Іван Фірцак-Кротон: три життя Івана Сили

Хтось певно вважатиме, немов є вільним ладити зі споминами про все, колись бачене і почуте. І що збережені згадки про минуле нізащо й ніколи не спробують зажити власним життям, не усамітняться окремим існуванням, через що потроху втратиш над ними дійсну владу. Отож, чи варто зоставатися впевненим у досконалій правдивості своїх пам'ятань. Либонь те ж саме відбувається і з нашою колективною пам'яттю, де важливе з часом розповзається і буває втраченим. Натомість дехто продовжує вірити, ніби все так і було, як нині згадується.

Прикро, проте надто мало залишилось споминків і свідчень про відомого земляка. Тоді, в дитинстві, я й не усвідомлював, що не раз стрічався з цим чоловіком. Бо ж як нам було розминутися на вузьких білецьких вуличках? Поруч мене – ще нестарі батьки, то їм належало перекинутися хоча би словечком з колишнім сусідом. Я й сам народжений у старій дідівській хаті, що в присілку Телятинець, недалечко від Фірцакового обійстя.

Нині, ледве згадуючи про тогочасні взаємини білчан зі своєю знаменитістю, ураз утямлю, що для мене і моїх земляків він найперше залишався Іваном Фірцаком, аж десь потім напівміфічним героєм на ім'я Кротон. Іван Фірцак – був поруч, звичайний собі сільський мешканець, а ось щоб перейматися легендарним Кротоном – хіба лиш з гордощів перед чужими за свого односельця, якому дбайлива природа вділила надлишку сили й видатних умінь.

Ніхто й не сперечався, могутній був чоловік, з дитинства таким вдався, ще як корівку свою пожалів та впрягся замість неї орати нивку плугом. За те й прозвали – Іван Сила. Гадаю, що з тими його різними іменами присутня певна плутанина. Так немовби в одній людській подобі перебуло їх троє: звичайний білецький господар Іван Фірцак, потому був відомий цирковий атлет Іван Сила і, нарешті, легендарний силач Кротон. Кожен у свій час.

Поруч з Іваном постійно наче маячать певні міфічні знаки та символи. Спочатку потрібно б згадати одного давнього персонажа. За давньогрецькими міфами, жив колись такий непримітний чоловік на ім'я Кротон. Це його ненароком убив герой усіх давніх греків Геракл. Сердешний той давньогрецький Кротон спробував заступитися за свого свекра Лакінія, крадія корів Геріонових. А корівок свекор посмів умикнути од самого Геракла. Врешті зрозуміло, чим для обох родичів усе те закінчилося. Нині здається, що наш земляк невідомо яким чином зумів перебрати чимало від сили і слави Гераклової. Заодно реабілітував і саме Кротонове ймення.

Згадаймо, у Івана Фірцака так само почалося з корови. Цей вчинок, гідний великого Геракла, дав початок майбутньому міфу про закарпатського силача і велета Кротона. Можливо вважати, що став він новим земним перевтіленням давньогрецького героя. Нарешті згадаймо, що і його дружина, Ружена Зіклова, спочатку мала циркове артистичне ім'я – Даліла. Але ж ця земна Даліла ніколи не зраджувала свого силача-мужа, вона любила його та в усьому підтримувала продовж їх спільного життя, народила йому здорових і сильних дітей.

У моїй пам'яті ледве збереглися дві притомні згадки, які не надто зшиваються в одне.

Отож, епізод перший. Рік 1966-й. Пам'ятаю лютневе надвечір'я, у той день мамі виповнилося п'ятдесят. Зібралися всією сім'єю піти на фільм у білецький кінотеатр. Потому завітали в щойно відкрите кафе "Зірка". Там за пивом – добряче підпила компанія. Нас не помітили. Увагу веселих випивак зосередив геть на собі розповідач, кремезний голомозий чоловік, трохи вже в літах. Він якраз описував з усіма можливими подробицями напевно вже не вперше чуту слухачами історію про кулачний поєдинок на цирковій арені зі знаменитим боксером Джексоном.

