Петро Ольшанський зі Слобожанщини: розстріляний московитами за "українофілію"

"Непохитний борець і працьовник на полі громадсько-національного життя і української культури селянин з Валуйщини - Ольшанський", так характеризував Петра Федоровича в своїй праці "Подонь. Українська Вороніжчина в культурному житті України " Аркадій Животко. Тривалий час дослідники не могли дізнатися ім'я цієї видатної людини, яка була обрана членом Центральної Ради.

 
Фото: Товариство історії Східної Слобожанщини, 2024

Текст опубліковано на Фейсбук-сторінці Слобожанщина

"Непохитний борець і працьовник на полі громадсько-національного життя і української культури селянин з Валуйщини - Ольшанський", так характеризував Петра Федоровича в своїй праці "Подонь. Українська Вороніжчина в культурному житті України " (1943) Аркадій Животко.

Тривалий час дослідники не могли  дізнатися ім'я цієї видатної людини, яка була обрана членом Центральної Ради. Випадково прийшла думка пошукати на одному з московських ресурсів за прізвищем і губернії серед учасників Першої світової війни. І ось знайшлася зачіпка. Потім знайшли Постанову з'їзду представників українського народу в Валуйському повіті на Вороніжчині від 24.10.1917 року про приєднання частини Воронежської губернії до УНР і серед підписантів є підпис "Петр Ольшанський". Таким чином дізналися ім'я і по-батькові Ольшанського.

 

У 1919 році в Кам'янець-Подільській газеті "Трудова громада" Животко в статті "Згадка " пише, що Ольшанський був розстріляний московитами за "українофілію".

Вже пізніше, в 1931 році, в рукописі "від Дону до Збруча", Животко, згадуючи своє перебування в Харкові і бажання повернутися в Острогозький повіт Вороніжчини, додому в 1918 році, пише:

"Частина Острогожчини де і було моє село [Пухово, нині Лискинський район Воронезької області] в цей час лежала на демаркаційної лінії. Гадалося, що це забезпече мені більш-менш вільне життя, а може і працю. Так гадалося. Але виявилося, не так воно було як на ділі. Демаркаційна лінія вся була під впливом моск.комуністичної влади зі всіма наслідками. До того ж, в цей час довелося переконатися як московські комуністи розправляються з кожною укр. національно свідомою людиною. Довідався в цей час про розстріл одного з моїх сопрацьовників і однодумця селянина з Валуйщини тов. Вільхівського [тут автор помилився в прізвищі через Ольшанський - Вільшанський]. ..Розстріляно на вулиці рідного села..."

Подальший текст цього спогаду додано в фото.

 
 

Важливо, що Аркадій Петрович в інших записах про розстріл згадав, що дізнався про це влітку 1918 року з харківської газети "Южный Край", що суттєво допомогло в пошуках, залишилося тільки прочитати весняні і літні номери "ЮК", але цей процес суттево загальмувала нова російсько- українська війна, і тільки нещодавно вдалося знайти замітку про події в Валуйському повіті, текст її наведу російською:

"...В Никитовке после отступления большевиков был образован комитет общественной безопасности. Советская власть усмотрела в этом "контр-революцию" и ночью явились с пулеметами и артиллерией: бросили 30 бомб и устроили Варфоломеевскую ночь , требуя выдачи членов общественного комитета. Расстреляны: бывший офицер В. М. Лихобабенко, землевладелец дворянин П. М. Агиев, гражданин П. Ф. Ольшанский и целый ряд лиц.

Передают что две роты красноармейцев отказались расстреливать Ольшанского, бывшего солдата. Убийство совершил сам организатор красной армии Бондаренко, который убил Ольшанского за его украинофобство [вочевидь, помилка,- українофільство, або малось на увазі українофобство Бондаренка]. На сходе Бондаренко бросил такую фразу: " - Доканал. Израсходовал я Ольшанского...".

Джерела:

Аркадій Животко "Подонь.Українська Вороніжчина в культурному житті України",1943р.

"Трудова Громада"( Кам'янець -Подільський), 1919 рік #128 (ДНАБ)

Постанова з'їзду українців Валуйщини - ЦДАВО України ф. 1113, оп. 1, спр. 1, арк. 74

Нотатки: ЦДАВО, ф.3560- оп.1 спр.58

"Южный Край", 16.07.1918 #74 (ДНАБ)

Декомунізація. Україна.: Деколонізація – це щоденна боротьба

Деколонізація – це не просто зміна табличок із назвами вулиць. Це щоденна боротьба з адміністративною байдужістю, бюрократичною тяганиною і, на жаль, навіть відкритим саботажем закону.

Віталій Мельничук: Перші демократичні парламентські вибори

Одинадцять років Україна чинить опір російському агресору. Цей опір - продовження віковічної національно-визвольної боротьби Українського народу з московським імперіалізмом. Одним із етапів цієї боротьби були історичні події кінця 1980-х – початку 1990-х років, коли Український народ зумів зорганізуватися та перемогти сильніший за себе Московський тоталітарний режим Союзу РСР.

Андрій Савчук: Церква, у якій черпав натхнення Параджанов

Коли Параджанов готував декорації для свого легендарного фільму "Тіні забутих предків", то, мабуть, навіть не підозрював, що рятує частину сакрального спадку від знищення. Йдеться про ікони зі старої дерев'яної церкви на Гуцульщині. Їх режисер забрав на зйомки, але так і не повернув. Як показав час – на краще. Бо храм через півтора десятиліття згорів дотла.

Володимир В'ятрович: Rigonda

Офіційне радіо (неофіційно зване "брехачем") безперестанно розповідало про неіснуючі успіхи, час-до-час розбавляючи монотонну мову дикторів офіційною совєтською попсою чи іноді класикою. І тільки Rigonda здатна була привносити в цю інформаційну сірість трохи нелегального кольору Заходу. Це дивне слово (яке я тоді не міг, ані вимовити, ані прочитати) прикрашало собою великий радіоприймач на чотирьох ніжках.