Холодноярська Конституція України
Багато років історики намагались з’ясувати – хто був автором проєкту документу УНР під назвою: Начерк проекту державного законоладу для «Української Трудової Республіки». У 1996 році історик та політолог Василь Яблонський опублікував текст цього проєкту конституції України, зазначивши, що автором був «Остап Галичанський». Опісля стало відомо, що за цим псевдонімом криється правник Остап Копцюх. Доля автора холодньоярського проєкту конституції УНР досі вважалась невідомою.
Багато років історики намагались з'ясувати – хто був автором проєкту документу УНР під назвою: Начерк проекту державного законоладу для "Української Трудової Республіки". У 1996 році історик та політолог Василь Яблонський опублікував текст цього проєкту конституції України, зазначивши, що автором був "Остап Галичанський". Опісля стало відомо, що за цим псевдонімом криється правник Остап Копцюх.
Доля автора холодньоярського проєкту конституції УНР досі вважалась невідомою. Справа в тому, що було два учасники тогочасних українських визвольних змагань з ідентичним прізвищем та іменем. "Старший" та "молодший" за віком. Обоє мали гімназійну освіту, а в першу світову війну стали офіцерами. До того ж вони ймовірно були родичами – дядьком і племінником. Що з ними сталось – теж було невідомо. До сьогодні.
Спершу розповім про "молодшого". Осипа (Йосипа) Копцюха в документах УСС і на підписах до світлин помилково називали Остапом. Що сильно ускладнуювало ідентифікацію авторства проєкту конституції. Народився він 27 січня 1898 року в Бережанах у родині місцевого судді Василя Копцюха. Навчався в яворівській гімназії на Львівщині із якої учнем 5-го класу пішов добровольцем в УСС. Тоді ще неповнолітнім – мав лише 16 років.
Скоріш за Осип Копцюх все був членом гімназійного Пласту в Яворові, списки якого не збереглись. Адже пластуни-гімназисти зокрема і з цього міста йшли першими добровольцями до УСС – виконуючи відповідний наказ тодішнього пластового проводу. Це припущення підтверджує також і той факт, що Осип воював в складі сотні Івана Чмоли, засновника перших гуртків Пласту.
З фронту їздив до Відня складати гімназійні іспити, зокрема двічі в березні і квітні 1916 року. Того ж року Осип успішно завершив лише 6-й клас із 8-ми потрібних. Воював добре, здобув старшинський ступінь хорунжого. Тобто став офіцером навіть без завершеної середньої освіти. Чим він займався у 1917-1919 роках - невідомо, але точно за цей короткий період часу не зміг би завершити середню і вишу освіту та здобути супінь доктора права.
Згодом чекісти напишуть про Осипа Копцюха: "з міщан, освіта середня, позапартійний". У 1920-1936 роках – член комуністичної партії (більшовиків). У 1920-х роках мешкав на Черкащині, де концентрувалось багато галичан. Опісля у Харкові, де став завідувачем м'ясо-молочної групи райспоживспілки. Заарештований 1 жовтня 1937 року, як член української націоналістичної організації. Розстріляний 3 листопада того ж року у Харкові. Місце поховання невідоме.
Тепер про "старшого" Копцюха. Євстахія (Остапа). Народився він 25 квітня 1885 року у селі Підгороддя, яке тепер входить до складу Рогатинської громади Івано-Франківської області. Не виключено, що Остап Копцюх - рідний дядько вище згаданого Осипа (Йосипа). Батько останнього Василь, 1873 року народження, теж походив з Підгороддя.
Середньо гімназійну освіту Євстахій почав здобувавати у Бережанській гімназії на чолі якої стояв Андрій Чайковський. У 4-му класі, як один з кращих учнів, за ініціативи Василя Яворського пореїздить на постійне проживання в українську шкільну бурсу у Новому Сончі (тепер – Закерзоння), зокрема для посилення місцевого осередку "Просвіти". Станом на 1905 рік навчався в 6-му гімназійному класі цісарсько-королівської гімназії в Новому Сончі.
Після завершення гімназії на Лемківщині, очевидно, стає студентом правничого факультету Львівського університету та проходить однорічний офіцерський вишкіл в австро-угорській армії. Під час першої світової війни воював на італійському фронті офіцером 26 полку ландверу (тероборони). Станом на 1916 рік – "оберлейтенант", тобто старший лейтенант.
Теодоор Семаковський згадував свого бойового побратима-українця: "зо ступнем "однорічняка-цуґсфірера" вислали мене з найближчим маршбатальйоном на італійський фронт… до Монте Санто. …попався до першої компанії, де комендантом був мій знайомий, банковий урядорець а потім адвокат у Косові, українець Копцюх. Він зараз подав мене на підвищення мого військового ступня… і приділив до батальойонової ад'ютантури за писаря".
У квітні 1918 року Євстахій Копцюх здобув докторат права у Львові. На початку того ж року був також членом редакції "незалежного органу громадського життя" – львівського тижневика "Будучина". Друкувався там під псевдонімом: Осип Галичанський. Саме цим своїм літературним іменем через рік підпише проєкт конституції, укладений у Холодному Яру.
