"На Україні" чи "в Україні"?

Текст був опублікований на сайті Збруч

Уміщуємо цю статтю проф. П. К. Ковалева — як обґрунтовану наукову консультацію для всіх зацікавлених читачів, а не тільки для тих, що нам писали чи десь висловлювались на цю тему. Як суто наукова, стаття проф. Ковалева постачена солідною арґументацією, в якій згадані найвідповідніші джерела, причетні до проблеми імена, але нікого особисто не зачіпає й не кривдить. Так просимо її й розуміти та не робити закидів ні авторові статті, ні нам.

Вважаючи, що дискусія на дану тему може відбуватись і далі на відповідному форумі (науковому), ми нікого більше не заохочуємо підносити цю справу в нашому універсальному журналі.

РЕД. ["Нових днів"]

І

В українській літературній мові здавна існує традиційна форма "на Україні", "на Україну". Ця форма існує з того часу, відколи існує й назва "Україна"¹). Але останнім часом в еміграційній пресі штучно запроваджено й форму ''в Україні", "в Україну".

Навколо цих двох форм виникла дискусія. Річ у тім, що деякі видавництва чітко дотримуються основної літературної форми "на Україні", "на Україну" (Енциклопедія Українознавства, Сучасність, Нові дні та ін.). Але деякі інші видавництва запровадили форму "в Україні", "в Україну", мотивуючи тим, що ця остання форма "державницька" форма, як свідчення про незалежність України. Перша форма нібито "недержавницька".

Митрополит Іларіон у своїй книзі "Наша літературна мова" (Вінніпег, 1959, стор. 125) категорично твердить: "Час забути недержавницьку форму "на Україні". На цей заклик відгукнулись окремі читачі журналу "Нові дні" й засипали редакцію журналу листами, домагаючись замінити форму "на Україні" формою "в Україні". Мовляв, форма "на Україні" — це повна зневага України", наше "нещастя".

"Пустившися на такі от манівці, ми прийдемо до того, що із нашої мови справді стане "суржик", коли ми будемо вживати на Україні... Мовляв, вживаючи форми "на Україні", ми "плюндруємо свою мову" (лист). Вже в замітці, надрукованій в самому журналі "Нові Дні" (1971, ч. 256, стор. 31) читаємо скаргу С. Мокрія: "Один Шевченко мав зрозуміння і відвагу в тих умовах належно вживати: "Було колись в Україні, в Україну, ідіть, діти".

Ще далі: "Висновок один: хто вперто не застановляється і пише у пресі "на Україні", той зневажає її та трактує добровільно як частину Росію". А далі висловлює жаль, що "всі п'ять томів Української Енциклопедії оцим спотворені". Посилаючись на Митрополита Іларіона, він пише: "Звертаю увагу на неправильне вживання звороту "на Україні" замість правильного "в Україні".

Виникає питання: невже ми досі зневажали Україну, вживаючи форми "на Україні"? Невже й Шевченко зневажав Україну, коли вживав, крім "в Україну", і "на Україну"?

Редактор Д. Кислиця слушно у відповідь зазначає: "За на промовляє багатовікова традиція (а в мові це саме може мати вирішальне значення), а з в — надумані резонування та за вуха притягнена патріотична формулка, з якою в науці ніхто не рахується" (Нові Дні, 1971, ч. 256, стор. 32).

Ще далі Д. Кислиця пише, і то цілком слушно: "На Україні не конче має означати частину чогось (Росії чи Польщі)²), як ось: "на Полтавщині", "на Сумщині". "Він бо (В. Кубійович, редактор ЕУ) тільки послідовно дотримується відвічних норм мововжитку в Енциклопедії Українознавства, вживаючи "на Україні", від чого український патріотизм не стає меншим" (Там же).

А редакція вінніпезького тижневика "Новий Шлях" (12-го січня 1972 р.) також підтримує "в Україні", бо, мовляв, в вказує на "суверенність території, її окремішність, окреслену національними кордонами — національно-державну одиницю суверенного народу". І далі: "Нам зрозуміло, що в Україні, за суворими режимами мусять притримуватись (там) цього зневажливого "на Україні"... Редактори, що вживають форми "на Україні", шкоду цим роблять українській національній думці".

