Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

 
ЕСКІЗ НВМК СЕРГІЯ ДЕРБІНА

Козацький хрест і плита. Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників. 

Я відразу був за хрест і за матеріал пісковик. Бо така є традиція з козацьких часів. Більша частина військових поховань з часів визвольних змагань за незалежність, які дійшли до наших часів або зафіксовані на світлинах, - це хрести. Рідше - плити, де хрест лишається ключовим візуальним елементом.

Поховання вояків УСС, УГА, Армії УНР, УПА, дивізії "Галичина", які можемо бачити в Україні та діаспорі - це здебільшого хрести. Поховання дисидентів, інших учасників руху опору, вояків УНСО, учасників АТО-ООС і вже цієї війни в абсолютній більшості - це хрести. Бо це не тільки і вже не стільки релігійний, скільки національний маркер.

Вояцькі нагороди від УСС і УНР і до часів Залужного і Сирського - це здебільшого хрести. І воїни-атеїсти, мусульмани, юдеї, язичники їх отримували і отримують. Бачив не раз це. Про відмови не чув, але якщо вони і були, то це одиничні випадки. Тому що це не про релігію, а про національну єдність, яка спирається на традиції. Чи мають рацію прихильники ідеї "тільки плити" - ні.

Розумію, про що вони, але не підтримую. Що важливіше - стрункість одноманітних кам"яних брил чи національний характер першого військового кладовища, де держава бере на себе обов"язок довічне утримання і вшанування воїнів. На мій погляд, це фальшиве протиставлення.

Бо суцільні ряди хрестів так само забезпечують відчуття військового строю. І рівність всіх героїв - від рекрута до генерала. Але ж хрести частина суспільства не приймає. Ок. Розумію. Але чому та частина суспільства не чує тих, кому гранично важливо - з релігійних чи національних міркувань - бути похованим під козацьким хрестом? Чому чути одних - це емпатія і норма, а чути інших - якось обійдуться. Тому і виник компроміс. І хрест, і плита. Бо таким є суспільство.

І ухвалення рішення на користь одного з варіантів - це завідомо очевидний скандал. Уявімо, що уряд каже - плита. То половина хейтерів відразу почали б розповідати, що це безлика плита є символом неповаги до нації козацького роду, визвольних традицій і так далі.

Чи візуальне сприйняття сусідства двох форм надгробків не ок? На мій погляд, це на ескізі виглядає гідно. Тому можу лише привітати всіх, хто чекає на створення НВМК. Місця, де буде вшановано учасників і переможців головної події національної та світової історії на пам"яті нашого покоління.

Олександр Зінченко: Польські торговці ненавистю

Нацисти призначили ворогами євреїв, комуністи - багатіїв, польскі праві - українців. Ненависть до українців за десятиліття перетворилася на політичний капітал. І замість опрацьовувати травми минулого польським політикам стало вигідніше паразитувати на травмах минулого. На польському комплексі жертви.

Волинське обласне ветеранське громадсько – культурне товариство "Холмщина": Владу закликають визнання депортації українців Закерзоння злочином комуністичного режиму

Громадські організації, котрі об'єднують депортованих українців та їх нащадків, неодноразово звертались до вищих органів державної влади України з проханням визнати на державному рівні їх депортованими, як це було справедливо зроблено стосовно депортації радянським комуністичним режимом в 1944 році кримських татар.

Юрій Юзич: Співзасновник ОУН – уродженець Києва

Одним із тих, хто в лютому 1929 року створив ОУН був сотник Армії УНР Михайло Антоненко. Доброволець, кулеметник, командир команди піших розвідників. Один із творців «Вільного козацтва» Київщини, Легії українських націоналістів та «Просвіти» у Франції. Воював із більшовиками з листопада 1917 року, зокрема у складі «Запорізької Січі» Юхима Божка та 6-ї Січової стрілецької дивізії Марка Безручка.

Олексій Мустафін: "Калабалик" під Бендерами

1 лютого 1713 року завершилася одна з найдивніших військових операції в історії. Багатотисячне османське військо взяло штурмом табір особистого гостя султана, шведського короля Карла XII – лише для того, щоб той якнайшвидше потрапив до своєї батьківщини, де його вже зачекалися піддані.