Богдан Хмельницький - об'єкт російської пропаганди

В інтерв'ю Такеру Карлсону Путін посилався на листи Богдана Хмельницького, українського гетьмана, який нібито просив російського царя взяти Україну під свій захист. Міфологема "возз'єднання України із Росією" або просто "воссоединения Руси" давно вже служить виправданням російської військової, політичної та культурної експансії. Одним із прикладів цього був і пам'ятник Богдану Хмельницькому, споруджений у 1888 році в Києві.

 
Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві

В нещодавньому широко розрекламованому інтерв'ю Такеру Карлсону Путін посилався на листи Богдана Хмельницького, українського гетьмана, який нібито просив російського царя взяти Україну під свій захист. Російська імперська пропаганда давно використовує ті події для власних цілей. Міфологема "возз'єднання України із Росією" або просто "воссоединения Руси" давно вже служить виправданням російської військової, політичної та культурної експансії.

Одним з прикладів цього був і пам'ятник Богдану Хмельницькому, споруджений в 1888 році в Києві. Хоча вперше ідею спорудження пам'ятника йому висловив український історик Микола Костомаров ще в 1840-х роках, але дозвіл царя було отримано тільки в 1860 році і комітет, що займався цією справою, очолив відомий українофоб Михайло Юзефович, той самий, доповідна записка якого послужила основою для Валуєвського циркуляру про заборону української мови в школах. А проєкт пам'ятника затвердив в 1878 р. особисто цар Алєксандр ІІ, той самий, який перед тим підписав сумновідомий Емський указ про заборону українських книжок та вистав.

На пам'ятнику Богдану Хмельницькому, відкритому в 1888 році, були написи російською мовою: "Волимъ подъ царя восточнаго, православнаго" та "Богдану Хмельницкому единая недѣлимая Россія".

10 липня 1918 року під час великого мітингу на Софійській площі колишній член Української Центральної Ради та учасник бою під Крутами, згодом відомий історик Валентин Отамановський (Атамановський) під схвальні вигуки натовпу геологічним молотком почав збивати ці паскудні написи, але німецькі солдати та гетьманська варта не дозволили закінчити справу. Остаточно ці написи збили в 1919 році. Досі цей пам'ятник Богдану Хмельницькому стоїть в центрі Києва і має статус пам'ятника культури національного значення – охоронний № 260046-Н.

Ставлення до Богдана Хмельницького в українській історіографії також неоднозначне. Але ж ніхто з науковців не заперечує, що він уклав союз із Москвою та запросив в Україну російські війська. Навіть у творах Тараса Шевченка можна найти критику цього як фатальної помилки. Українські марксистські історики 20-х років вважали, що Хмельницький – типовий представник українських феодалів, зокрема козацької старшини, яка уклала спілку із російським царизмом всупереч інтересам українських селян.

7 листопада 2023 року російські пропагандистські ЗМІ поширили репортаж про те, як бійці "батальйону імені Богдана Хмельницького", сформованого із українських військовополонених в так званій "ДНР", прийняли присягу на вірність росії. При чому присягу ці колаборанти прийняли нібито в день російського державного свята – "дня народного єдінства" 4 листопада.

Отже бачимо як російська пропаганда цілеспрямовано й систематично використовує постать засновника української козацької держави в своїх цілях. То чому ж досі в Києві та багатьох інших містах України стоять пам'ятники Богдану Хмельницькому? Чому його ім'я досі носять багато вулиць, навчальних закладів та навіть президентська бригада ЗСУ?

Очевидно тому, що українці розуміють, що Кремль і рашисти привласнили собі цю постать як злодії, що перекручують історію. Очевидно більшість українців розуміють, що насправді Хмельницький воював зовсім не за підданство російського царя і не за "воссоєдієніє з Росією", а за визволення України та українську державність.

Так само імперія привласнювала собі багатьох історичних та культурних діячів пригноблених народів, зокрема і українського – від Миколи Гоголя до Олександра Довженка, права на кінострічки якого досі нібито належать "Мосфільму".

То чому ж ми не можемо зрозуміти, що так само російська імперська пропаганда може привласнювати собі й визначних українців радянської доби, так само як всю спадщину Радянського Союзу Путін та його клеврети оголосили виключною спадщиною росії?

Сам по собі факт використання того чи іншого історичного чи культурного діяча імперськими ідеологами, сталінською чи путінською пропагандою не може бути підставою для занесення його у розряд ворогів України.

Це стосується не тільки українців, але й іноземців, яких Москва використовувала у своїх цілях - Барбюс, Драйзер, Стейнбек тощо.

Якщо їх ще можна звинуватити, що вони не побачили чи не захотіли побачити злочини сталінського режиму, то використання режимом КПРС давно померлих діячів тим більше не може служити аргументом для їх засудження. Я не кажу, що всіх треба приймати й схвалювати. Кожного слід вивчати й зважувати тверезо. Але сам по собі факт використання в імперській пропаганді того чи іншого діяча не може бути підставою для його засудження сьогодні.

Зокрема це стосується й постатей Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, ідеї яких в СРСР спотворили та перетворили на державну релігію "марксизм-ленінізм". При тому, що наприклад працю Маркса "Таємниці дипломатичної історії 18 століття", де міститься найбільш гостре викриття сутності російського імперіалізму, в СРСР дозволили надрукувати лише в 1989 році, коли "соціалістичний табір" вже почав розвалюватися.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.