Стріла в Будинок «Слово». Продовження нескінченності
Сьогодні під ударами кремлівських посіпак українські дитячі лікарні, школи, кінотеатри, бібліотеки, музеї та приватні помешкання. Сто років тому під репресивним ударом їхніх радянських попередників опинився й один харківській будинок — будинок, який став мовчазним героєм фільму "Слово". Ще більшого символізму ситуації додають обставини зйомок стрічки: у розпал російсько-української війни.
"Будинок Слово. Нескінченний роман" — фільм Тараса Томенка продовжує успішно крокувати усією країною, навіть попри те, що його перегляд переривають постійні російські обстріли. Сьогодні під ударами кремлівських посіпак українські дитячі лікарні, школи, кінотеатри, бібліотеки, музеї та приватні помешкання.
Сто років тому під репресивним ударом їхніх радянських попередників опинився й один харківській будинок — будинок, який став мовчазним героєм фільму "Слово". Ще більшого символізму ситуації додають обставини зйомок стрічки: у розпал російсько-української війни. Створення фільму стало можливим завдяки відкритому доступу до справ репресованих митців у Галузевому державному архіві СБУ. Країна ж терорист, натомість, продовжує засекречувати свідчення про кремлівські злочини та репресії радянської доби.
"…жутко жити в "Слові" — будь воно не ладне" — ця фраза зі зведення сексота "Лєдіна", мабуть, найкраще передає атмосферу художнього фільму. Оповідаючи історію про митців Розстріляного відродження, авторам вдалося передати настрій, що панував 1933 року у харківському будинку, збудованому для творчої еліти Совєтської України.
Фільм здобув популярність і широко обговорюється в медіа та соцмережах. Глядачі дискутують, що з показаного правда, а що художній вимисел, медіа пишуть про героїв фільму, режисер та сценаристка фільму розповідають про десятирічний шлях від задумки до прем'єри. Зокрема, Тарас Томенко роз'яснює, що назва фільму відсилає до рукопису, який Микола Хвильовий знищив напередодні самогубства.
Та "нескінченість" історії українського Розстріляного відродження є набагато ширшим феноменом і аж ніяк не вимірюється одним знищеним романом.
Тільки-но письменники запланували збудувати "Слово", а чекісти уже вели боротьбу проти них. Ще 1926 року ҐПУ видало у Харкові три циркулярні листи, у яких рядовим чекістам роз'яснювалося, що "українська контрреволюція на культурному фронті творить велику і шкідливу справу", а також веде активну "приховану війну проти більшовиків".
Українізація, українські наукові та громадські інституції, сільська кооперація, автокефальна церква — саме тут, на думку чекістів, українська інтелігенція перемагала. І робила це не тільки з контрреволюційною метою, але й для того, щоб відірвати Україну від Росії.
Тож керівництво ҐПУ вимагало від підлеглих розширювати агентурні мережі, брати на облік усіх видних представників інтелігенції, дискредитувати творчі середовища, провокуючи конфлікти, а також збирати інформацію про культурну роботу "українських елементів".
Результатом стало заведення сотень тисяч справ-формулярів (на окремих людей) та агентурних справ (на групи осіб). Практично усі мешканці будинку "Слово" стали героями цих чекістських досьє. Декому вдавалося стати фігурантом навіть кількох, як наприклад Павлу Тичині чи Остапу Вишні.
З усіма збереженими справами репресованих, і не тільки героїв фільму "Слово", можна ознайомитися в Архіві СБУ. З 2015 року всі документи радянського тоталітарного періоду є абсолютно відкритими, а сам Архів є одним із найбільш відкритих і доступних серед установ, що зберігають фонди колишнього КҐБ та колишніх комуністичних спецслужб.
Архіви засвідчують спадкоємність методів кремлівських вождів у спробах знищити українську ідентичність та переконливо показують як росіяни намагалися завоювати та упокорити Україну через масові репресії та воєнні злочини. Саме тому збереження та удоступнення архівних свідчень про радянські злочини є одним із важливих завдань Служби безпеки. Важливо, щоб кожен злочинець отримав заслужене покарання: як кремлівські злочинці минулого століття (наприклад, організатори Голодомору), так і сучасні російські злочинці — від військово-політичного керівництва до рядових військовослужбовців та виконавців.