Митрополит Іларіон, як я вже згадав, дуже рішуче обороняв форму "в Україні". Він пише: "Хто говорить "на Вкраїні", той не вважає її самостійною" (Наша літературна мова, 118). "Форма "на Україні", — пише він далі, — свідчить про наше минуле добре, — воно аж надто ясно показує, що ми міцно забули про державність і незалежність України (Там же, стор. 19).

Він дослідив мову Шевченка і знайшов 42 рази форму "в Україні" і 33 рази — "на Україні", зазначаючи при цьому, що Шевченко "правного державницького значення вже не відчував, а просто йшов за народною мовою", що він формою "в Україні", а не "на Україні" писав швидше з ритмічного примусу (Там же, 124).

Але не завжди можна пояснити форму "на Україні" в Шевченка тільки ритмічними міркуваннями. Напр.: "Не заревуть в Україні вільнії гармати" (11, 47)³) можна без порушення ритму передати: "Не заревуть на Вкраїні вільнії гармати". В нього дуже часто переплітаються ці форми незалежно від ритму, а від мовного уподобання, від чуття мови.

Напр.: "За степи та за могили, Що на Україні, Серце мліло" (1, 8). Але тут же рядом: "Нехай душі козацькії В Україні вітають" (1, 8). "Було колись в Україні Ревіли гармати" (1, 25), але тут же трохи далі: "Було колись добре жити На тій Україні (1, 25). "Молітесь, діти! Страшний суд Ляхи В Україну несуть (1, 86), але далі: "...крізь сон подивлюся на ту Україну" (1, 124). "Тепер летиш в Україну, Тебе виглядають" (1, 149), але тут же: "Я й тут чужий, одинокий, і на Україні" (Там же).

А так дуже часто в Шевченка трапляється форма "на Україні": "Стоять твердині на Україні" (III, 241) (хоч цей рядок він легко міг ужити з "в Україні"). "І На далекій Україні Старому віри не поймуть" (III, 243-244). "Бо немає в мене роду На всій Україні" (III, 251). "1 мене на Україні ніхто не згадає" (III, 252). "Межи садами, при долині, — Таки у нас, на Україні Було те Божеє село" (III, 254). "Яка правда У людей, мій сину!... Така й досі, я думаю, В нас на Україні" (III, 258). "Погнали й Максима; Там то скалічено та й на Україну повернено".

Ніяких тут патріотичних міркувань у виборі форми в чи на у Шевченка не було, а лише панувало чуття мови. Такі випадки трапляються і в мові народній, пісенній творчості: "Ой як піду в Україну, то там, мабуть, не загину" (Чуб. V, 229). "А таки хочу у своїй Україні голову покладати" (К. Грушевська, Думи, 51).

II

Що ж то за форма "на Україні", "на Україну"? Ця форма безперечно сягає ще первісного значення "Україна", що означало "вкраяну, наділену землю, як ствердив і Р. Смаль-Столький (Свобода, 1959, ч. 166), зв'язавши назву "Україна" з первісною ідеєю "краяння землі", а раніше цей погляд висловив проф. С. Шелухин у книзі "Україна" (Прага, 1937).

Ще І. Срезневський (Материалы, III, 1184) відзначив, що слово "украина" означає не тільки пограничну землю ("И еха и—Смоленська в борзѣ и приѣхавшю же ему ко оукрагинѣ Галичьской, и взя два города галичькым" Іп. л. 6697), але й шматок землі, дільницю ("начата отъимати лузи и окраины земль оу Петровых дѣтей" Жит. Петр. Берн. Мин. чет. июль, 415). Сюди ж, очевидно, не визначена Срезневським форма: "По оукраинамъ молять(ся) ему проклятому б(ог)у Перуну".*

Слово "Україна" в його первіснім значенні "землі, площі, території" безперечно могло вживатися тільки з прийменником на, на що вказує самий об'єкт чинности (земля, поверхня землі). Отже, первісне значення слова "оукраина" — це земля, вкраяна земля. А звідси й функціональне значення форми "на оукраини", "на оукраину", форми, що зв'язана з походженням слова "оукраина", як позначення землі.

