Бунчужна Катерина Забілло
Катерина Забілло - ймовірно наймолодша дівчина-сержант в історії українського війська. У 15 років пішла воювати на фронт, противлячись волі батьків, які хотіли видати її заміж за нелюбого підстаркуватого чоловіка. Досі про Катерину в українських енциклопедіях було лише кілька речень. І не було світлини… Як і належало дружині українського розвідника, який працював щонайменше із чотирма розвідками – дружніми та ворожими.
Ймовірно наймолодша дівчина-сержант в історії українського війська. У 15 років пішла воювати на фронт, противлячись волі батьків, які хотіли видати її заміж за нелюбого підстаркуватого чоловіка.
Досі про Катерину у наших енциклопедіях було лише кілька речень. І не було світлини… Як і належало дружині українського розвідника, який працював щонайменше із чотирма розвідками – дружніми та ворожими.
У Енциклопедії Українознавства, виданій пластовим видавництвом "Молоде життя" у 1957 році, про цю українську ветеранку була максимально коротка довідка: "Забілло Катерина (1900-1943), уроджена Бабич, дружина сотн. Миколи Забілло. Під час визвольних змагань 1917-1918 рр. бунчужна полку кінноти Армії УНР. Померла в Еміграції в Царгороді".
Енциклопедія української діяспори (Київ, 1995) до вже відомої довідки додала лише, що народилась Катерина "в Заславі на Житомирщині", а також, що "з 1928 року – член Української Громади в Туреччині"… При підготовці цього тексту мені вдалось знайти некролог Катерини у жіночому часописі "Наше життя". А також – у коломийському журналі "Жіноча доля" – короткі автобіографічні тези, досі не введені в науковий обіг.
Народилась Катерина 4 грудня 1900 року "у місті Гом[е]лі на Великій Україні", в родині Книшенко-Бабич – подано у некролозі. У автобіографічних даних – опублікованих ще за її життя – вказувалось, що походила із родини Бабичів (без згадки про Книшенків). А теж – ще інше місце народження: "в м. Мстиславі на В. Україні". Мстислав – це тепер центр Могилівської області Білорусі.
У 1918 році Могилівщина, хто не знає, просилась про приєднання до Української держави… У автобіграфічній довідці також уточнювалось, що невдовзі після народження дитини "в звʼязку зі службовими справами, Бабичі переїхали до міста Гомеля". Відтак можна ствердити, що місцем народження Катерини Забілло був не Заслав (тепер Із'яслав на Хмельниччині) та не Гомель. А місто Мстислав.
Батько дитини був військовим, мати – артисткою. Із 1909 року Катря почала навчатися в жіночій гімназії Гомеля. "Вже в той час мати її своїми виступами на сцені, як аматорки, в українських п'єсах пробудила в своїй коханій доньці любов до всього українського...". З початком Першої світової війни влітку 1914 року "Багато знайомих, а також і брат" пішли на фронт. "Перші ранені.. Перші герої... Усе це відбивалось на нервовій та вражливій дівчині Катерині".
На початку 1915 року до Гомеля на відпустку із фронту приїхав рідний брат Катерини – офіцер піхоти. "В той самий час до неї, ще такої молодої, засватався якийсь підстаркуватий дідич, і Катерина чуючи, що родичі її схиляються в бік вигідного "молодого", рішає свою долю... виїжджає нишком з братом на фронт, куди прибуває переодягненою за хлопчика...".
Неповнолітні діти в основних арміях Першої світової війни були нормальною практикою. Тоді ще не було Конвенції захисту прав дітей, яка з'явилась лише після Другої світової війни. Неповнолітні офіційно отримували георгіївські, вікторіанські та залізні хрести відповідно від московського царя, британського короля чи німецького імператора. Пропаганда активно й позитивно висвітлювала такі практики, що заохочувало інших дітей втікати з домів на фронт.
"В перших лініях шанців молодий охотник – Кость (таке чолові ім'я взяла собі Катерина. – Ю.Ю.) проходить справжню військову науку. Своїм хистом "він", звертає на себе увагу і помалу йде в гору по службовій драбині. В 1916 році вона вже десятником (старшим солдатом. – Ю.Ю.) кулеметної сотні та ще й з двома "Юріями" (4-го та 3-го степеня). Довелось їй в цей час бути також і двічі раненою".
Верифікувати отримання "Юріїв", тобто Георгіївських хрестів, наразі складно, бо невідомо під яким прізвищем воював "Кость". Але теоретично така можливість у той час була… Дівчина приїздить на певний час до дому, "родичі простили їй її вчинок, бачучи в ній героїню". Знову відбуває на фронт, південно-східний, тобто в Україну. Так і не досягнувши повноліття, несподівано для свого полку, виходить заміж за поручника драгунів Василя Петрова. Відтак переходить служити в кінноту.
Під час революції 1917 року Катерина, разом із чоловіком, вступає до українського війська. Саме з цього періоду збережена її світлина у військовому однострої – із кокардою Арихстратига Михаїла та тризубом. "Чоловік формує кінну сотню в котрій його жінка вже сповняє службу в ролі бунчужного (вахмайстра)... Перші сутички з ворогом. Паню Катерину сильно контужено, а її чоловіка ранено. Після відїжджають вони до Варшави, далі до Кракова, а потім переїжджають до Одеси, занятої французами, де обоє бажають поладнати деякі власні родинні справи. Але до своїх дістатися не пощастило".
Відрізана від українських військ подружня пара врешті-решт потрапляє до Туреччини. Василя кладуть до французького шпиталю, Катерина потрапляє в табір для інтернованих "Селіміє" у Стамбулі, де змінює військовий одяг на жіночий. Чоловіка, разом із шпиталем, переводять до Болгарії… Поїхати разом не було можливості. Згодом дізнається, що чоловік помер і похований у Болгарії.
У 1920-х роках Катерина вдруге виходить заміж – за майбутнього очільника Української Громади в Стамбулі сотника Миколу Забілло "з яким покинула Україну, втікаючи перед большевиками у Туреччину". Другий чоловік був таємним співробітником розвідки УНР, контактував також із турецькою, московською та американською розвідками (життєпис його досі належно не досліджений).
У подружжя, на початку 1930-х років народився син Петрусь. Ще неповнолітнім він став напівсиротою. Його мама Катерина померла від раку 23 жовтня 1943 року. Похована на Грецькому православному цвинтарі Шишлі в Стамбулі (могилу віднайдено зусиллям Українського культурного товариства в Стамбулі і особисто Алії Усенової).
Український жіночий журнал "Наше життя" в листопаді 1944 року писав: "Доперва тапер дійшла у Америку вістка, що минулої осени в Туреччині померла Катерина Забілло, активна українська громадянка та відома патріотка…. У Туреччині прожила решту життя на живих зв'язках з українськими жіночими організаціями у краю, журналістичній праці та активности в українських товариствах".
