Хроніка деколонізації Харківщини: Українська революція в Мерефі
Мерефа була одним з найперших міст Харківської області, яке своїм взірцевим прикладом встановило певний темп для деколонізації топонімів у регіоні в 2022 році.
Мерефа була одним з найперших міст Харківської області, яке своїм взірцевим прикладом встановило певний темп для деколонізації топонімів у регіоні в 2022 році. Перший лист з пропозиціями від 3-го червня 2022 року був особисто переданий до приймальні Мереф'янської міської ради вже 6-го червня.
В переліку пропозицій були: три особи, одна географічна прив'язка та достатньо відомий під час Визвольних змагань 1917-1921 рр. підрозділ Армії УНР, який боронив Мерефу на початку 1919 року від більшовицької навали. Пропозиції були цікаві та створювали певну альтернативу нейтральним назвам "легальних" українських діячів радянського періоду, прізвища яких були досить затертими та відомими.
Альтернативою їм були мої краєзнавчі напрацювання, які демонстрували новий горизонт для відкриттів та досліджень, а також якісний ґрунт, який допоміг би виховати нове здорове покоління, яке б завдяки нашій просвітницькій роботі стовідсотково прийняло українську ідентичність в тяжких умовах екзистенційного конфлікту.
Ідеї. Процес. Результат
Вже під час повномасштабного вторгнення рф я припускав, що поступово, дуже повільно та через біль, почнеться очищення від всього, що пов'язано з країною-агресором.
Тут стали в пригоді мої старі напрацювання. Наприклад, до російського вторгнення я пропонував здихатись вулиці та в'їзду московських увічнивши в назві — Федора Бульбенка. Тоді в міськраді відхрестились від пропозиції, буцімто людям, які проживають на цих топонімах доведеться змінювати документи.
На той час "московські" назви жодні закони, норми чи публічні рекомендації не засуджували та не забороняли. Та й люди, які у нас на сході здебільшого зросійщені (мається на увазі — повне використання здебільшого російського культурного продукту), не вбачали в "московській" нічого небезпечного чи особливого. Ситуацію змінили російські бомби.
Вже літом 2022-го я звернувся за допомогою до Романа Коваля та Тіни Пересунько щодо підтримки моєї ініціативи. Оскільки пропозиції в своїй більшості були родом з часів Української революції 1917-1921 рр. Історичний клуб "Холодний Яр" Коваля взяв на себе основну частину топонімів (5 вулиць), а в "Інституті Леонтовича" підтримали особу Костя Щита, який був темою дослідження для цієї громадської організації.
6-го липня 2022 року на земельній комісії пропонували нові назви для мереф'янських вулиць. Пропозиції щодо Сім'янцева, Бульбенка та Щита прийняли до уваги та затвердили вельми швидко, в цьому дуже допоміг тодішній перший заступник міського голови. З новими назвами топонімів вулиць "Козаків Богданівців" та "Мереф'янської Фортеці" теж вирішили швидко.
Один зі членів комісії висловив дуже дивну думку, на яку, я вважаю, треба було б звернути увагу: під час обговорення однієї з іменних назв, а саме співака Костя Щита, він висловив свої сумніви щодо підтримки населенням нового прізвища, начебто посилаючись на недосвідченість населення в цьому питанні, а як наслідок такого можливого перейменування — його неприйняття та відторгнення місцевими.
На мою думку, такий підхід може означати, в першу чергу, тільки відторгнення української ідентичності з усіма обтяжливими наслідками, підтримку відсутності авторитетів серед сумнівних для пострадянської людини українських постатей. Це виглядало так: "я ні за тєх і нє за тєх, но переімєновать то нада". Дуже небезпечна позиція, яка покриває відсутність роботи з населенням місцевого "відділу культури" або "відділу її відсутності", що мимоволі відсилає нас до "міністерства правди", яке займалось брехнею в романі "1984" Джорджа Орвелла.
Дякувати Богу на комісії погодили всі наші пропозиції, і на сесії, яка відбулась 30 серпня 2022 року в Мерефі, вже остаточно, затвердили нові назви вулиць.