Піч час побуту австрійський військ в Єлисаветграді (тепер – Кіровоград) Остап, як поручник австро-угорської армії, працював в місцевій фактично окупаційно-союзницькій військовій адміністрації по лінії роботи з місцевим населенням. Формально: заступником коменданта етапної команди. Один з тогочасних учасників українського руху в повіті згадував: "мене рятувало від різних гетьманських службовців те, що я все ходив по місті з ,,австріяками", себто з старшинами УСС-ів, чи з старшинами-українцями із австрійської залоги, як то поручником д-ром Копцюхом".
Популяризував особу Василя Вишиваного серед наддніпрянців, зокрема був у тісних організаційних взаєминах із ним. З повстанням Директорії в листопаді 1918 року зайнявся організацією місцевої української влади, а також створення полку імені Івана Богуна. У локації, де в наші дні міститься 3-й полк спеціального призначення ЗСУ. У січні 1919 року єлисаветградська газета "Друг народа" опублікувала наступне звернення, яке підписав "Командир полку Д-р Копцюх":
"З дозволу, наданого мені Директорією УНР, і з наказу Головно-Командуючого військами Херсонщини і Таврії приступив я до формування в м. Єлисаветі Галицько-Українського полку імені Богуна і закликаю всіх охочих та здатних до військової служби поступати в … полк… Штаб полку міститься в Козачій школі на розі Кавалерійської і Дворцової вулиць, 2 корпус".
Учасниця тих подій воячка Тіна Книшенко, більш відома як Харитина Пекарчук, згадувала, що в той час Богунівський полк налічував близько 500 добровольців, головним чином українців із австрійської армії, які вирішили боротись за УНР на Наддніпрянщині. І додавала: "У нашому полку бракувало старшин-галичан. Спершу був тільки один на прізвище Копцюх, але пізніше, коли ми вислали збіжжя до Галичини, то звідтіля прибуло ще двоє старшин".
Більшовикам вдалось інфільтрувати у полк Богуна кілька "рядовиків-наддніпрянців", які опісля призвели до трагічної втрати українцями Єлисаветграду. За твердженням повстанця Фотія Мелешка в січні 1919 року до "2-го січового (Галицько-Українського полку імені Богуна)" приєднався курінь гайдамаків Холодного Яру про що не згадує Х. Пекарчук у своїх спогадах. А "з січня по червень 1919 р. О. Копцюх, напевне, воював пліч-о-пліч з холодноярцями і разом з ними повернувся до Холодного Яру".
Після захоплення московськими окупантами центральної України весною 1919 року – розвивав місцевий рух опору на окупованих територіях із тепер вже полком гайдамаків Холодного Яру. В червні 1919 року на Чигиринщині, в таборі холодноярці, підготує проєкт конституції майбутньої УНР. Зокрема, виходячи із назви та змісту документу, пропонував назву держави замінити на "Українська Трудова Республіка".
Підписи під проектом конституції поставили лідери холодноярців: "за Раду Старшин - Гнат Зінкевич, отаман, Олекса Ксаша, осавул, Кирило Апилат, значковий; за Раду Козаків-гайдамаків: Амвроз Роздобутько, Мойсей Апилат, Василь Засадько, Ілько Донець, Юхим Засадько, Яків Мандюк, Микола Шинкаренко, Іван Мовчан, Іван Крамар, Олекса Строчецький". Документ підписав також начальник розвідки Армії УНР полковник Володимир Колосовський, як "обозний лікар", а щн – дві сестри-жалібниці під вигаданими іменами.
У конституції авторства Копцюха чи не вперше названо майбутній український парламент так, як він зараз називається: "Верховна Рада… складається з народніх представників, вибераємих через загал виборців, по одному з кожного краю, на основі загального, рівного, тайного і безпосередного права голосування на протяг шести літ".
У 1920 році Остап Копцюх повернувся до Галичини. Відкрив свою адвокатську кантору в місті Буськ, що в сучасній Львівській області. "В домі п. Домбровської". Був членом виконавчого органу Союзу українських адвокатів, де відповідав за будівництво вакаційної (відпочинкової) оселі українських правників у Ворохті. У січні 1929 року переніс свою канцелярію поближче до Карпат – у Косів.
За першої "радянської" окупації заходу України у 1939-1941 роках працював вчителем. А після відновлення Української Держави влітку 1941 року став головою міської управи в Косові і організував місцевий загін української самооборони. У 1944 році, разом із дружиною Сабіною, втікали від московських окупантів. Дорогою, у Відні, потрапив до лікарні.
Тяжко хворів, 10 листопада 1944 року помер від хронічного туберкульозу у Відні. Пластун Тарас Піняжко розшукав акт, який зафіксував смерть Осипа Копцюха. На якому із цвинтарів він був похований встановити не вдалось. Адміністрація цвинтаря Пенціг, де з найбільшою вірогідністю могло бути поховання, відповіла, що у них такого немає. Це означає, що могилу автора холодноярського проєкту конституції УНР можна вважати втраченою.
Подяка Володимиру Морозу і Тарасу Піняжко за допомогу із пошуком матеріалів для цієї публікації.