А за функціональним значенням ця форма зберігалась і тоді, коли слово "оукраина" набувало значення ширшої области і навіть країни, держави. В Іп. л. за списком 1280 року читаємо: "князь Лев, схотівши собі по смерті, кн. польського Болеслава части в землѣ лядськои города на вкраинѣ, єха к Ногаєв".

За тим же функціональним принципом та за давньою традицією (а це головне) вживається й форма "на Україні". В цій функції вона вживається в різних історичних документах XVI, XVII і XVIII ст. Так, в 1557 р. Дублянський продав землю Мелешковичеві, але продажний лист загубився.

В 1570 р. покупець пише в листі, що лист 1557 р. "загинув, як то на Україні частократ биваєть"⁴). В Густинському літописі читаємо: "в сиє лѣто (1516) начашася на Украинѣ козаки". В літописі Самовидця: "1637 року на козаків пішли Ляхи на Україну". В літописі Величка: "Коли прибудемо на Україну, то звольте готовити й кормити коні свої" і т. д.⁶).

В українських історичних піснях і думах послідовно зберігається форма "на Україні": "Пану Барабашу схотілося на славній Україні з Хмельницьким великі бенкети вчинити". "Оттоді то вони на славну Україну прибувши, королівськи листи читали"⁶). "Хозяйко моя Резю! Якої я на Україні слави заживав, що мене козак український ще й вельможним паном називав". "Та немає лучче, та немає краще, як у нас на Вкраїні"⁷). "Прошу вас (Хмельницький до козаків) добре дбайте, на славну Україну прибувайте"⁸).

"1 полетів старий сокіл на чужу Україну живности діставати". "Е гей, ні, ясний соколе, твого дитяти на сій Україні немає". "То старий сокіл на свою Україну прилітає"⁹). "Козаче-соколе, візьми мене з собою На Вкраїну далеку"¹⁰). "Куди їдеш, соболю-козаче? Візьми ж мене з собою на Вкраїну далеку" (Чуб. V, 81).

"Як поїду на Україну — не скоро забуду" (Чуб. 221). А на тій же Україні жито та пшениця" (Чуб. V, 790). "Єдне піде на Україну, друге на Полісся" (Чуб. V, 855). "Стелиться мені на Україну дорога" (Чуб. V, 251)¹¹). "На Вкраїну я поїду, на Вкраїні жити буду" (Чуб. V, 57)¹²). "Гей не дивуйтесь, добрії люди, що на Вкраїні повстало" (пісня за козаччини)¹³).

В піснях про Кармалюка послідовно панує тільки форма "на Україні": "його (Кармалюка) на Вкраїні Старі й малі знають" (102). "На Вкраїні, на Поділлі Кармалюк гуляє" (109). "Най пропадуть усі пани, Нехай вони згинуть, Щобись усім добре було Жити на Вкраїні" (115). "Кармалюк приїхав знову морем на Україну" (216)¹⁴).

Петро Павлович¹⁵) наводить з пісні С. Руданського: "Повій, вітре, на Україну, де покинув я дівчину".

Так само і в фолкльорі українців Канади: "Сідлай хлопче, коня мого, а під себе вороного, поїдемо на Вкраїну Відвідати та дівчину". "Я в садочку сиділа, пісеньку співала, Як їхав милий на Україну, я му хусточку подала". "Та скрипочка, та липочка, Та струни з барвінку, Я заграю, заспіваю, Чути на Вкраїну"¹⁹).

Тепер "на Україні" значить не те, що "на Київщині", "на Полтавщині", а щось більше, ширше як позначення широкої національної державної території¹⁷). З таким значенням вживає цієї форми й Ю. Шерех (Нарис, 177). О. Курило (Уваги, 7-8) вживає тільки: "на наддніпрянській Україні", "російська школа на Україні". Дивуємось, чому один із читачів НД пише в листі до редакції, що О. Курило "не вживає на, а тільки в".