Розійшовся емоційно, бо згадував про той свій єдино влучний удар, що ним вдалося звалити додолу на вологу тирсу чималої сили атлета-чемпіона зі славного міста Лондона. Лиш тільки замовк, непомітним рухом втягнув голову в плечі. Ураз постарілий, аж надто втомлений життям і подвигами, Геракл далі нічим вже не вирізнявся у своїй компанії.

Іще спогад. Приблизно ті ж роки. У Білках урочисто відкривали новий стадіон, названий на честь космонавта Павла Поповича. Для створення стадіону використали місцевий природний ландшафт, що трохи нагадував древній амфітеатр. Під цю подію влаштували міжрайонну спартакіаду. У дитячих моїх споминах у той день усе навкруг виглядало щасливим, молодим, якимсь вселюдським тріумфом радості і здоров'я, нагадуючи стилем і настроєм фільмову хроніку 1930-х. Тоді на саморобній арені вперше я побачив навіч живу легенду – Кротона.

Не Івана Фірцака, ба навіть не Івана Силу. Мало не всі глядачі зірвалися зі своїх місць, шугнули рвучким поривом вниз, де їх герой і слава. А він розривав ланцюг, гнув на шиї товстелезну залізяку, вертів гирями, вбивав ударом долоні товстий цвях у міцну дошку, затим витягував його зубами. Кульмінацією стало перекочування коліс автомобіля через незахищене богатирське горло. Допомагали з виставою його ж діти: донька Зірка, треноване тіло якої нітрохи не ранили биті шматочки скла, коли по ній топталися чималої ваги чоловіки.

Окремі силові номери показували публіці й Кротонові сини. Пам'ятаю оте дивне враження, наче наймолодшим і найжвавішим з-поміж усіх артистів виглядав саме Кротон. Актора, певно, молодила, додавала сили жива увага земляків, нестямно ним захоплених вдячних шанувальників. Була там непоборна внутрішня сила, не лишень тілесна. Тому не забути.

Згадую книжку Антона Копинця. Це своєрідна оповідь-міф. Народний міф, творений сучасниками нашого героя. Окрім іншого, до неї увійшло доволі щиросердних вигадок, які колись нарозповідав своєму літописцю Іван Фірцак. Доречно казати, це саме той випадок, про який мовлено було Томасом Манном: "Міф – основа життя, його позачасова схема, благочестива формула, яку життя наповнює сповна, несвідомо при цьому відтворюючи власні риси…" Така міфотворчість, уся укладена в сторінки книжки А. Копинця, є послідовна й майже досконала.

Відхилення від законів творення міфу, для яких природним є поєднання минулого, теперішнього й майбутнього, спричинило з'яву недоречностей у сюжетному викладі. Це коли в оповідь втручаються актуальні в часі написання книжки політичні мотивації, присутні сліди налиплого фальшу від нав'язаних ззовні схем. Зрозуміле уникнення автором теми Карпатської України та вимушене незгадування непростих взаємовідносин героя з окупаційною владою регента Угорщини Міклоша Горті на Закарпатті. Бо як могло бути сказано те, що родинний осередок Фірцаків – у самому осерді середовища й місця, де найбільше впливу на настрої односельців мала білецька "Просвіта".

Бо ж десяток літ перед тим Іван Фірцак виявляв себе геть індиферентним в політичних уподобаннях, був позбавлений усякої соціальної активності. То чи могло у його житті дістатися стільки місця чеському комуністу Яну Свадебі, як то зображено в книжці А. Копинця? Питання тут, звісно, риторичне. У ту пору він уже зажив гучної слави як Іван Сила. Щойно вернувся з гастролей, де удвох із земляком Петром "Корчмарем" Білинцем пройшлися бійцівськими європейськими аренами. Пізніше Білинець волів не згадувати, з якої такої причини посварилися білецькі сусіди-силачі. Обмовився тільки, що розійшлися з Фірцаком через негожі дитячі пустощі й дивацтва, яких ніяк не могла сприйняти благочестива Петрова душа.

