Підсумки діяльності Архіву національної пам’яті за 5 років
Архіву національної пам'яті 24 червня виповнюється 5 років! Це також завершення мого п'ятирічного трудового договору на посаді директора Архіву. Дякую всім, я залишаю посаду керівника установи. П'ять років Архіву – достатній термін, щоб розповісти про проблеми і здобутки.
Архіву національної пам'яті 24 червня виповнюється 5 років!
Це також завершення мого п'ятирічного трудового договору на посаді директора Архіву.
Дякую всім, я залишаю посаду керівника установи.
П'ять років Архіву – достатній термін, щоб розповісти про проблеми і здобутки.
Для тих, хто хоче ознайомитися з якою метою створили Архів національної пам'яті запрошую прочитати мою програмову статтю.
П'ятирічний звіт розпочну з асоціативного ряду обивателя про архів: приміщення з документами.
У червні 2019 року Уряд передав Архіву національної пам'яті частину будівлі у Києві на вул. Пухівській, 7 загальною площею 11 111 кв м, яка потребує реконструкції. За 9 місяців команда Архіву провела відкриті торги, переконала Антимонопольний комітет у правильності визначення переможця, отримала проєктну документацію стадій "Проект" і "Робоча документація" та отримала позитивний експертний звіт. Проте в березні 2020 року розпочалася епідемія коронавірусу і всі 58 млн грн уряд забрав з будівництва на боротьбу з недугою. Реконструкція приміщення була поставлена на паузу.
В Державному бюджеті України на 2022 рік на реконструкцію приміщення уряд та народні депутати виділили 100 млн грн, проте з початком повномасштабного вторгнення всі кошти були спрямовані на оборону. Реконструкція приміщення обов'язково продовжиться після перемоги в російсько-українській війні. Відповідний проєкт входить до Плану відновлення України.
Команда Архіву за останній рік отримала в оренду два приміщення загальною площею 230 кв м терміном на п'ять років. У тимчасових кімнатах розташовані перші архівосховища з металевими стелажами, читальні зали для відвідувачів, робочі кабінети працівників, частково проведений поточний ремонт, встановлені відеонагляд, пожежна та охоронна сигналізація.
Наявність власних приміщень дозволила команді Архіву отримати перші документи колишнього СРСР: 1 076 справ прокуратури Одеського військового округу за 1938–1991 роки. Архівні справи охоплюють територію Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської областей та Республіки Молдова.
До цього архівні справи зберігалися у Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону. Основу документів становлять кримінальні справи та наглядові провадження за кримінальними справами, нагляд за розслідуванням яких та підтримання державного обвинувачення здійснювали прокурори округу.
За п'ять років команда Архіву відвідала 14 обласних центрів, де провела 29 робочих нарад з працівниками 9 управлінь СБУ, 13 управлінь Національної поліції (ліквідаційних комісій управлінь МВС), 6 прокуратур областей та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону. Під час робочих зустрічей ми уточнювали стан збереженості документів, кількісний та видовий склад, ступінь підготовки документів та довідкового апарату до передавання.
Найближчим часом наші сховища поповняться новими документами з прокуратур та першими архівними справами з галузевих архівів.
Щоб забезпечити вільний доступ всіх охочих до файлів репресивних органів на нашому сайті Дім Європи нещодавно надав Архіву сканер.
Команда Архіву національної пам'яті проводить активну міжнародну діяльність.
Установа стала членом двох міжнародних організацій: Платформи європейської пам'яті та сумління, а також Європейської мережі офіційних органів, які зберігають справи секретної поліції.
Команда Архіву протягом 2019-2024 років підписала 11 міжнародних договорів із 13 закордонними установами (міністерствами, інститутами національної пам'яті, національними чи спеціальними архівами, університетами) 7 країн Європи (Латвія, Литва, Естонія, Молдова, Чехія, Болгарія, Угорщина).
Наші працівники опрацювали досвід іноземних архівів (Будапешт, Варшава, Таллінн, Тарту, Берлін та Прага) щодо будівництва та облаштування приміщень (архівосховища, реставраційні майстерні, лабораторії оцифрування), приймання документів репресивних органів, забезпечення до них доступу.
За участю очільників аналогічних інституцій Європи ми провели у Києві круглий стіл "Доступ до документів репресивних органів в Україні та Латвії", дискусію "3-D Європейський шлях України та Молдови: декомунізація, деколонізація, доступ до архівів", обговорення "Пам'ять про репресії: досвід Киргизстану та України", де порівнювали досвід країн колишнього СРСР в сфері доступу до архівів комуністичного режиму, де і як шукати інформацію про репресованих, практику реабілітації жертв.
Архів національної пам'яті спільно з Українським інститутом національної пам'яті, Центром дослідження визвольного руху та Національним музеєм Голодомору-геноциду ініціював висунення українського журналіста Дмитра Хилюка, якого було захоплено російськими військами під час окупації Київщини і вивезено до росії, на присудження премії Платформи європейської пам'яті та сумління, як особи, що на сьогодні бореться проти тоталітаризму, за ідеали демократії, основні права та свободи людини, верховенства права.