Нашу увагу привертають деякі видатні постаті України — письменники, вчені, мислителі і політики, які вживають тільки "на Україні", будучи далеко від будь-якого примусу. Так, А. Кримський писав: "Треба буде завести спеціальну дисципліну на Вкраїні"¹⁸). У Ів. Франка ми знайшли тільки один випадок з в ("...нікому в Україні не хотілося бігти за границю"), а то — лише з на: "Ой не сходить сонце на Вкраїні" (59).

"Ну, та виграю чи втрачу, А погляну ще на світ, на ту рідну Україну" (59-60). "На Україні українське село, прибите урядовим обухом, завмерло зовсім" (342). "Для таких поглядів тоді ані на Україні, ані в Галичині не було розуміння" (349). "В міру, як на Україні під тиском реакції старші інтелігенти... усувалися від політики..." (355).

"У 80-х роках і на Україні, і в Галичині виступає цілий ряд жінок" (363-364). "...являються на Україні молоді письменники..." (274). "На Україні є люди..." (376). "В Росії, а надто ще на Україні над ними (письменниками) тяжить прокляття... (376). "Літературний і просвітній рух на Україні..." (380)¹⁹).

Так само в письменника і вченого мовознавця В. Чапленка читаємо приклади лише з формою "на Україні": "...на Україні таких (кожухів) не носять" (Українці, 21). "...творили на Україні" (Укр. літ. мова, II, 82). "...церква на Україні користувалася церковнослов'янською мовою" (Там же, 87).

"Гальмувала цю справу... українська база міст на Україні" (Там же, 90). "...анархія продовжується на Україні (Там же, 141). "З приходом до влади на Україні гетьмана..." (Півтора людського, 16). "На Україні слово "Саврюк" збереглося..." (Адегейські мови, І, 4). "Українське прізвище "Мазепа"... досить поширене на Україні" (Там же, 48).

Обидва Смаль-Стоцькі — Степан і Роман вживають тільки форми "на Україні". Степан Смаль-Стоцький рідко вживав форми з в: "колись в Україні запорожці панували", але зараз же: "Тепер на Україні запорожці спочивають" (39). Ще один приклад з в: "Душа поета сумує, плаче, терпить муки в Україні" (139). А далі скрізь в "Інтерпретації" панує тільки форма з на: "Ми повинні зробити геть усе, щоб на Україні запанувала правда" (13).

"Такого Вашінґтона хоче Шевченко діждатися й на Україні" (15). "Та їх (царів) на Україні вже не буде" (16). "Щирі українці-патріоти даремне шукали... бодай подібного на Україні'' (19). "Він бачить уже рай на Україні" (30), "там (на Україні) з вітром могила в степу розмовляє" (37). "А ставить їх (питання) Шевченко устами кобзаря перший на Україні" (44).

"Тоді були на Україні люди" (45). "панування запорожців на Україні". "виникнення на Україні соціяльної свідомости" (62). "поет їде 1843 року на Україну (71). "Історична традиція на Україні" (77). "Таке було вражіння з першої поїздки на Україну'' (82). "1 тут концентрується ідея, щоб на Україні сонце встало" (140). "Шевченко був на Україні (164)²⁰).

Всюди панує форма "на Україні", крім окремих редакційних випадків з в. Так само панує форма з на в Р. Смаль-Стоцького: "дві мови було на Україні" (25). "цілий ряд видань перевозять на Україну" (31). "широкі шари московського суспільства на Україні" (31). на совєтській Україні" (42). "на Україні є управи залізниць" (44). "партизани йшли на Україну" (49). "це мова міського робітника на Україні" (161)²¹).

Василь Сімович також пише: "Про давні часи на Україні" (Граматика української мови, 1918, стор. 245).

Видатний український історик і політик М. Грушевський дуже послідовно вживав "на Україні", "на Україну" в своїх творах "Історія України-Руси" (Нью-Йорк, 1954-1958), "Історія української літератури (Нью-Йорк, 1959-1960): торгівля на Україні не обертала великими масами готових грошей" (Іст. Укр. І, 304).

"І на Україні... християнство повільно переходило в народні маси" (Там же, І, 516). "державне життя на Україні протяглося ще столітє довше" (Там же, II, 2). "Мстислав подався знову на Україну" (Там же, II, 237). "Король... визначив комісарів на Україну" (Там же, VII, 184). "...козаки рішучо загрозили, що підуть назад на Україну" (Там же, VII, 316). "Так і розуміли й толкували на Україні переяславську угоду" (Там же, VIII, 120).

