І як ви це збираєтеся зробити?

"Спостерігаючи зростання популярності згадок про Організацію Українських Націоналістів та Українську Повстанську Армію в Україні, Сейм Республіки Польща визнає, що необхідно докласти зусиль на державному рівні для усунення такого типу ставлення". Це фрагмент резолюції Сейму Польщі від 26 липня цього року. Третього року нашої визвольної війни проти російськх окупантів.

 

"Спостерігаючи зростання популярності згадок про Організацію Українських Націоналістів та Українську Повстанську Армію в Україні, Сейм Республіки Польща визнає, що необхідно докласти зусиль на державному рівні для усунення такого типу ставлення".

Це фрагмент резолюції Сейму Польщі від 26 липня цього року. Третього року нашої визвольної війни проти російськх окупантів.

Ну, що сказати...

Я ніколи не приховував своїх ягеллонських переконань. Не приховував того, що мені близька польська історія і культура - так само, як і українська. Не приховував і свого критично-вибіркового ставлення до підпільних рухів, як польського, так і українського.

Однозначно вважаю Волинську різанину злочином, якого не мало бути.

Але, панове депутати Сейму, от як ви собі уявляєте усунення згадок про знакових постатей українського визвольного руху та й про сам визвольний рух у воюючій країні? Яка, до речі, захищає й вашу країну.

Так, повага до постатей визвольного руху і до самого руху не звільняє від критичного ставлення до них. У всіх них шафи просто ломляться від скелетів. Стосується, до речі, однаково як українців, так і поляків.

Для науковця чи журналіста нема героїв - є лише об'єкти досліджень.

Однак, коли я жертвую кошти на дрони для різних військових частин, то не питаю про ставлення їхніх бійців до ОУН, Бандери тощо (один мій приятель навіть сказав, що ми всі в Україні зараз бандерівці, незалежно від нашого ставлення до Бандери - ну, тут, як кажуть, назвіть хоч горщиком, але гаразд). Більш за те - мені на це глибоко начхати.

Мене цікавить, щоб ці дрони, на які я віддаю свої кровні гривні, стирали на порох русню. А ставлення того, хто їх запускає, до ОУН і її персонажів - для мене то справа третя, якщо взагалі не десята.

І така позиція мала би бути притамання всім людям при здоровому глузді, в кого розвинутий інстинкт самозбереження. Причому по обидва боки українсько-польського кордону.

Коли в 2014 році київська полонія збирала кошти для Батальйону ОУН, який уже воював на Донбасі, ставлення бійців батальйону до Степана Бандери їх, гадається, цікавило менш за все - і ті, й інші разом пройшли Революцію Гідності.

Навряд чи це питання цікавить і бійців Польського добровольчого корпусу, який воює на боці України, але також і за Польщу.

Це ж бо моя країна, панове депутати Сейму сучасної Речі Посполитої, зараз antemurale christianitatis, чим колись була наша з вами спільна країна Річ Посполита ягеллонська. А ще раніше - Велике Князівство Литовське.

А ви зараз - за нашими спинами. І не варто про це забувати.

За всієї, так би мовити, вдячності за допомогу в нашій боротьбі - за нашу і вашу свободу.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.