Валентин Сім'янцев. Оборонець Мерефи
Вперше про Сім'янцева нагадав Роман Коваль, опублікувавши уривки з його спогадів, але по-справжньому Валентина Івановича почали впізнавати після їх першого паперового виходу в Україні, під назвою — "Чорні запорожці".
Молодий хлопець з Великого Бурлука, син міщанина, вихованець сільськогосподарської школи в Липкуватівці. З 1918 року — козак Армії УНР. У "Роках козакування" він згадував про знайомих і друзів з Мерефи та присвятив слободі два об'ємні розділи, в яких описував бойові дії проти переважаючої чисельно, наступаючої більшовицької армії 6 січня 1919 року.
Ці розділи зробили великий внесок щодо розвитку регіональної історії міста, бо по факту, цим її епізодом почали цікавитись вже після набуття незалежності, а якщо бути точним, майже через сорок з гаком років після публікації в США офіційних спогадів.
Кость Щит. Згадати все
Уродженець слободи Мерефа, учасник Української Республіканської Капели під головуванням Олександра Кошиця, старшина Армії УНР. Після 1922 року Щит залишився в США та займався своєю професійною діяльністю — співами.
Брав участь у феєричній прем'єрі "Щедрика" в Нью-Йорку. Про цю подію написали багато, але розкрити постать Щита вдалося не так давно, хоча й розкрита вона неповно. До 2021 року в Мерефі ніхто, окрім родичів Щита і кількох зацікавлених дослідників, не знав про існування зіркового земляка.
Федір Бульбенко. Дослідник УАПЦ та гість міста
Залізничник з села Романкове, активний член Просвіти та один з організаторів Вільного козацтва на Січеславщині. Воював в українській армії. У 1919 році захворів на тиф, через що, після кризи, довелося повертатися додому — на окуповану більшовиками територію. З Мерефою його не пов'язувало майже нічого, якби в грудні 1937 року Бульбенко не влаштувався бухгалтером до Мереф'янського санаторію, де пропрацював до дня арешту НКВС 1 червня 1938 року.
Як і багатьох осіб зі списку пропозицій, Бульбенка спіткала еміграція до США. В еміграції його статті на релігійні теми часто друкувались у пресі української діаспори. Здебільшого після Другої світової війни Федір Павлович присвятив себе вивченню історії УАПЦ.
Козаків Богданівців. Підрозділ Армії УНР, який боронив слободу
1-й український піхотний полк імені Богдана Хмельницького — легендарна частина, створена в самий розпал Української революції — на початку травня 1917 року. Українська частина в російській армії, яка надихнула на подальшу українізацію в колишній РІА.
Богданівський полк боронив Мерефу 6 січня 1919 року. Багато козаків цього підрозділу бились проти більшовиків того дня. Серед них ідентифіковані особи: Валентин Сім'янцев, Степан Самійленко, майбутній професор та доктор медичних наук Михайло Міщенко (поранений під час бою) та сотник, про якого згадують у своїх спогадах Сім'янцев та Самійленко — Михайло Римбаковський (теж був поранений 6 січня в Мерефі).
Мереф'янської фортеці. Нагадування про слобідських козаків — оборонців міста
Ця назва єдина зі списку пропозицій 2022 року, яка тематично не пов'язана з чотирма попередніми. У другій половині XVII століття майже в кожному сотенному та полковому містечку на Слобожанщині існувала така фортеця для оборони від незваних гостей з півдня — кримських татар.
Як не парадоксально щодо нашого часу, але ініціатива побудови таких укріплень надходила з москви, яку в 1571 році спалив кримський хан Девлет Ґерай, через що майбутню червону площу ще довго називали "пожар", а тому московська влада була зацікавлена в організації оборонних укріплень на північ від Кримського ханства.
Козацька фортеця знаходилась в районі теперішнього топоніму — вулиці Мереф'янської фортеці. В Мерефі без роздумів позбулись старої назви вулиці на честь росіянина, одного з генералів червоної армії.