"На Україні ся тема була дуже розповсюджена" (Іст. укр. літ. IV. 243). "дружинна пісня... перенесена потім з Великоруси на Україну" (Там же, IV, 262). "Переказ жив на Україні в другій половині XVII віку" (Там же, IV, 269). "Се поясненне, відки у чоловіка нігті на пальцях, дуже розповсюджене на Україні (Там же, IV. 421). "він (небесний лист)... мусів незвичайно поширитися на Україні" (Там же, IV, 579). (пісня) пішла одним кінцем на Україну" (Там же, IV, 636).

"Культурні і літературні течії на Україні" (Там же, V, 1). "Для нас особливо інтересні з сього погляду копії, зроблені на Україні" (Там же, V, 128). "Робота... зроблена десь на Білорусі чи на Україні' (Там же, 184). "холмський біскуп... розшукував слов'янські переклади писань грецьких отців на Україні (Там же, V, 223).

Відомий український історик Микола Чубатий також уважає звичайною формою "на Україні" в книзі "Княжа Русь-Україна"²²): "Провідник того руху на Русі-Україні стає"... (67). "Мстислав ...перенісся на Русь-Україну" (68). "в Церкві на Україні та Білорусі" (79). "Руська Правда" пережила татарську навалу на Україні та Білорусі" (83). "влада татар розтяглася на Русі-Україні" (113).

Український мислитель і політик Д. Донцов у своїх "Незримих скрижалях"²³) вживає тільки форми з на: "Була вона (власне територія) на Україні" (26). "Але чому думав він (Шевченко), що ті мертві остануть на його Україні?' (44). "Наступить на Україні революція духа" (56). "Або "неситі рознесуть" на Україні все насліддя давнини" (70). "Той вогонь... став на Україні "голосом вопіющого в пустині" (81).

Ось яким був той дух на Україні" (82). "воскресне на Україні лицарство козацьке" (83). пропаде царство диявола на Україні (91). Останньому (Шевченкові) доля присудила виступити першим на Україні" (124). "психічний двоподіл на Україні: (146). "Викочувалась вона не раз на Україні" (159). "московські драгуни приводять на Україні" (162). "На Україні мє бути привернута своя правда" (178).

Винятком може бути форма з в, нібито коли існує третє слово, переважно прикметник чи займенник, як писав мені В. Чапленко, напр.; "в самостійній Україні", мовляв, не можна сказати "на самостійній Україні". Це до певної міри так: "В Східній Україні ся пісня, здається, невідома" (Грушев. Іст. укр. літ. IV, 630). в північній Україні", "в Західній Україні'' (Там же, V. 183; Іст. Укр. І, 3, 41). "половці в Південній Україні" (Чубатий. Княжа Русь-Україна, 48-49). "Гляньмо поперед усього, що діялося в російській Україні в 90-х роках" (Франко. Вибір із творів, 371).

Але трапляються випадки, коли форма з третім словом вживається з на: "Мені невесело було й на нашій славній Україні (Шевч. III, 24). Тепер прелютая година на нашій славній Україні (Там же, III, 140-141). "Найду собі чорнобривку... на тій Україні (Там же III, 184).

Як видно, й тут не можна точно встановити якоїсь норми: очевидно, треба керуватися чуттям мови, а не правилом, як це й робив Шевченко.

III

Дуже цікаво зіставити форму "на Україні' і форму "на Русі". Термін Україна заступив давній термін "Русь" як позначення широкої території, не окраїнної лише. Вважають, що "Україна" почала вживатися більше від Переяславської угоди 1654 р.²⁴). До того ж часу в літописах панувало тільки слово "Русь", яке в формі знахідного й місцевого відмінків вживалося тільки з на. Напр., в Іпат. літ. XIII ст. за вид. 1871 р.: "Придоща половци на Русь воевать".

Пізніше в істориків України слово "Русь" у формі на набрало ототожнення. Вже М. Грушевський послідовно вживає такої форми, назвавши навіть подвійним терміном свою монументальну працю "Історія України Руси". Подамо кілька прикладів з цієї праці: "...то була новина на Русі" (І, 326). "на Русі в ІХ-Х в. в княжій службі було багато варягів" (І, 386).