Досвід України щодо політики національної пам'яті, декомунізації, деколонізації та реабілітації жертв був темою моєї зустрічі з Президентом Латвійської Республіки (2019-2023 рр.) Егілсом Левітсом. Латвія – єдина країна з усіх демократичних держав колишнього СРСР та соціалістичного табору, яка досі немає ні спеціального архіву репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, ні інституту національної памʼяті. Пан Егілс Левітс прагне створити в Латвії інституцію, яка би формувала та реалізовувала політику у сфері національної пам'яті.
Створення інструментів для громадян знайти правду про своїх репресованих рідних – основне завдання Архіву національної пам'яті на час війни. Команда прагне спростити для заявників виявлення інформації про репресованих.
З травня 2020 року завдяки діяльності нашого Сервісу з пошуку інформації про репресованих понад 2 600 громадян знайшли відомості в базах даних чи визначили потенційне місце зберігання архівної слідчої справи на репресованого. І цей процес незворотній.
Активний запит громадськості на пошук репресованих рідних вилився в декілька цікавих проєктів.
Позитивні кейси віднайдення нової інформації про своїх рідних стали основою для спецпроєкту на Цензор.нет. У статтях цікаво простежити як відбувається процес пошуку справ, як змінювався заявник під час ознайомлення з новою інформацією, як правда про минуле відкрила очі на теперішні події в Україні.
Спільно зі студією "Диваки продакшн" команда Архіву створила п'ять освітніх відеороликів (українською та англійською мовами), які навчають самостійно шукати інформацію про репресованого комуністичним тоталітарним режимом в онлайн базах даних та архівах, відповідають на найпоширеніші питання з теми. Команда Архіву провела понад 30 майстер-класів по всій Україні, охопивши Київ та 12 областей. Цікавим досвідом стала презентація відеоінструкцій в мистецько-гастрономічному просторі "Остання Барикада".
У травні минулого року команда Архіву запустила спеціальну програму, за допомогою якої кожен громадянин може надіслати звернення з пошуку інформації про репресованого відразу в усі українські архіви, де містяться такі відомості. Детальний аналіз цього інструменту можна переглянути у моїй нещодавній статті.
Спільно з медіахолдингом "NV" до Дня пам'яті жертв політичних репресій ми підготували спеціальний проєкт, в рамках якого співробітники редакції звернулися в архіви за матеріалами справ своїх репресованих рідних.
На основі звернень заявників до нас команда Архіву разом із виданням "Тексти" у вигляді інфографік показала (не)відому інформацію про жертв комуністичного тоталітарного режиму та їхній вік на момент арешту.
У вересні 2021 року команда Архіву відзначена нагородою Ініціативи "Партнерство "Відкритий Уряд"" в Україні у сфері відкриття доступу до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років.
Команда Архіву національної пам'яті унікальна. Ми перші серед галузевих архівів запровадили власний логотип та бренд-бук, створили сторінку в соціальній мережі Facebook, відкрили власний веб-сайт українською та англійською мовою, запустили Youtube-канал. І перші серед усіх українських архівів створили сторінку в соціальній мережі Instagram.
Офіційні інтернет-ресурси Архіву слугують інструментом для популяризації важливих подій і постатей української історії, розвінчування міфів радянської та російської пропаганди. Тут, крім традиційних постів, ми проводили прямі етери та лекції з непересічними персонами, публікуємо цікаві фотографії та історії з відкритих архівів репресивних органів СРСР за 1917-1991 роки, розповідаємо про людей, яким Архів національної пам'яті допоміг знайти правду про репресованих родичів в архівах.
У відеороликах ми популяризували архівну сферу та висвітлювали інформацію про нашу діяльність. Крім вже згаданих вище освітніх відеороликів з пошуку інформації про репресованих, ми в коротких фільмах вітали з Міжнародним днем архівів, звітували про діяльність за рік, показували відеозвіт з публічної презентації реконструкції будівлі на Пухівській.
На жаль, маємо також і ту особливість, яка негативно впливає на наш розвиток. Архів національної пам'яті єдиний серед усіх архівів, в якому немає посад державної чи військової служби. Всі наші оклади визначаються на основі Єдиної тарифної сітки і, включно з моїм, є меншими за встановлену на 2024 рік мінімальну заробітну плату.
За задумом колективу, Архів національної пам'яті унікальний тим, що ще має бути найбільший за кількістю справ (майже 4 мільйонів) архів в Європі та одна з найбільших архівних будівель.
Недаремно першим публічним заходом Архіву стала прес-конференція для ознайомлення журналістів із приміщенням на Пухівській. За 5 років відбулося понад 30 таких екскурсій для майже 500 осіб (народні депутати, архівісти, науковці, журналісти, студентська та учнівська молодь, представники державних установ, громадських організацій, закладів культури).