Натомість відома інша історія в кінці двадцятих з празькими Івановими походеньками і непевними тимчасовими заробітками. Починалася світова економічна криза. На підприємстві столичного пана Бечіци робітники вирішили страйкувати. Іван із кількома своїми односельцями зголосилися стати штрейкбрехерами. Тихцем вийшли на роботу. Там їх помітили страйкарі. Втікаючи од знавіснілих напасників, нечестиві заробітчани сховалися у приміщенні фабричної контори.

Переслідувачі оточили їх зусібіч, заблокували вхідні двері та вікна, затим підпалили контору. Отож обложених приречено згоріти живцем. Єдиний вихід якось врятуватися – вирватися на волю через суміжну кімнату фабричної каси. Одначе й там двері заблоковані міцною дротяною засилкою. Фірцак навальним зусиллям висадив двері геть разом з одвірком. Як він зумів потім пролізти через маленьке віконечко для видачі зарплати, одному лиш Богу відомо. Тим разом врятовані. Згодом цей досвід згодився, коли в березні 1939-го залишався замкнений у будівлі жандармського уряду в Білках і схожим чином вибрався на волю.

Згадувана книжка мого земляка Антона Копинця вийшла в світ в 1972 році – нині раритетна, півзабута і з тим неналежно оцінена. Є свідчення родичів письменника, що в оригінальному рукописі вона була більш повною. Певно, вплинули на її долю мотиви й обставини, непідвласні автору. То чи так потрібно вишукувати якісь вади. Скажімо ті, що помітні в заключній главі роману – з червонозоряними бійцями-визволителями, напускним апофеозом приходу в закарпатське село радянських.

У реальному житті Івана Фірцака одразу по війні відбувся короткий період, в якому знову відчув себе улюбленим у народі силачем Кротоном, щойно поновив циркові богатирські вистави. Доти кілька літ поспіль був себе геть зневаженим і приниженим окупаційною владою. Відтак Іван радо зголосився прийняти пропозицію військового коменданта Білок капітана Рахімова стати керівником сільської міліції. І вже за кілька днів міліціонери на чолі з Фірцаком вестимуть конвоєм із Білок до Іршави зо два десятка арештантів, раніш затятих прислужників угорських окупантів. Годі було здогадатися славному Кротону, що навесні 1948-го вже інші конвоїри вестимуть у невідомість його старшого сина Івана.

Швидкий на руку справедливий радянський суд 10 червня того ж року присудить молодшому Фірцаку п'ять років суворого табірного режиму як українському буржуазному націоналістові. У заполярній Інті каторжанин Іван Фірцак-молодший відбув свої вісім довгих літ страждань, звідтіля вернувся хворим, геть постарілим, мовчазним. Ще пам'ятають, як втомлений гігант просиджував робочі перерви, сховавшись відлюдьком на одвірках Іршавської молочарні, де йому знайшлася робота вантажника. Відігрівся Кротонів син згодом, коли йому та батькові дозволили знов виступати перед вдячною закарпатською публікою. Що було далі, напевно відомо. Постали легенда і пам'ятник. Той монумент із гранітним Кротоном у самому центрі села Білки.

Ото, власне, все, про що хотілося сказати – іншим разом про ті нові книжкові та кінематографічні втілення, що нині живуть власним життям, про її незвичайного героя, радше, трьох героїв, що зійшлися в одній реальній особі: простої, доброї душі і характеру людини, мого земляка та сусіди Івана Фірцака, щасливого й могутнього у своїм богатирстві "карпатського ведмедя", видатного спортсмена та циркового артиста Івана Сили і майже міфічного героя Кротона. Життя Кротона триватиме далі. А нові книжки чи фільми – вони ще будуть.

Джерело: ЕКЗИЛЬ: Науково-мистецький часопис. - Ужгород: Ґражда, 2018. - №2(22)