Як коломиєць монополізував український проєкт

Книга Івана Монолатія "Вічний жид з Коломиї" належить до проєкту цифрової бібліотеки "Дух і Літера". Видання доступне у форматі PDF

Яків Оренштайн

Історія відкриття Яковом Оренштайном свого рідного міста світові починається 1875-го.

Про початок нового, 1875-го нечисленні і непрямі інформації надибуємо у міській газеті того часу Руській Раді. Так 13 лютого 1875 року часопис розпочинав передовицю риторичним запитанням "Що дальше?", акцентуючи на пияцтві як негативному явищі повсякденного життя міського і сільського населення краю.

А що газета була масовим джерелом інформації, редакція в особі редактора Михайла Білоуса та його помічника Івана Наумовича повідомляла про такі події в житті міста: рішення Крайової шкільної ради відкрити другу головну чотирикласну школу (у Коломиї на той час було б дві т. зв. філіальні школи на передмістях, дві головні школи і повна гімназія, а також одна головна жіноча школа і вища жіноча школа); рішення громадської ради міста надати президентові Найвищого трибуналу у Львові Шенку звання почесного громадянина Коломиї – за його участь у відкритті у місті колегіального суду; а також про ідею створення у місті гончарної школи.

З-поміж інших подій громадського життя часопис запрошував на загальні збори першого "Галицького товариства пчелничо-садовничо-шелковичного", які запланували на 24 лютого 1875 р. в залі радних коломийського маґістрату. А от число газети, яке побачило світ 17 лютого, акцентувало увагу на можливостях участі містян і селян в етнічному бізнесі, який досі був цариною виключно євреїв-лихварів. Так у рубриці "Торговля і промисл" часопис закликав: "Доки наш народ не візьметься до промислу і торгівлі, доти буде все нужда між нами, доти не будемо ми Русини мати, ні слави, ні честі, доти нас ніхто не буде знати; не поможе тут ні тверезість, ні просвіта".

Хвилювали коломийську пресу й інші соціальні питання. Зокрема Руська Рада у лютому 1875 р. підтверджувала факти пияцтва як масового явища, з яким християнам слід боротися, оскільки це впливає на зубожіння українців. У спектрі багатьох складників українсько-єврейського протистояння помітну роль відіграла боротьба українців з шинкарством.

Відтак частина євреїв, для яких це було головним видом діяльності, втрачала свій традиційний бізнес. Останнє і було причиною невдоволення тих євреїв, які трактували шинок як "сімейну традицію". Для ще однієї категорії єврейського населення такою ж родинною справою, проте іншого звучання, була торгівля папером, різними друками та книжками.

Власне у такій родині й народився майбутній видавець української книжки, названий мною "Вічним жидом з Коломиї". Сталося це 25 лютого 1875 року. Сьогодні мало відомо про той день чи навіть місяць, однак, знову ж таки, у газеті знаходимо одне цікаве повідомлення, зміст якого дозволяє побачити не тільки виклики для щоденного життя коломийців понад 145 років тому, але й особливості умов, за яких немовля з'явилося на світ: "Сніги великі спали сими днями, так много перешкод в гандлю; навіть і рух на желізницях буває часто встриманий".

Про роки Оренштайнового дитинства, або ж його освіту сьогодні достеменно невідомо. Про освітні заклади місцевих євреїв нині відомо досить мало: 1778-го вони заклали першу стаціонарну школу (в рамках реформи шкільництва Г. Гомберґа), що проіснувала до 1809 р. Єдиним вчителем у цій школі був Лейзор Фрід. Від 1787-го при синагозі діяв хедер, а 1866-го відкрили другу початкову школу.

Цілком можливо, що Оренштайн міг навчатися у коломийській школі фундації Гіршів. І лише 1898-го його прізвище знову з'являється у документах. Зокрема 18 жовтня коломийський окружний начальник повідомляв єврейську віросповідну ґміну у Ряшеві, що "після того, як Яків Оренштайн з Коломиї, народжений 1875 року, прибув до призовної комісії і не відбув з військової частини, його одруження з політичних міркувань не викликає заперечення".

Приблизно на межі 1901–1902 рр. Оренштайн знову опиняється у Коломиї, адже до того часу він мешкав у Ряшеві, де й народилася його первістка Реґіна. Незаперечним фактом є лише те, що вже у перші роки нового, ХХ-го століття, він розпочинає займатися видавничою справою: спочатку як бізнес-партнер заможних коломийських євреїв, які од часу до часу зверталися до послуг друкарського верстата, заробляючи таким чином на прожиття, адже необхідні передумови для цього були саме у Коломиї.

Виходячи з таких позицій, більш-менш зрозуміло чому перші Оренштайнові друки з'являлися спільно із Е. Х. Хаєсом, адже не маючи власної технічної бази, він користувався підтримкою місцевих єврейських книготорговців. Такий своєрідний "старт" свідчить про певний патронажно-клієнтальний характер видавничої справи Оренштайна, який користувався сімейно-родинними взаємозв'язками. Так зокрема відомою стала серія поштівок 1900-х років "Karpaty-Карпати", видана накладом Оренштайна та Е. Х. Хаєса.

Щоправда вже за якийсь час Оренштайн вже сам пропонує поліграфічні послуги. У числі коломийської газети "Зоря" за лютий 1902 р. знаходимо таке повідомлення: "Хто хоче знати, як виглядали та як воювали наші славні батьки-козаки, най собі спровадить пачку (16 шт.) переписних листівок, що вийшли накладом Оренштайна в Коломиї (Ринок). … На тих картках є образки, що представляють сцени з Гайдамаків Тараса Шевченка".

