Огляд книжки Войцеха Тохмана "Ти наче камінь їла"

Сильна і потужна книжка про геноцид босняків (мусульман Боснії і Герцеговини) сербами під час війни 1992-1995 років. Лише за приблизним підрахунками у тому конфлікті загинуло понад 30 тис. цивільних босняків, і переважна більшість з них – це жертви геноциду, здійсненого сербами. Читаючи книжку, підсвідомо з'являються аналогії із місцями сучасного геноциду українського народу: Буча, Ізюм, Маріуполь.

 

Сильна і потужна книжка про геноцид босняків (мусульман Боснії і Герцеговини) сербами під час війни 1992-1995 років. Тохман прекрасний репортажист. У нього, у Видавництво "Човен", вийшли/вийдуть ще дві книжки в українському перекладі про геноцид в Руанді та Камбоджі, але поки в електронному варіанті появилася лише ця, чим я дуже втішився.

Я пишу, що автор – прекрасний репортажист. І це справді так. Бо неймовірно складну, чорну і жахливу сторінку історії він дуже вміло подає так, що книжка читається на одному диханні.

Якщо плануєте читати, то прогляньте перед цим бодай статтю у Вікіпедії про боснійську війну або якісь відео про цей конфлікт. Це дозволить вам краще орієнтуватися, що це була за війна "всіх проти всіх", що Республіка Сербська, Сербська Країна і Сербія – це три різні адміністративні утворення and so on.

Лише за приблизним підрахунками у тому конфлікті загинуло понад 30 тис. цивільних босняків (на противагу близько 2 тис. хорватів та 4 тис. сербів) і переважна більшість з них – це жертви геноциду, здійсненого сербами.

 
Меморіал геноциду Сребрениця в Поточарах
wikipedia.org

Тохман розповідає про ту війну і геноцид крізь призму історій кількох мусульманських жінок. Хтось втратив чоловіка, дітей, усю родину і був зґвалтований. Хтось лише родичів чоловічої статі. Комусь дивом вдалося врятувати бодай частину сім'ї. Тепер вони шукають тіла своїх мертвих родичів, котрі були вбиті сербами.

Масові поховання в лісах і полях та печерах – це місця, де група дослідників антропологів, спелеологів та ін. проводять пошуки жертв геноциду. У одній печері може бути кілька тіл, а в іншій кілька сотень.

Ось пряма мова однієї із жінок: "…Тепер разом із картоплею я викопую кістки. Чи це мій чоловік? Чи мій брат? Який якраз за два дні перед тим приїхав з Німеччини у відпустку? Всюди стирчать кістки, плавають у криницях…".

Читаючи книжку, підсвідомо з'являються аналогії із місцями сучасного геноциду українського народу: Буча, Ізюм, Маріуполь і як у молитві українського націоналіста "…і тисячі інших незнаних нам…".

Кілька розділів книжки присвячено й різанині у Сребриниці, коли за кілька днів було знищено понад 8 тис. цивільних босняків. Та Сребриниця – це не лише літо 1995-го. Місто знаходилося довший час в облозі, і Тохман розповідає про це. Ось, для прикладу: "…У лікарні працював один хірург. Він ампутовував ноги й руки тим, що мав — бритвою й серпом. Не було ані знеболювального, ані антибіотиків…"

 
Слідчі Міжнародного трибуналу з військових злочинів розчищають ґрунт з останками жертв Сребрениці, похованих у братській могилі, 18 вересня 1996 року
radiosvoboda.org

На мою думку, цю книжку потрібно прочитати багатьом українцям особливо зараз. Бо серби – це ті ж самі росіяни, одним словом такі ж п*дари, бо якщо ми самі не будемо захищатися, то на допомогу не завжди слід розраховувати (приклад із нідерландськими військовими і їх бездіяльністю в Сребриниці). І що найважливіше, щоб жахливі злочини не забулися і нам не довелося жити із своїми вбивцями й катами на одних вулицям, в одних містах. Бо у Боснії, вони хоч і ховалися, але жили поруч:

"…Чоловіків нема. Вони бояться, що хтось (жертва, яка вижила) їх упізнає і донесе прокурорам Міжнародного трибуналу: що тут живуть люди, які грали у футбол мусульманськими черепами, або ті, що примушували чоловіків мусульман відгризати іншим чоловікам мусульманам тестикули…"

Від себе – однозначно рекомендую книжку, якою б страшною вона не була. Ми у цьому зараз живемо, що вже ж тут.

Тарас Шамайда: Установчий З’їзд Руху очима наймолодшого делегата

До останнього розглядався «план Б» - виїздне засідання у Вільнюсі, де атмосфера була значно вільнішою. У Києві поставили умову: жодної «націоналістичної» символіки.

Роман КОВАЛЬ, Юрій ЮЗИЧ, Історичний клуб "Холодний Яр": Степан Терлецький - один із перших українських воїнів-добровольців

На світлині один із перших українських воїнів-добровольців. Степан Терлецький із Самбора. 17-річним пластуном влітку 1914 року зголосився до УСС. Ходив і водив багаторазово диверсійно-розвідувальні групи у глибоке вороже запілля. Учасник боїв на Маківці і в складі УГА - за Львів. Бойовик УВО, якого поляки переслідували за замах на Пілсудського.

Національний банк України: Про заміну назви "копійка" на історично обґрунтовану назву в Україні "шаг"

Наша гривня – княжого роду, а шаг – походить із славетного роду козацького. Назва шаг в побуті українців етимологічно сформувалась у XVII ст. за часів Гетьманщини і була відроджена в добу Української Революції у 1918 р., використовувалась у грошових документах українського підпілля ОУН та УПА та мала бути відновлена в незалежній Україні.

Володимир В'ятрович: "Дуже нещасний рік"

1972 - рік розгрому українського дисидентського руху. В рамках проведення операції "Блок" за кілька місяців КГБ заарештував близько сотні його учасників. Важким цей рік став і для Василя Кука. І не лише через погіршення ситуації в країні, яке він відчував, чи проблеми в Інституті історії, які наростали. Біда прийшла і в його сімʼю.