Перша українська адвокатка: невідома доля Ольги Ганицької
Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.
Зараз українська адвокатура отримує все ширше жіноче представництво. Однак допуск жінок до юридичний був непростим і тривалим. Першою жінкою-адвокаткою в сучасному розумінні вважають сербку Марію Мілутіновіч (1810–1875), яка в 1847 отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ ст.
Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.
Ґуґл на запит "Перша українська жінка-адвокат" видає інформацію про народжену в Кременчуці Катерину (Ґітель) Флейшиць (1888-1968), якій отримала юридичну освіту і статус присяжної повіреної в Російській імперії. Проте вона так і не змогла розпочати юридичну практику і все її свідоме життя було пов'язане з Росією. Тому як і в дискусіях щодо Булгакова, мабуть не варто присвоювати їй українську ідентичність, з якою вона себе не ототожнювала.
Імовірно, що в УСРР/УРСР жінки були адвокатами були вже у міжвоєнний період, але навряд чи можна вважати належність до адвокатури в тоталітарному суспільстві відповідним прикладом.
Проте адвокатура в Галичині, яка в той час входила до складу Польщі, попри всі проблеми того періоду, була цілком самоврядною і самостійною.
І у випадку українських адвокатів в Галичині першою адвокаткою джерела називають Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку і мабуть саме вона може вважатися першою українкою яка професійно практикувала право.
Відомий український адвокат 1920-1930-х рр. Лев Ганкевич, вже у 1962 році пригадував, що: "Появилась теж перша українська адвокатка Віра Люстіґ, що вийшла заміж за адвоката Ганицького й разом з чоловіком вела адвокатську канцелярію".
Це підтверджується і звітом з XV Загальних Зборів Союзу Українських адвокатів 1938 року, де той же Лев Ганкевич оголосив, що "в році 1938. в ряди української палєстри [адвокатури] вступила перша жінка українка: мґр. Ольга Люстіґ Ганицька".
На жаль про її життя і біографію відомо не так багато. В газеті "Діло" за 2 червня 1927 року, вдалося знайти свідчення, що вона склала "іспит зрілості" в жіночій гімназії товариства "Рідна Школа" в Станіславові (тепер Івано-Франківськ).
Відомо, що Ольга Ганицька – разом із чоловіком Степаном, мала канцелярію у Львові за адресою вулиця Токаржевського, 64 (сучасна Городоцька, 100) навпроти костелу Ольги та Єлизавети. Крім адвокатської діяльності, вона активно відстоювала права жінок на юридичну професію.
У тому ж 1938 році в цій газеті анонімний автор (-ка) за псевдонімом "Аля." опублікував кілька статей, в яких критикував ідею, що жінки можуть бути суддями чи присяжними в суді. У відповідь, Ганицька організувала захід на тему "Жінки як судді присяглих", який відбувся 14 лютого 1938 р.
В своєму виступі адвокатка твердо відкинула таке бачення, зазначивши що: "Не можна катеґорично запевняти, що всі жінки не можуть чи хочби покищо не можуть засідати на лавах присяглих суддів, так само як не можемо сказати, що всі мужчини безумовно підготовані до такого завдання" і послалася на вже сучасний тоді досвід Британії та США.
Слід зазначити, що Ганицька не була єдиною адвокаткою того часу в Польщі чи Галичині. Першою адвокаткою в Польщі вважається Гелена Вєвурська, яка отримала це звання у 1925 році. А у 1939 році, "Ілюстрований довідник) міста Львова" (Ilustrowany Informator Miasta Lwowa в списку адвокатів подавав імена ще близькою 10 жінок. В українських джерелах того часу як про "кандидаток адвокатури" писали також про Дору Біленьку, Ірину Ґермак-Падох та Галину Галущинську.
Про те, як склалася доля Ганицької і її сім'ї після початку Другої Світової війни відомо мало. Відомо, що вони емігрували до Австрії і мешкали в Інсбруку. Її чоловік – Степан Ганицький, імовірно був учасником УПА бо "Бюлетень Союзу українців воєнних інвалідів" за жовтень 1961 року згадував, що йому було надано допомоги у січні-вересні 1961 року в розмірі 312 марок (бл. 293 дол. за сучасним курсом).
З УПА пов'язана ще одна інформація про долю Ганицької. Вона згадана у розсекречених документах ЦРУ за 1962 рік, в яких йдеться про зустріч двох офіцерів управління із учасником українського національного руху який співпрацював із ними під криптонімом "А/2".
У цих матеріалах учасники зустрічі обговорюють можливу поїздку Ганицької (Ol`ha Hanyts`ka) в СРСР та її листування із Михайлом Степаняком – відомим діячем ОНУ та вояком УПА, якого було звільнено у 1961 році. З ним вона могла бути знайома через чоловіка Степана, але зрештою і сам Степаняк у 1926-1931 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету, а згодом працював в адвокатській канцелярії в Бережанах і це теж могла бути точка контакту.
Планувалося, що в ході особистої зустрічі Ольга передасть Степаняку інформацію від "А/2" (який з ним був добре знайомий), та від Закордонного проводу ОУН і Української Головної Визвольної Ради, а також певну фінансову допомогу.
Чи відбулася ця зустріч невідомо як і не вдалося знайти більше інформації про Ольгу та її подальше життя чи навіть фото.
Залишається сподіватися, що майбутні дослідження проллють більше світла на роль і долі Ганицької і її колежанок в історії української адвокатури.
