Паралелі між Голодомором і сюжетною лінією "Колгоспу тварин" Джорджа Орвелла

25 червня 1903 року народився британський письменник Джордж Орвелл, який став всесвітньо відомим завдяки двом творам: політичній алегорії "Колгосп тварин" і роману-антиутопії "1984", у яких він зобразив тоталітарне суспільство. Публікуємо уривок з книги Віталія Огієнка "Історія неусвідомленої травми", в якому розповідається про перший великий твір видатного письменника "Колгосп тварин".

 

"Колгосп тварин" — алегоричне розвінчування більшовицького міфу у формі простої казки, що мало на меті показати справжню суть цього режиму, його антигуманну, антилюдяну сутність. У повісті розповідається про те, як свійські тварини вигнали з ферми колишнього господаря — фермера Джонса, однак незабаром здобута ними свобода обернулася становленням диктатури свиней на чолі зі свинею Наполеоном.

Племінник Ґарета Джонса Найджел Коллі навіть стверджував, що Орвелл назвав фермера Джонса на честь вельського журналіста, який чи не вперше відкрив світу правду про Голодомор. У свині Наполеоні вгадується Сталін, а в інших персонажах, як людях, так і свинях, його спільники та довірені особи такі, як Волтер Дюранті та Бернард Шоу.

Тема голоду червоною ниткою проходить через весь твір. Голод стає вагомим фактором, який рухав усі коліщатка на фермі й забезпечував її функціонування в новій тоталітарній реальності. У книжці алюзією до Голодомору є історія придушення Наполеоном бунту курей, в яких вгадуються українці. Спочатку Наполеон оголосив, що наважився на нову політику: збудувати вітряк, який за задумом мав забезпечувати колгосп електричною енергією, а отже, освітлювати та гріти стайні, виконувати іншу роботу, як то дати живлення для роботи механічної пили, січкарні й електричної доярні.

Це суттєво полегшило б життя тварин у майбутньому і зробило б їх щасливими. Інакше кажучи, Наполеон задумав індустріалізацію. Але щоб реалізувати цей план, треба було увійти в торговельні зносини з сусідніми хуторами, вироби для будівництва вітряка можна було отримати, продавши стіг сіна, частину урожаю пшениці та яйця. На потреби індустріалізації були потрібні західні технології та машини, а отримати їх можна було лише за сільськогосподарську продукцію. Курки (українці), на переконання Наполеона, мали радісно привітати цю жертву як їхній окремий внесок у будування вітряка. Кури мали здавати чотириста яєць у тиждень.

Втім так не сталося. Орвелл виклав подальший хід подій у такий спосіб. "Квочки, почувши це, піднесли жахливий крик, їх уже давніше попереджували, що ця жертва може бути необхідна, але вони не вірили, що таке може статися. Вони якраз лагодились навесну висиджувати курчат і тому протестували, кажучи, що забирати яйця зараз це душогубство. Уперше від часу прогнання Джонса почалося щось схоже на бунт. Під проводом трьох молодих чорних курчат, міноркської породи, квочки рішуче намагалися протиставитись Наполеоновій волі.

Ось у чому полягав їхній метод: вони злітали аж на крокви і там несли яйця, що падали на долівку й розбивались вщент. Наполеон діяв швидко й безоглядно. Наказав припинити видавання пайка курам і видав розпорядок: кожну тварину, що дасть хоч одно зернятко жита курці, жде смертна кара. Собаки пильнували за виконанням цих наказів. Кури видержали п'ять день, та врешті піддались і повернулися у гнізда. За цей час здохло дев'ять курок. Їхні тіла поховали в саду і заявили, що вони подохли від курячої холери. Скавутишин не дізнався про цілу справу. Яйця здавали вчасно: раз у тиждень приїздив фургон бакалійника і забирав їх".

Орвелл дуже точно описує в цьому пасажі історію Голодомору: українці вдалися до опору й саботажу, який Сталін подолав голодом. Буквально Сталін "наказав припинити видавання пайка", в результаті чого померли дев'ять курок, або дев'ять мільйонів українців як тоді вважав Орвелл. Врешті-решт українці піддалися і повернулися до роботи, але вже на колгоспні поля.

Свині також намагалися приховати голод і смерть квочок, бо розголос дискредитував би нове суспільство тварин, "єдине у цілій Англії". Вони наповнили піском мало не по край майже порожні засіки у коморі, а пісок прикрили рештками зерна й борошна.

Потім провели крізь комору Скавутишина (Ерріо або Шоу) і той вже, окинувши оком на повні засіки, заявив зовнішньому світові, що в колгоспі тварин немає харчової скрути. А смерть курок списали на курячу холеру. Так само і Дюранті заявляв, що голодуючі гинуть від хвороб, а не від голоду. Як бачимо, паралелі між Голодомором і сюжетною лінією "Колгоспу тварин" очевидні.

Наталія Лебідь: Остання сльоза Степана Хмари

Дружина заздалегідь попередила медперсонал, що ставити Хмарі гастроназальний зонд не можна. Це викликає ретравматизацію – спогади про те, як у радянській тюрмі голодуючого Хмару годували насильно. Але зонд стояв. І Хмара – той самий Хмара, який був одним із облич Незалежності, і про якого замалим не складали легенди – був цілковито безпорадним, розіп’ятим на тому триклятому лікарняному ліжку. Він вже не міг говорити. Він плакав. Можливо, вперше у житті.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.