Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

 

"Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. Тому не гайте час на страждання, живіть далі.

Зараз 19:19, субота 8 квітня 2023 рік, ми з 5-м екіпажем працюємо для розвідки 80 бригади, на фоні грає Dream on від Aerosmith і вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоб написати посмертний лист.

Сумно, що ми проживаємо настільки немічні, залежні від суспільного схвалення життя, що лише смерть дозволяє проживати абсолютну свободу.

Однак біда у тому, що життя закінчилось, і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні і навіки мені всеодно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди.

Наберуть ці речення лайки чи ні, нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла.

Свобода - це найвища цінність. Усі, скоро 25 років, минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою.

Найбільше за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться.

Повномасштабна війна змусила перестати бути рабом страхів, сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю, але сподіваюсь у мене все вийде, цей лист тому допомога.

Щоб мати свободу, треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати хто ти для себе є, що таке особисте щастя, і як тобі до нього дійти. Маючи відповідь на ці запитання, найважливіше залишається йти. Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу.

Насправді більше нічого не має значення, тому цей лист додається так просто - у цей момент, як і у той, коли це станеться, мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла. Не лукавитиму, щоб відчувати цю неодмінну, істину волю доведеться пройти ще не один сеанс терапії, страхів і сліз.

Сьогодні усе позаду, моє життя закінчилось і мені важливо було пройти його гідно: бути чесною, доброю, люблячою людиною.

Сьогодні ми працюємо для героїв і це гарна змога підтвердити свої цінності - бути дійсно тою людиною.

Дякую кожному, хто любив і підтримував мене.

Не сумуйте за мною, життя дуже коротке, якщо воно продовжується після смерті, то побачимось.

Брате, не журись, ще на твої 17 перестала за тебе переживати. Сьогодні у тебе була перша екскурсія княжим Львовом, пишаюсь тобою. Ким би ти не вирішив бути сьогодні, довіряй собі, чуй себе, люби себе, живи собі своє щасливе життя. Якщо матиму можливість підтримуватиму тебе з неба. Але це не має значення, поки я жива, ми любили одне один одного, були чудовим братом і сестрою, це були гарні часи, хай ці спогади зігрівають тебе, мотивують, але в жодному випадку не розстраюють.

Щоб мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим.

Бо тільки сміливі мають щастя і краще ж вмерти біжучи, аніж жити гниючи.

Будьте гіднимим подвигів наших героїв, не журіться, будьте сміливими!

Цілую,

ваша

08.04.23 Донеччина"

Сергій Дербін : Національному військовому кладовищу - бути!

Коли ми говоримо про наші цвинтарі, випливають образи або хаотичного цивільного зі штучними квітами та різноманітними кольорами граніту, або ж якщо говорити про військові, то це радянські здебільшого сектори поховань з великою кількістю зірок, серпів і молотів. Таке уявлення про "наше" здебільшого сформоване радянським окупаційним впливом. Але на щастя, ми маємо й інші приклади, зокрема козацькі цвинтарі та могили вояків УПА, такі приклади й дають упевненість, що ми рухаємось у правильному напрямку, напрямку збереження нашої національної ідентичності.

Владислав Руденко: Хроніка деколонізації Харківщини: Українська революція в Мерефі

Мерефа була одним з найперших міст Харківської області, яке своїм взірцевим прикладом встановило певний темп для деколонізації топонімів у регіоні в 2022 році.

Юрій Луценко: Ющенко - так!

20 років тому мене розбудив гул за вікном. До шуму транспорту по столичному проспекту Л. Українки я давно звик. Це було щось інше. Смішно, але перша асоціація була - як вулик. Визирнув і побачив з вікна спочатку неорганізовані групи, а потім величезну помаранчеву колону тисяч і тисяч людей. Ющенко йшов реєструватися в ЦВК кандидатом у Президенти. Україна прокидалася з пострадянського летаргічного сну.

А. Королівський: Петро Ольшанський зі Слобожанщини: розстріляний московитами за "українофілію"

"Непохитний борець і працьовник на полі громадсько-національного життя і української культури селянин з Валуйщини - Ольшанський", так характеризував Петра Федоровича в своїй праці "Подонь. Українська Вороніжчина в культурному житті України " Аркадій Животко. Тривалий час дослідники не могли дізнатися ім'я цієї видатної людини, яка була обрана членом Центральної Ради.