Самостійну видавничу діяльність Оренштайн розпочав 1902 р.: у лютому надрукував першу серію (16 чорно-білих поштівок), у квітні – другу, у серпні – третю. Окрім цього, враховуючи великий попит на поштівки першої серії, влітку того ж року Оренштайн видав другу серію (12 чорно-білих поштівок). Разом у двох серіях 1902 р. підприємець репродукував 28 чорно-білих ілюстрацій Опанаса Сластіона до Шевченкових "Гайдамаків" (1910-го, напередодні 50-х роковин смерті Кобзаря, Оренштайн видав третю серію із 15-ти кольорових листівок з ілюстраціями О. Сластіона до "Гайдамаків", використавши сюжети як першої, так і другої серій поштівок).

Шукаючи себе як повноцінного видавця, а також починаючи реалізувати "український проект", Оренштайн у 1902 р. видає, щонайменше, дві серії поштівок, розпочинаючи таким робом свою велику просвітницьку місію. Особливе місце серед них належить поштівкам із зображеннями діячів України з княжих часів до початку ХХ ст.

Зокрема у серії з 12-ти карток "Історія України-Руси" видавець представив князя Володимира Великого, княгиню Ольгу, князя Ярослава Мудрого, літописця Нестора, філософа Григорія Сковороду, короля Данила, князя Лева, українських гетьманів Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Самойловича, Павла Полуботка, Маркіяна Шашкевича, Івана Котляревського, Осипа-Юрія Федьковича, Григорія Квітку-Основ'яненка, Олександра Кониського, Олексу Стороженка, Володимира Барвінського, Володимира Навроцького, Стефана Качалу, Антіна Могильницького, Миколу Устияновича, Володимира Масляка, Івана Франка, Михайла Драгоманова, Михайла Павлика, Тараса Шевченка, Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Миколу Лисенка, Сидора Воробкевича та Миколу Вербицького.

Тоді ж Оренштайн видав серію поштівок "Рідне слово" з діячами української культури – Омеляном Огоновським, Олександром Потебнею, Михайлом Максимовичем, Борисом Грінченком, Богданом Лепким, Ольгою Кобилянською, Лесею Українкою, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлиною Іванець, Марією Загірньою, Олесею та Ольгою Озаркевич.

Наступного 1903-го, визначального у біографії Оренштайна, до скарбниці української філокартії він вніс ще дві серії кольорових поштівок з ілюстраціями до творів Миколи Гоголя. І далі упродовж "коломийської" доби свого видавничого чину він продовжував видавати серії поштівок на різну тематику (нині відомо 745, у т.ч. 520 чорно-білих, 192 кольорові та 87 одноколірних поштівок), витворивши культурний феномен коломийської філокартії. Його вдало дослідив Валерій Ковтун.

"Хрестоматійним" для позначення старту Оренштайнової книговидавничої Одіссеї (не маючи упродовж 1902-1913 рр. власної друкарні), вже давно став 1903-й. Щоправда у 1930-х видавець стверджував, що професійну діяльність розпочав 1901-го, заснувавши своє перше бізнес-підприємство "Галицька накладня". "Першою ластівкою" книговидавничого чину Оренштайна став "Народний Декляматор" – 320-ти сторінковий збірник українських поезій "на всі оказії".

Одночасно він надрукував власним накладом кольоровий "Ґеоґрафічний атляс" Мирона Кордуби (24 головні карти та 11 "побічних"), "Коляди й щедрівки", кольорову серію книжечок для дітей "Образкові книжки", а також, спільно з Кирилом Трильовським, три "Січові співаники".

Відомий книго- і пресо знавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році, зауважив: "Третим центром нашого видавничого руху в 1903 р. тут в Австрії була Коломия. … З признанєм треба згадати тут видавничу фірму коломийського книгаря Я. Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки.

В його книгарні містить ся більший склад українських видань, так що навіть Чернівці користають із нього. Крім декількох книжок видала його фірма ще декілька серій українських переписних карток, деяких навіть досить артистичної стійкости. […] Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії".

Ідею "українського проекту" Оренштайн практично реалізував, започаткувавши книжкову серію "Загальна бібліотека". У цьому контексті важливим є повідомлення львівського часопису Діло, опубліковане 19 червня 1909 р., що "думка заснувати популярне видавництво подібного до німецької Reklam-и або польської Mrówk-и виникла нещодавно в гуртку коломийської української інтеліґенції і цим заходом галицької і коломийського книгаря та видавця Я. Оренштайна, з'являється реалізована перед українською суспільністю у формі Загальної бібліотеки".

Власне з 1909-го розпочинається історія найвідомішого та найуспішнішого бізнес-проєкту Оренштайна – видання ним "Загальної бібліотеки", щонайменше, як стверджували дослідники української діаспори, 113 томиків якої з'явилися друком у Коломиї до початку Великої війни 1914–1918 років. А от згідно з підрахунками львівської книгознавиці Марії Вальо до 1915 р., вийшло майже 120 випусків "Загальної бібліотеки".

Мій сучасник, коломиєзнавець та літературознавець Микола Васильчук влучно зауважив: "Я[ків]. Оренштайн видавничою справою займався фахово, це було його родинною справою, оскільки він походив з родини книгарів та антикварів. […] займаючись книготоргівлею, [він] дійшов висновку, що треба торгувати не чужими виданнями, а здійснювати їх самому згідно з потребами і запитами зрослої національної свідомості українців".