"Одначе слідом Святослава відкликали на Русь вісти про Печенігів" (І, 468). "Святослав постановив організувати на Русі правительство" (І, 469). "На Русі ходили найріжніші оповідання..." (І, 500). "Християнські громади на Русі" (І, 526). "Він рушив разом з Святославом на Русь" (II, 11). "На Білій Русі стрінулися два явища" (VI, 423).

Такі ж приклади знаходимо і в його "Історії української літератури": "перенесеннє на Русь імператорських реґалій" (IV, 313). "про таких Зизаніїв на Русі не було чути" (V, 254). "А з другого боку, на Русі з старого кореня святого Володимира виходить обновитель руської церкви" (V, 408-409).

Такої ж форми вживають С. Смаль-Стоцький і Р. Смаль-Стоцький: "Таким чином церква і її мова довгий час закривали дійсний стан річей у нас на Русі" (С. См.-Стоцький. Розвиток поглядів, 51). "Треба мати завсіди на увазі, що и... не м'ягчило на Русі-Україні попередніх шелестівок" (Там же, 80). "Дві і ще більше редакцій на Русі" (Там же, 82). "3 прийняттям християнства на Русі" (Р. Смаль-Стоцький. Україн. мова, 18)²⁵).

Такої ж форми дотримується й М. Чубатий: "прибули ще поодинокі варяги на Русь" (Княжа Русь-Україна, 49). "існування варягів на Русі" (Там же), "був звичай прилучувати до княжих престолів на Русі" (Там же, 61). "Удільні князі радили... на Русі: (Там же, 139). Але з прикметником: "у старій Київській Русі" (Там же, 74). "в Київській Русі були..." (Там же, 70).

Слово "Русь", як відомо, перенесене і в Росію для позначення цілої державної території, але не з в, а з на. Порів. "Кому на Руси жить хорошо". Хоч М. Чубатий вважає слово "Русь" виключно українським.

Форми "Русь" і "Україна" зв'язані з первісною ідеєю землі, земельної площі. Саме слово "земля", як об'єкт чинности, вимагає тільки форми з прийменником на. Напр., в "Слові о полку Ігоревім" читаємо: "Игореви князю Бог путь кажеть из земли Половецкой на землю Рускую"²⁶). "Наступи на землю Половецку"²⁷).

Таким чином, маємо ототожнення форм: "на Русь" — "на Україну". Це ототожнення дає нам право й нині зберегти цю форму. Свята непорушна традиція і функціональне значення слів — це головні засади вживання в українській літературній мові "на Україну", "на Україні".

Остаточно ж вирішити це питання може українська мовознавча наука, українські вчені, покликані до цієї, справи, фахівці-мовознавці, а не окремі особи, що керуються тільки "державницькими" мотивами, національними засадами, які не завжди йдуть у парі з науковими засадами.

***

В додаток хочу ще пару слів сказати про форми "Україна", "Вкраїна". Ця подвійність форм також здивувала одного з читачів НД. Мовляв, у нас вживається так і сяк. А звідси здивовано М. Цюрак запитує: Чи це також має місце за "дозволом" п. Кислиці?"

Д. Кислиця цілком правильно відповів цьому читачеві, що ці обидві форми правильні, пославшись на шкільні граматики. Додамо від себе, що в українській мові існує правило чергування у-в. згідно з законом милозвучности. Це саме чергування є і в слові "Україна — Вкраїна".

Правда є завжди в уживанні форми "на Україні" ми дотримуємось цього правила, яке дозволяє форму "Вкраїна" для поетичної мови, бо від цих двох форм залежить більша чи менша кількість складів, а від цього залежить і ритміка. Нічого дивного немає, треба тільки заглянути в шкільну граматику.

______________________________________

¹) На цю тему написано вже кілька статтей: "Питання і відповіді" (Наша мова, 1947, ч. І, стор. 21— 22); В. Чапленко, "На Україні" — "в Україні" (Пороги, ч. 54, 1954 р.) та "В Україні" чи "На Україні" (Українські вісті, ч. 53, 1949); П. Ковалів, звідки походить форма "на Україні"? ("Київ", 1951, стор. 48-52).