Не менш важливо знати та зберігати інформацію про тих, хто намагався не тільки зберігати українську ідентичність, але й творити. Більшості мешканців будинку "Слово" - героям фільму та об'єктам справ радянських спецслужб певний час це вдавалося робити. Інформація про їхнє життя та творчість лягала - сторінка за сторінкою - у справи радянських органів безпеки.
У справах на представників української інтелігенції збирали агентурні повідомлення, листи, перехоплені поштовою цензурою, копії протоколів допитів та інші документи, роздобуті чекістами щодо тієї чи іншої персони.
У 30-х роках саме на основі цих справ готувалися постанови про арешт, фальсифікувалися слідчі (або ж як їх іще називають архівно-кримінальні) справи, за якими совєтські суди та позасудові органи виносили вироки, і, врешті-решт, вбивали українських митців.
Майже через століття, ці справи стали цеглинкою в створенні художнього фільму "Будинок Слово. Нескінченний роман". Тож тепер, гортаючи пожовклі сторінки документів, збережених в архіві СБУ, уважний читач зможе відстежити синхронізацію з епізодами фільму.
Завдяки цим документам можна відтворити обставини самогубства Миколи Хвильового, прочитати його передсмертну записку. Архівні справи на "Вальдшнепа", як його називали чекісти, опубліковані окремою книгою та розміщені онлайн.
Зауважу, що справи КҐБ на митців Розстріляного відродження сьогодні доступні не тільки сценаристам та режисерам. Усі зацікавлені можуть знайомитися з документами онлайн (наприклад в проєкті "Справи наших двадцятих") або ж отримати копії в Архіві СБУ.
Слід зазначити, що знищувалися не лише твори поетів та письменників. Чекістські досьє, у яких було накопичено величезний масив інформації, теж знищували. У 1954-1956 роках, створення архіву КҐБ розпочалося із величезної чистки. Впродовж двох років було знищено понад 1,171 мільйона архівних справ. Половина із них — особисті та робочі справи агентів, а ще половина — справи оперативних розробок.
Серед знищених, наприклад, чотири справи, по яких проходив Павло Тичина, один із героїв фільму та мешканців будинку "Слово".
Колегами Павла Тичини по агентурних справах були:
- за справою "Малахіанці" (завершена у 1940 році, знищена 1954): Павло Губенко (Остап Вишня), Олександр Копиленко, Майк Йогансен та інші;
- за справою "Остаткі" (заведена 1937 року, знищена 1955): Олександр Довженко, Юрій Яновський, Олександр Копиленко, Петро Панч, Максим Рильський, Юрій Смолич, Микола Бажан та Аркадій Любченко;
- за справою "Гетьманці" (заведена 1942 року, знищена 1954): Максим Рильський, Володимир Сосюра, Петро Панч та інші.
Справу-формуляр заведену 1928 року на Павла Тичину за № 39430 було спалено у Києві 9 листопада 1954 року. Зі справи зберіглася лише шести сторінкова довідка за 1948 рік, в якій начальник 5-го управління МҐБ, поміж іншим, констатує, що попри все "зв'язку з націоналістами він не розриває". 17 вересня 1951 року до довідки було зроблено приписку: "Компрометуючих матеріалів за останні роки на Тичину П.Г. отримано не було".
Проте знищено не все. Збережені справи дають простір для продовження написання історії українського Розстріляного відродження. Історію будинку "Слово" можна продовжити з фінальних кадрів фільму, показавши наприклад, як попрощатися з загиблим Миколою Хвильовим приїжджає Олександр Довженко — тоді вже відомий режисер.
Популярність фільму провокує надію, що "нескінченність" історії українського Розстріляного відродження буде заповнюватися новими дослідженнями, романами, п'єсами, фільмами і навіть серіалами. Архіви, зокрема, архіви СБУ, зберігають ще безліч свідчень, що чекають на свого сценариста.
Архів СБУ із задоволенням допоможе творчим пошукам майбутнім продовжувачам "Слова".
