорозмірний пам'ятник Головному отаману військ і флоту УНР.

Але повернемось до артефактів Першої Республіки. Нещодавно для вищезгаданої виставки Музею було запропоновано викупити три надзвичайно рідкісні предмети:

Орден Залізного Хреста

Єдина бойова нагорода Армії Української Народної Республіки, якою вшановували учасників Першого Зимового походу 1919–1920 років – героїчної рейдової операції тилами ворога, яка тривала 5 місяців і переможно завершилась на Вінниччині поблизу села Писарівка. Нагорода заснована ще у 1920 році, а загальна кількість нагороджених осіб не перевищувала 2000 осіб.

Цей артефакт належить до так званого 2-го випуску, коли Українська Національна Рада у 1958 році окремим законом надала Залізному Хресту орденського статусу. Тоді ж було замовлено партію нагород у ФРН та США через потребу видачі дублікатів та додаткових нагороджень.

 

На жаль, повоєнні ордени випускались без вказання індивідуального номеру власника. Але у цієї нагороди є особливість – самошивна синьо-жовта стрічка (ймовірно, власником або його родиною була втрачена оригінальна стрічка нагороди).

Образ Залізного Хреста на своїх нарукавних знаках використовує 28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу ЗСУ, також ця нагорода відроджена у ранзі відомчої заохочувальної відзнаки Міністерства оборони України – медалі "Залізний хрест", якою нині нагороджують за успішне виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм під час ведення бойових дій проти ворога України, в антитерористичних заходах та в операціях з підтримання миру і безпеки під час проходження служби у складі українських національних контингентів.

Український комбатантський хрест

Пам'ятна відзнака для ветеранів Українських збройних сил, заснована у Кракові у 1940 році у середовищі спільнот колишніх військовослужбовців. Тоді українські ветеранські організації легально чи напівлегально існували у низці країн Європи, їх метою збереження мілітарних традицій та взаємодопомога членів товариств. Надалі образ такого хреста з Т-подібним раменом широко використовувався серед українських вояків різноманітних формацій періоду Першої світової війни, Української революції та Другої світової війни.

 

Конкретно ця відзнака належить до другого післявоєнного випуску, на реверсі хрест містить номер "0297" і абревіатуру "СУВ" ("Спілка українських ветеранів").

Нині хрест відроджений серед відзнак Головнокомандувача Збройних Сил України як нагрудний знак "Комбатанський хрест". Ним нагороджуватимуть військовослужбовців ЗСУ, які мають статус учасника бойових дій, при звільненні з військової служби в запас (відставку) за станом здоров'я та осіб, які брали участь у відбитті збройної агресії проти України і вже звільнені з військової служби у запас (відставку) за станом здоров'я. Також брендинг Міністерства у справах ветеранів України вибудуваний на стилізованому образі саме цієї відзнаки.

Книга "Історія християнства.." Михайла Грушевського

Книга "История христианства в России до равноапостольного князя Владимира как введение в историю русской церкви" авторства митрополита Макарія (Булагакова), видана у Санкт-Петербурзі 1868 року.

Вона належала Михайлові Грушевському – видатному українському історику та очільнику Української Центральної Ради. Відомо, що Михайло Сергійович був пристрасним бібліофілом і за життя назбирав декілька бібліотек. Більшість з них були знищені або розпорошені.

Книга містить власницькі штемпелі з написом "Михайло Грушевський", проставлені на титульному листі, а також на сторінках 32, 132, 232. На корінці книги вказані ініціали батька Грушевського – "С.Г.". Сергій Грушевський помер 1901 року, проте син з поваги до книгозбірні тата продовжував проставляти на корінці "С. Г".

 

Загальна вартість цих предметів – 70 000 гривень. Звісно, це немала сума, але зауважу, що на українських та іноземних аукціонах їх ціна могла б стати значно вищою. Тому принагідно щиро дякую теперішнім власникам за готовність продати їх Музею. До слова, перемовини щодо продажу одного із артефактів тривали більше 5(!) років.

Сьогодні у кожного/кожної, хто читає ці рядки, є унікальна можливість долучитись до того, аби спадщина наших Героїв Першої Республіки була збережена і ніколи не була забута, а Музей мав почесну місію зберігати їх для поколінь нащадків. Від себе можу гарантувати, що усі три предмети потраплять до фондів Музею Вінниці, стануть надбанням громади і невід'ємною частиною Музейного фонду України.

Поза сумнівом, я усвідомлюю, про наше першочергове завдання – підтримка Сил оборони України для боротьби з російським агресором і принагідно закликаю усіх підтримати фонди і волонтерів, яким ви довіряєте.

Але ці нагорода, відзнака і книга так чи інакше мають символічне продовження у нашому супротиві зараз. Вони дають осяжне відчуття того, що люди, які боролись за цю країну 100 і більше років тому – не міф, не чиясь вигадка або казкова лицарська історія. Жива пам'ять нерозривного зв'язку поколінь Борців за Волю України – це один із факторів нашої майбутньої Перемоги.

Посилання на Монобанку: https://send.monobank.ua/jar/4WqCx2ChUj

Номер картки банки: 5375 4112 2062 3065

Аліна Михайлова : Новій армії - нові ритуали. Без алкоголю

Війна — це дисципліна, ясний розум і сила волі. І ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут. Бо їхня слабкість — це чиясь смерть. Якщо хочеш вшанувати брата — будь сильним, тримай голову ясною і зроби все, щоб його жертва не була марною.

Віталій Яремчук: Чи заважає тягар історії українсько-польському порозумінню?

Рефлексії з приводу «Другого польсько-українського Комюніке».

Юрій Юзич: Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.

Володимир Бірчак: Не можна здавати своїх. Не кошерно

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".