Більше того, команда Архіву провела публічну презентацію проєкту реконструкції будівлі Архіву, щоб візуально показати всім зацікавленим яким постане приміщення установи, що буде запозичено із досвіду закордонних колег, які облаштовано зручності.
Команда Архіву національної пам'яті з метою популяризації доступу до архівних документів, демонстрації паралелей між історичними та сучасними подіями виступила (спів)організатором 10 виставок. Найголовніші з них.
Фотодокументальна виставка "Комунізм = Рашизм" наочно демонструє, що геноцид українців росією триває щонайменше останні сто років. Матеріали виставки доводять, що не засуджені злочини комунізму обернулися для України новою війною, у якій ми знову виборюємо свою територію, ідентичність, мову та культуру. У ній висвітлені трагічні долі 13 українців, репресованих комуністичним тоталітарним режимом у ХХ столітті, та долі постраждалих під час військової агресії росії у 2022 році.
Від моменту відкриття у червні 2022 року на Михайлівській площі виставка побувала в Естонії, Литві, Латвії, США та в понад 50 локаціях України: 19 обласних центрах (крім Сум, Харкова, Сімферополя, Севастополя, Донецька, Луганська), 16 інших населених пунктах 9 областей, 14 навчальних закладах.
Виставку українською, англійською, латиською, литовською та естонською мовами відвідало понад 40 тисяч осіб. У Ризі її оглянув Президент Латвійської Республіки Егілс Левітс.
Минулого року команда Архіву долучилася до фотодокументальної виставки "З 23 серпня 1939 р. по 22 червня 1941 р. Терор і масові репресії в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Україні та Молдові", підготовленої спільно з Литовським музеєм окупацій та боротьби за свободу Центру досліджень геноциду та опору жителів Литви. Виставка розкриває однакові сценарії, за яким комуністичний тоталітарний режим анексував територію від Естонії до Молдови у складі колишнього СРСР.
До всіх незалежних країн радянська влада висувала ультиматуми, після чого вводила власні війська на їхню територію, розігрувала фарс виборів до парламентів, репресовувала місцеві еліти, депортувала населення. Аналогічний сценарій використала росія вже в ХХІ столітті для анексії Криму, окупації частини Донецької та Луганської областей в 2014 році та повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році. У 1991 році імперія під назвою СРСР розпалася, але її залишки, які називають себе "російською федерацією", продовжують поширювати зло і намагаються за допомогою зброї повернути втрачені території.
Виставка з серпня 2023 року експонується у Вільнюсі на відкритому просторі біля Музею окупацій та боротьби за свободу Центру досліджень геноциду та опору жителів Литви, а також в електронному форматі на сайті Архіву.
Також ми спільно зі Спеціальним архівом Литви підготували виставку "Українські повстанці і литовські партизани. 1944-1954 рр.". Виявилося, що боротьба литовських "лісових братів" та упівців за свою державність мала багато спільних рис та одного й того ворога – комуністичний тоталітарний режим. Виставка з листопада минулого року експонується у вікнах фасаду колишньої тюрми КГБ Вільнюса та в електронному форматі на сайтах Спеціального архіву Литви та нашого Архіву.
Завершити свою каденцію на посаді очільника Архіву національної пам'яті я вирішив теж по-новому. Я першим серед директорів усіх архівів публічно прозвітував про свою каденцію. Думаю, що згаданий формат стане доброю традицією.
Така активна діяльність стала можливою завдяки підтримці тих, хто всі ці п'ять років був поруч.
Передусім хочу особисто від себе висловити щиру вдячність усьому колективу Архіву. Ми разом започаткували і створили цю установу, наповнили її новими актуальними сенсами.
Дякую Українському інституту національної пам'яті, Міністерству культури та інформаційної політики, Уряду, народним депутатам, особливо Комітету з гуманітарної та інформаційної політики за постійну опіку та за лобіювання отримання Архівом коштів на реконструкцію.
Дякую Національному Банку та Банкнотно-монетному двору за надане приміщення на Пухівській і за його збереженість.
Дякую Державній архівній службі та Національному меморіальному комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності за дружнє плече допомоги.
Дякую всім журналістам, які допомагали нам розповідати про нашу діяльність та у своїх репортажах заохочували людей шукати своїх репресованих рідних.
Дякую всім небайдужим, хто сприяв нам та долучався до наших заходів.
Дякую за критику, вона допомагала подивитися на ті самі речі, але вже під іншим ракурсом.
Найбільше дякую своїй дружині та дітям за розуміння та можливість приділити максимум часу для становлення нової інституції на початках.
Сподіваюся, що активна діяльність Архіву буде продовжена. Надіюся, що діючі проєкти, а також ті задуми, про які я тут не згадав, найближчим часом будуть успішно втілені.