²) Вперше таке пояснення справді давав польський історик козацько-польських війн Самуїл Ґрондський в 1672 році. Слово "Україна" він пояснював з політичних мотивів від "окраїна", тобто земля краю, на периферії Польщі. А звідси підстава для політиків уважати Україну польською землею, а назву "Україна" — польською назвою.

З другого боку, й видатний російський учений О. Шахматов спочатку дотримувався погляду "окраїнного" походження слова "Україна", але згодом (ще в 1919 році) зрікся цього погляду. І немає нічого дивного. Кожний учений мусить перевіряти свої наукові позиції, в якій мірі вони забезпечують правильний хід думки й правильне розв'язання питання.

Останніми часами і Ю. Перхорович (НД, 1971, ч. 252) виступив проти того, щоб слово "Україна" виводити з первісного значення "пограниччя" (окраїна). Він виводить це слово часів трипільської культури, тобто за 1800 років до РХр. А слова "країна", "край", на його думку, значно молодші. Слово "край" на яких 2000 років молодше від слова "Україна". Він пише: "Пояснення назви "Україна", як земля при границі не відповідає історичній дійсності". Він виводить це слово з первісного значення "країна оргів" з первісних коренів — "Укр" і "Угр" — країна.

³) Далі позначатимемо тільки том і сторінку з творів: Тарас Шевченко. Видавництво Миколи Денисюка.

⁴) Акти, относящиеся к истории южной и западной России. Т. І, 173.

⁵) Див. С. Шелухин. "Україна", 1937, стор. 159.

⁶) Ф. Колесса. Українські народні думи, 142-143.

⁷) В. Антонович і М. Драгоманов. Исторические песни. Кіев. 1874. II. 49.

⁸) П. Кулиш. Записки о южной Руси, 1856, І, 54.

⁹) К. Грушевська. Українські народні думи. ДВУ, т. І, стор. 31, 33.

¹⁰) Митрополит Іларіон. Слово про Ігорів похід. Вінніпег, 1967, стор. 137. Див. його ж "Наша літературна мова", 117.

¹¹) П. П. Чубинский. Труды этнографическо-исторической экспедиции в западно-русский край. Петербург, 1872. Див. Є. Тимченко. Акузатив в українській мові, 48.

¹²) Є. Тимченко. Льокатив в українській мові. Київ, 1925, стор. 34.

¹³) В. Чапленко. Українці, 137.

¹⁴) Народ про Кармалюка. Київ, 1961.

¹⁵) Петро Павлович. Шевченкові думи в піснях Степана Руданського. Т. Шевченко, Нью-Йорк, 1962.

¹⁶) А. Рудницький. Матеріяли... Вінніпег, 1956, 112, 132, 179.

¹⁷) Див. "Наша мова". Мюнхен, 1947, ч. І, стор. 21.

¹⁸) Це писав А. Кримський. НД, 1971, ч. 254, стор. 21.

¹⁹) Ів. Франко. Вибір із творів. НТШ, 1956. Сторінки в дужках.

²⁰) Акад. С. Смаль-Стоцький. Т. Шевченко. "Інтерпретації". Нью-Йорк, НТШ, 1965.

²¹) Р. Смаль-Стоцький. Українська мова в Совєтській Україні. Нью-Йорк, 1969, друге видання.

²²) Див. М. Чубатий. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй. Нью-Йорк — Париж, 1964.

²³) Д. Донцов. Незримі скрижалі кобзаря. Торонто, 1961.

²⁴) Див. С. Смаль-Стоцький. Розвиток поглядів про сем'ю словянських мов і їх взаїмне споріднення. Прага, 1927, стор. 80.

²⁵) М. Чубатий. Княжа Русь-Україна, 1964, стор. 138.

²⁶) Митрополит Іларіон. Слово про Ігорів похід. Вінніпег, 1967, стор. 168.

²⁷) Там же, 74.

["Нові дні", червень, 1972, с. 13—19]

* в публікації в "Нових днях" — одрук "цолять(ся)"