Ющенко - так!

20 років тому мене розбудив гул за вікном. До шуму транспорту по столичному проспекту Л. Українки я давно звик. Це було щось інше. Смішно, але перша асоціація була - як вулик. Визирнув і побачив з вікна спочатку неорганізовані групи, а потім величезну помаранчеву колону тисяч і тисяч людей. Ющенко йшов реєструватися в ЦВК кандидатом у Президенти. Україна прокидалася з пострадянського летаргічного сну.

 
Кандидат в президенти України Віктор Ющенко разом з родиною та соратниками під час ходи зі Співочого поля до ЦВК 4 липня 2004 року
фото прес-служби кандидата в президенти Віктора Ющенка

20 років тому мене розбудив гул за вікном. До шуму транспорту по столичному проспекту Л. Українки я давно звик. Це було щось інше.

Смішно, але перша асоціація була - як вулик.

Визирнув і побачив з вікна спочатку неорганізовані групи, а потім величезну помаранчеву колону тисяч і тисяч людей. Ющенко йшов реєструватися в ЦВК кандидатом у Президенти. Україна прокидалася з пострадянського летаргічного сну.

Потім було отруєння. Для мене стало потрясінням, що цинічну брехню темників Медведчука про отруєння суші підхопили не тільки регіонали та кучмісти, але й керівник опозиційної Соцпартії, членом якої я був. Віра в О. Мороза у мене сильно похитнулася.

Я навязував СПУ формулу агітації: голосуйте за послідовну опозицію, за Мороза. Хто не хоче - за Ющенка. Але жодного голосу представнику мафії Януковичу. Мороз коливався. Ми поїхали в три різні області і скрізь ця формула викликала овації.

На цьому Мороз взяв 7% українських лівих Центу України. Саме вони в другому турі відійшли до лідера українських правих Ющенка і він став Президентом. З розривом лише в 8%.

Українці вперше обʼєдналися не для партійної ідеології, а для будівництва спільної української України.

Співоче поле. За лаштунками спецоперації

Ющенко був блискучим економістом. Ми всі чекали від нього економічних і соціальних реформ. Самі очікування оживили економіку, доходи бюджету різко виросли, був пік іноземних інвестицій. А Ющенко годинами розповідав про історію України. В Донецьку - 4 години. В Севастополі -3,5. В Харкові -3, з них годину відповів на єдине запитання розгубленої студентки.

Навіть на Кабміні він міг годину обговорювати ідею меморіалу героям укр історії.

Будучи міністром МВС я рвався в бій, просив вплинути на Генпрокурора, який пачками закривав наші справи проти старих і нових корупціонерів. А Ющенко ставив мені задачу побудувати памятник гетьману Д. Апостолу в Сорочинцях.

Я шукав, як профінансувати бензин для патрульних і дільничих, а Ющенко раптом ліквідував ДАІ. Ледве вигребли.

Ющенко на старті зібрав навколо себе безліч яскравих, енергійних і розумних людей.

Але не зумів їх обʼєднати.

Юля вже відкрито з ним воювала. Міністри скрипіли зубами. А Ющенко будував Хортицю і музей Трипілля.

Я бігав між Президентом і Премʼєром, просив припинити внутрішню війну. Обоє стояли на своєму.

Реванш не забарився. Мороз продався за посаду спікера і обʼєднався з регіоналами і комуністами. Янукович став Премʼєром. Помаранчевих, і мене серед них, - зачистили.

8 місяців я провів на мітингах по 10, 20, 50 тисяч розгніваних людей.

Ющенко розпустив парламент. Проукраїнська коаліція партій виграла в 4 голоси.

Янека скинули, Юля повернулася. І все почалося по старому сценарію самознищення.

Роздратування Ющенком перейшло в несприйняття. А потім - у відторгнення.

Пройшли роки. І прийшло розуміння, що все вище написане (і багато чого опущене) - не настільки однозначне.

Так, Ющенко проспав час для реформ, коли на підйомі економіки їх можна було швидко провести.

Так, він самоусунувся від щоденного диригування державною машиною.

Але, як бачиться сьогодні, він чітко знав свою місію і не схибив у головному: Геть від Москви.

Він був рішучий в курсі на ЄС і НАТО, попереджав народ про російську загрозу.

Він був рішучий в забезпеченні демократії. Свобода слова і чесні вибори тоді вперше стали реальністю.

Він був рішучий в Криму, оголосивши про неминуче припинення окупації Севастополя.

Він був рішучий у вирощуванні середнього класу через споживчі кредити.

І - головне: він вловив дух часу і оцінив неминучість наступного удару Рос Імперії.

Президент Ющенко не зробив дуже багато того, що міг і мав зробити. Але, попри майже загальну критику і осуд, знав свою головну задачу.

Безкінечні проповіді Ющенка про історію України, як виявилося, були життєво необхідною інʼєкцією, якою він змінив свідомість молодого покоління і середнього класу.

Саме вони, школярі та новачки-бізнесмени в часи Ющенка, зараз є кістяком героїчних ЗСУ.

Для них Україна є вічною. Вони її відраховують не з УРСР і навіть не з 1991 року.

Мрія Ющенка збулася. Ми живемо і боремося за країну, якій 1000 років. Від Русі і Гетьманщини, УНР та УПА.

І саме це є єдиною гарантією європейського майбутнього України.

Ющенко - Так!

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.